- •Загальна характеристика провідних провідних шкіл та течій економічної думки.
- •2.Сучасні напрямки економічної теорії
- •3.Економічна теорія як база інших економічних наук. Функції.
- •4.Методи пізнання економічних процесів і явищ.
- •6. Взаємозв'язок економічної теорії, економічної політики та господарської практики.
- •8.Ринкові та неринкові типи економічних систем, їх еволюція.
- •10.Місце і роль людини в економічній системі
- •15. Виробництво як суспільний процес.
- •17. Ефективність суспільного виробництва.
- •19. Теорії виникнення і сутності грошей. Функції грошей
- •Сутності грошей. Гроші як загальний вартісний еквівалент
- •Гроші як технічний інструмент обміну товарів.
- •20. Функції грошей та їх еволюція в сучасній ринковій економці.
- •21. Ринкове господарство, як невід’ємний компонент товарного виробництва.
- •22. Сучасний ринок,його суть та функції.. Основні суб’єкти ринкової економіки.
- •23. Держава як субєкт ринкового господарства
- •Крива попиту
- •28. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
- •29. Конкуренція
- •30. Досконала конкуренція. Недосконала конкуренція та її типи.
- •31. Сутність, витоки та види монополізму.
- •32.Сутність капіталу, його матеріально-речовий зміст та соціально-економічна форма.
- •Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст та суспільну форму. В їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії.
- •33.Структура авансованого капіталу. Витрати виробництва, їхня сутність та класифікація.
32.Сутність капіталу, його матеріально-речовий зміст та соціально-економічна форма.
Капітал-як економічна категорія це вартість чи цінність яка приносить дохід. Капітал-це само зростаюча авансова вартість. Матеріально-речовий зміст капіталу-це сукупність засобів виробництва капітальних та грошових ресурсів які використовуються у процесі виробництва. Соціально-економічна форма капіталу-це сукупність характеристик людини його навичок та вмінь з одного боку а з іншого-це довіра між підприємствами як соціальний капітал.
Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст та суспільну форму. В їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії.
Капітал — система відносин економічної власності при капіталізмі, за яких знаряддя праці та інші об'єкти власності дають змогу власникам знарядь привласнювати частину чужої неоплаченої праці у всіх сферах суспільного відтворення.
Визначальна роль у пізнанні сутності цієї економічної категорії належить характеристиці суспільної форми, відносинам економічної власності. Саме тому "капітал — це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства, виробниче відношення, яке представлене в речі й надає цій речі специфічного суспільного характеру"1.
Засоби виробництва, матеріальні блага не на всіх етапах цивілізації були знаряддям експлуатації. За первісного ладу вони були спільною власністю, а за рабовласницького — раб належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу. Здебільшого така ситуація складалася і за феодалізму. Правда, земля у власності феодала частково виконувала роль знаряддя експлуатації, оскільки він віддавав певну її частину селянинові, який за це змушений був кілька робочих днів тижня працювати на полі феодала-власника.
Економічною передумовою виникнення капіталу є товарне виробництво, зокрема, та стадія його розвитку, коли товаром стає робоча сила. Цей процес розпочався у період первісного нагромадження капіталу.
Засоби виробництва (у тому числі земля) певною мірою були знаряддям привласнення неоплаченої праці і за так званого "соціалізму". Формально у країнах колишнього СРСР була проголошена суспільна власність на засоби виробництва, але фактично вони були монопольно узурповані бюрократичною верхівкою партійного, радянського і державного апарату, тому ступінь експлуатації у сфері виробництва був вищим, ніж у розвинутих країнах.
Отже, з погляду суспільної форми глибинна сутність капіталу (як діалектична єдність речового змісту і суспільної форми) конкретизується в антагоністичній суперечності між власниками засобів виробництва та інших об'єктів власності (меншість) і найманими працівниками (більшість).
До цієї системи безпосередньо не належить лише дрібнотоварний сектор економіки, але опосередковано (через систему цін, контрактів, кредитні відносини тощо) вій теж підпорядковується різним формам капіталу. В останні десятиліття з системи виробничих відносин почали виходити тисячі народних підприємств, викуплених трудовими колективами багатьох кооперативів. Крім того, така система наповнюється демократичним змістом унаслідок перетворення частини дрібних акціонерів у часткових співвласників.
Залежно від рівня розвитку продуктивних сил, ступеня усуспільнення виробництва та праці, організованості найманих працівників, соціально-економічної політики держави, соціальної спрямованості дій капіталу та інших факторів антагоністична суперечність може послаблюватись, еволюціонувати від фази конфлікту до фази власне суперечності. Це виражається у періодичному затуханні або навіть відсутності у певний проміжок часу економічних і політичних виступів трудящих проти існуючої системи, послабленні страйкової боротьби, як це було наприкінці XX ст. Проте на початку XXI ст. такі виступи у багатьох розвинутих країнах знову посилились. Антагоністичну суперечність також частково послаблює залучення найманих працівників до управління виробництвом і власністю (а отже, і капіталом), упровадження такої форми заробітної плати, як участь у прибутках та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграє розвиток державного капіталу (власності), в якому поєднуються національні, колективні капіталістичні та олігополістичні інтереси.