49.Поняття та способи припинення цивільних зобов’язань

Під припиненням зобов'язання слід розуміти припинення існування прав та обов'язків його учасників, які становлять зміст зобов'язання.

При припиненні зобов'язання перестає існувати, і його учасників (контрагентів) більше не пов'язують ті права та обов'язки, які раніше з нього випливали. Це означає, що кредитор більше не має права пред'являти до боржника будь-які вимоги виходячи із даного зобов'язання, сторони не можуть переуступити свої права та обов'язки у встановленому порядку третім особам і т. д.

Зобов'язання може бути припинено не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при виконанні зобов'язання, а й тоді, коли ця мета не досягнута. Наприклад, у зв'язку з неможливістю виконання, при прощенні боргу.

Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної підстави — юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язують припинення зобов'язання.

Припиненню зобов'язань присвячена глава 19 ЦК України. Вона містить загальні способи припинення зобов'язань:

виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, зміна плану, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи. Деякі підстави передбачені в інших главах ЦК України, що регулюють окремі види зобов'язань (статті 231, 234, 259 та ін. ЦК).

Одні правоприпиняючі факти виникають з волі учасників зобов'язання, причому, як правило, задовольняючи майновий інтерес кредитора. До них належать: належне виконання, зарахування, угода сторін. Інші припиняють зобов'язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання: смерть громадянина, що є учасником зобов'язання особистого характеру, ліквідація юридичної особи — учасника зобов'язання, збіг боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання.

Крім наведеної класифікації, способи припинення зобов'язань розрізняють в залежності від підстав, які характерні для всіх зобов'язань, і підстави, характерні для окремих видів зобов'язань; підстави, що є угодами, і підстави, що не є угодами; підстави, для яких необхідна згода обох сторін зобов'язання, і підстави, для яких досить бажання однієї сторони, та ін.

50) Підстави та умови ц-п від-ті, збитки

Цивільно-правова відповідальність – санкції, що застосовуються у вигляді покладення на нього додаткових ц-п обов’язків або позбавлення належного йому суб’єктивного цивільного права. Ц-п від-ть є негативним для порушника наслідком вчинення ним правопорушення. Правовою підставою застосування до правопорушника цив.від-ті є норма права, тобто закон. Фактичною підставою для застосування міри цив.від-ті є скоєння цив.правопорушення.

Ц-п від-ть може мати місце за наявності складу правопорушення. Саме склад цив.правопорушення є тим юр.фактом, який породжує правовідносини між правопорушниками і потерпілим й створює певні претензії потерпілого та обов’язки порушника відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями.

Окремі частини ц-п порушення прийнято наз. Умовами ц-п від-ті. Підстава настає за наявності таких умов:

Протиправна поведінка (дії чи бездіяльності) осби;

Шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

Причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;

Вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші 3 умови – протиправність, шкода, причинний зв’язок є об’єктивними і належать до такого елемента складу правопорушення, як об’єктивна сторона, а четверта – вина є суб’єктивною підставою ц-п від-ті і належить до суб’єктивної сторони у складі правопорушення. Серед умов від-ті можна виокремити загальні умови ц-п від-ті, які властиві більшості випадків притягнення до від-ті, а також спеціальні умови, які властиві лише окремим випадкам або видам правопорушення.

Протиправна поведінка – це поведінка відповідальної особи, що не відповідає вимогам закону, договору, яка тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи, дістала вираження у невикоананні чи неналежному виконанні договірного зобов’язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров’ю чи майну іншої особи.

Шкода – це зменшення або знищення суб’єктивного цив.права чи охоронюваного законодавстов блага. Шкода є другою неодмінною умовою ц-п від-ті у формі відшкодування збитків. Залежно від об’єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Одним із способів відшкодування майнової шкоди є відшкодування збитків. Моральна (немайнова) шкода – це такі наслідки правопорушення, які не мають економ.змісту і вартості форми.

Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між протиправною поведінкою правопорушеника і шкодою, якої зазнала потерпіла сторона. Доказ наявності причинного зв’язку є обов’язком кредитора. Якщо немає шкоди, немає необхідності доказувати існування причинного зв’язку.

Вина – це певне психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідку. Особливістю ц-п від-ті є те, що вона може настати і без вини.

Найбільш поширеною формою від-ті є відшкодування збитків. Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які настали в майновій сфері потерпілого внаслідок здійснення проти нього цив.правопорушення. збитками також наз.грошовий вираз майнової шкоди. Проблема відшкодування збитків виникає не лише при невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язань, а й при порушенні інших прав та обов’язків.