30. Освіта як соціальний інститут

Освіта – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, насамперед, підростаючого покоління.

Становленню освіти сприяли такі фактори:

1) книгодрукування;

2) політичні революції в Європі, які закріпили у населення ряд прав;

3) економічні перетворення.

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління. Проте, для ранніх суспільств школа характеризувалась так:

1)закритість, тобто освіту отримували лише привілейовані прошарки населення;

2)знання трималися у таємниці;

3)релігійний характер навчання.

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях:

1.Функція професіоналізації. – процес набуття певної професії.

2.Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства. – освіта сприяє можливості виявити та розвинути свої здібності, а також реалізувати їх у житті.

3.Виховна функція системи освіти. – сприяє вихованню моральних та естетичних почуттів.

5. Функція соц. нерівності. – у свідомості людей закріплюється розуміння неминучості соц. нерівності та її позитивне сприйняття.

5.Функція загальноосвітньої підготовки. – формування загальнотеоретичних уявлень про сусп., політику. Економіку, …

5.Науково-практична функція освіти. – заклади освіти виступають одночасно і науковими центраами, де впроваджуються і розробляють нові наукові знання, підходи,

31. Соціологічні теорії навчання

Становлення сучасної системи освіти відбулось в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Саме тоді виник перший підхід до трактування ролі і значення освіти. Цей підхід називається функціоналістський, а його засновником був Єміль Дюркгейм. На його думку, функція освіти – передавати норми пануючої культури підростаючому поколінню. Оскільки, цінності різних суспільств є різними, то освіта прищеплює у різних країнах різні цінності своїм вихованцям.

Конфліктологічний підхід: освіта – це є той засіб, який закріплює нерівність у суспільстві, передає її ідею наступним поколінням.

Теорія «мовних підходів» Бернштейна: на його думку, у суспільстві виробляються різні мовні коди залежно від прошарку. Діти, які засвоюють мовні коди у певному прошарку потім демонструють різні успіхи у навчанні. Дитина ,одержуючи неповні відповіді на запитання менш проінформована, менш допитлива, ніж діти, які користуються мовним кодом. Такій дитині важко реагувати на специфічну мову навчання. Такі діти мають великі труднощі із абстрагуванням та узагальненням.

Теорія промислового капіталізму. Засновники: С. Баулес, Г. Гіндіс. На їхню думку, школа допомагає набути технічних та соціальних знань, необхідних для промислового виробництва. Ці знання культивують у особи дисципліну та повагу до авторитету. Відносини у школі (діти-вчителі) є моделлю відносин, які панують у промисловості.

Теорія держполізованого суспільства Івана Ільїча. На його думку, школи були створені, щоб впоратися з 4 завданнями:

1) забезпечити нагляд за поведінкою;

2) розподіл осіб за професійними ролями;

3) засвоєння головних цінностей;

4) здобутя необхідних умінь та навичок.

На думку Ільїча, обов’язкова освіта – це відносно новий винахід. Відповідно від такої освіти слід відмовитись. Система освіти має бути доступна для людини за її бажанням у будь-який період всього жжиття, а не лише в дитячі юнацькі роки.