25.Структура особистості

Соціологічна структура особистості має таку структуру:

1.Положення в системі соц відносин

2.Сукупність ролей та ф-й, які виконує людина в суспільстві

Соц роль-це сукупність норм, які визначають поведінку людини у суспільстві.

Соц роль залежить від:

1.Очікувань суспільства або групи

2.Ролі існують у вигляді ціннісних орієнтацій особистості

3.Існування людей, внутрішній світ та поведінка яких розглядається як ідеальне втілення соц ролі.

4.Реалізація соц ролей у суспільстві може стикнутися із певними обєктивними та субєктивними проблемами, які моджуть призводити до таких форм поведінки:

1)ізоляція, 2)раціоналізація, 3)проекція-приписування іншим учасникам своїх бажань, 4)ідентифікація-ототожнювання себе із роллю, яку виконує особистість, 5)реактивне утворення-особистість виконує дану соціальну роль, але в той же час прагне до самовдосконалення і зміни з часом соц ролі.

26. Роль і значення соціалізації для суспільства

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — процес включення людини у с-во, прищеплення їй моральних, соц, культурних та наукових надбань людства.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).

4. Соціалізація дорослих.

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.

У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль тощо.

Агенти соціалізації – це те, за допомогою чого відбувається процес соціалізації:

1) сім’я;

2) виховні установи (школи, садочки і т.д.);

3) ЗМІ;

4) неформальні групи (друзі, найближче оточення,вулиця і т.д.);

5) церква;

6) армія;

7) специфічні держустанови (в’язниці, психлікарні).

За допомогою цих агентів соціалізації власне і відбувається процес соціалізаці.

У процесі соціалізації формується певний тип особистості:

1) ідеальний тип особистості;

2) базисний тип – найкраще відповідає для даних умов;

3) модальний тип – наявний реальності.

27. Соціальна сутність культури

У вузькому значенні культура — цінності, переконання, зразки, норми поведінки, притаманні певній соціальній групі, конкретному суспільству; у широкому — соціальний механізм взаємодії (засоби, способи, зразки) особистості, спільноти із середовищем існування (природним і соціальним), які забезпечують передачу досвіду та розвиток діяльності (всі духовні та матеріальні надбання людства).

Культура (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — це комплекс духовних та матеріальних надбань людства. Вперше цей термін був запроваджений нім. філософом Пурендорфом.

Існує кілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культури.

Функціональний підхід. Розглядає основним елементом культури цінності.

Конфліктний підхід. Аналізує культуру як динамічну, суперечливу систему, арену конфліктів, породжених соціальною нерівністю.

Технологічний підхід. Розглядає культуру як технічно-цивілізаційне явище, продукт людської діяльності, сукупність створених людством матеріальних та духовних цінностей. Був поширений у вітчизняній філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років XX ст.

Діяльнісний підхід. В його основі ідея розвитку творчого начала культури. Зосереджуючись на продукуванні нових цінностей, ідей, концепцій, особливостях їх поширення, виявляє не меншу увагу до особистості. Відповідно культуру вважає людським, особистісним виміром історії, процесом і засобом самовизначення розвитку та самореалізації людини. Ці процеси під час засвоєння культури реалізуються як індивідуалізація особистості. Культура тісно пов´язана зі свободою людини, передбачає вільне самовираження людини.

Культура передбачає 3 основні сфери прояву:

1) відношення людини до іншої людини;

2) відношення людини до самої себе;

3) відношення людини до навколишнього світу.