69.Історико-філософський генезис предмету гносеології.

Античність: Гносеологія:1) пошук методів пізнання сутності речей та вираження суперечностей у поняттях;

2) будова першої системи логіки Аристотелем.

Середньовіччя: співвідношення категорій віри та одкровення як способу відкриття для себе Бога

Відродродження: співвідношення емпіричного та апріорного в обґрунтуванні знання про світ

Ранній новий час: формально-логічне обґрунтування знання

Просвітництво: способи формування і розвитку розуму

Німецька класична філософія: будова системи діалектики як діалектичної логіки – пізнання універсальних законів розвитку як законів мислення; Агностицизм (Кант)

Марксизм: : введення діалектики у логіку та теорію пізнання

Українська філософія: формальна логіка (Прокопович), діалектичний сенсуалізм, (Сковорода) та природознавчі концепції. Таким чином, історико-філософський генезис пізнання спирається на різних варіаціях матеріалістичних та ідеалістичних теоретичних засад, або їх сполучення, а зміст його проблематики обумовлювався потребами способу матеріального виробництва, у якому народжувався та розвивався той чи інший тип філософії.

70.Загальні рівні пізнання.

Ступені пізнання мають загальну закономірність для всіх наук – пізнання рухається від 1) чуттєвого спостереження до 2) абстрактного (теоретичного) мислення і до 3) практика як критерій істинності пізнання.

• Чуттєве спостереження включає у себе: відчуття, сприйняття, уяву, творчу уяву, інтуїцію, підсвідоме, фантазію. Розповсюдженою помилкою цього рівня пізнання є деструктивний скептицизм, який полягає в запереченні можливості пізнання істини взагалі і, таким чином, не бачить необхідності у подальшому теоретичному пізнанні.

• Особливістю пізнання на рівні чуттєвого споглядання є також те, що тут відсутнє понятійне слово. За Гегелем, тут важко дається висловлення предметів у логіці понять. Має місце лише емпіричне відображення, на рівні відмінності та різності, коли весь світ здається розірваним. Виникає суперечність такого порядку: почуття подають нам певну цілісність, а сприйняття як стихійна форма генералізації порушує цю цілісність. Еклектичність (поєднання різних аспектів буття і різними основами в одну основу) шукає спосіб виходу зі свого стану і цей спосіб упадає або в сентиментальний ліризм, або в інтуїтивний екстаз сприйняття та переживання істини.

• Емпіризм прирівнює сутності на підставі зовнішньої подібності, але внутрішнього зв'язку в принципі не здатний охопити

• Теоретичний рівень пізнання орієнтований на пізнання фундаментальних законів та закономірностей світу в усіх предметних областях його явищ.

• Абстрактно-теоретичне мислення має два підрівні: розсудок та розум.

• Рівень розсудку – це рівень формально-логічного мислення. Він може бути властивістю буденної свідомості і, у іншому вимірі – науковому пізнанню. Формально-логічне мислення не спроможне виходити за межі частковостей на рівень всезагальних зв’язків.

• Розум базується не на формально-логічному, а на діалектичному способі мислення. Отже, методом розуму виступає діалектика, а пізнавати світ на рівні розуму означає мислити його фундаментально, відповідно до його законів, які стають законами суспільної практики, людської життєдіяльності і, отже, законами пізнання та мислення. Рівень розуму – це рівень універсального мислення. Воно базується на законах та категоріях діалектики

• Критерій істинності пізнання стає достовірним тоді, коли предмет пізнання може бути відтворений у суспільній предметно-практичній діяльності (наприклад: відтворення сутності атому у вигляді атомної зброї чи атомних електростанцій).

71.Етика як галузь філософського знання Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки між людьми, а й ставлення індивіда до світу (актуальність цієї проблеми визнавали ще мислителі Давньої Індії). Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з´ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

Методологічні проблеми етики стосуються насамперед загальних принципів дослідження природи, сутності та функцій моралі, виявлення джерел і способів добування емпіричного (заснованого на досвіді) матеріалу, найефективніших методів обробки цього матеріалу, верифікації (перевірки істинності) пропонованих етичними концепціями узагальнень.

Певний час визначальними принципами етики вважали матеріалізм та ідеалізм , трактування яких було надто ідеологізованим. Їх вплив на світорозуміння людей незаперечний. Однак немало матеріалістів та ідеалістів проповідували індивідуалістичні, егоїстичні ідеї.

Гуманістичні переконання не перебувають у жорсткій залежності ні від матеріалістичного, ні від ідеалістичного світоглядів. Однак принцип гуманізму переконливий тільки для людей, які послуговуються переважно буденною свідомістю. На теоретичному рівні свідомості він є імовірніше побажанням, ніж фундаментальним положенням етики як науки, тому потребує доповнення іншими принципами.

Непереконливість марксистського розуміння предмета етики зумовлена недооцінкою, а то й відвертим ігноруванням людини як суверенної особистості, її автономності, права на захист від втручання держави і суспільства в особисте життя, а також індивідуальної неповторності, унікальності. Ілюстрацією цього є типова для марксизму, особливо радянського зразка, модель суспільства..