- •2. Охарактеризуйте типи світогляду.
- •Емпіричне та теоретичне пізнання.
- •4. Філософія марксизму.
- •5.Чим відрізняється особистість від індивідуальності.
- •6.Розкрийте місце і роль економіки в системі суспільних відносин.
- •8.Історико-філософські концепції онтології.
- •Рух та розвиток.
- •10.Людина в класичних філософських концепціях
- •Проблема людини у філософії Нового часу
- •Німецька класична філософія про людину
- •11.Філософська антропологія про проблеми людини
- •Концепція екзистенціалізму
- •17.Сформулюйте основні рівні та форми свідомості
- •Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:
- •Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:
- •4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:
- •18. Назвіть форми та характерні риси історичних форм діалектики .
- •21.Діалектичні закони.
- •23.Волюнтаризм.
- •26.Назвіть модуси буття і його основні форми.
- •27.Типи і види пізнання.
- •Типи пізнання
- •28.Структура світогляду.
- •30.Філософія нового часу та представники.
- •31.Поняття практика та розвиток
- •32. Основні методи теоретичного пізнання
- •33.Концепції культури.
- •Характерні риси екзистенціалізму
- •38.Неокласичні філософські школи.
- •39.Фактори, що впливають на розвиток суспільства
- •40. Об’єктивно- суб’єктивна істина
- •41. Сутність людини та характеристика людини в природі
- •43.Сформулюйте сутність історичного процесу.
- •46.Визначте сутність сенсуалізму
- •48.Основні категорії діалектики і роль їх у формуванні мислення
- •50.Основні концепції суспільства в історії філософії.
- •61. Матеріальне і духовне виробництво
- •63. Духовна та матеріальна культура.
- •66.Історико-філософські концепції свідомості.
- •67.Походження та сутність свідомості.
- •68. Самосвідомість і рефлексія.
- •69.Історико-філософський генезис предмету гносеології.
- •70.Загальні рівні пізнання.
- •72.Структура моралі: норми, принципи, ціннісні орієнтації.
- •80.Глобальні проблеми сучасної цивілізаці
- •83. Соціальне передбачення та прогнозування: типи, методи, функції.
- •84.Основні функції філософії
- •85.Свідомості, ії структура та функції.
- •88. Свідоме, підсвідоме, не свідоме
21.Діалектичні закони.
Закон єдності і боротьби протилежностей
Єдність і боротьба протилежностей – один з основних законів діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності. Закон єдності й боротьби протилежностей в діалектиці займає центральне місце. Це – сутність, "ядро" діалектики.
Діалектика є вченням про розвиток, а цей закон вказує на джерело розвитку, дає ключ до розуміння всіх сторін та моментів розвитку.
Кожний предмет – це єдність протилежних сторін, властивостей, тенденцій. У кожному предметі, явищі є позитивні й негативні сторони, те, що росте, розвивається, і те, що відживає. Якщо на перший погляд здається, що в процесі розвитку предметів чи явищ відсутні суперечності, то завдання дослідника полягає в тому, щоб віднайти їх. Лише шляхом розкриття внутрішніх суперечностей можна пізнати предмети, їх сутність, закони їх розвитку.
Що означає "єдність протилежностей"? По-перше, взаємообумовленість протилежностей, тобто існування однієї протилежності передбачає необхідну наявність іншої протилежності.
По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності перебувають в боротьбі одна з одною. їх боротьба – це природний закономірний наслідок того, що протилежності всередині предмета чи явища одночасно взаємно обумовлюють і заперечують одна одну.
Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища.
Потім з'являється відмінність як початковий ступінь суперечності. Відмінність – це початок роздвоєння єдиного предмета чи явища на протилежні сторони і тенденції.
А відносини між протилежностями називаються суперечностями. Суперечності – це система відносин, в межах якої протилежності породжують одна одну, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи щось нове. Наприклад, мінливість і спадковість, які є факторами біологічної еволюції, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи кожного разу новий вид живої матерії.
Суперечності бувають різних видів: внутрішні, зовнішні, основні, неосновні, антагоністичні, неантагоністичні.
Внутрішні суперечності – це взаємодія протилежностей у системі внутрішніх відносин предмета. Зовнішні суперечності – це взаємодія протилежностей, що належать різним предметам.Основні суперечності – взаємодія протилежностей, які створюють джерело саморозвитку предмета в певний період. Вони можуть проявлятися як складний комплекс глобальних проблем. Неосновні суперечності впливають на основні, але не визначають їх форму. Антагоністичні суперечності – це взаємодія протилежностей, що мають максимально діаметральні тенденції своєї еволюції. Вирішення таких суперечностей нерідко здійснюється революційним шляхом, тобто переходом в нову якість.Прикладом неантагоністичних суперечностей можуть бути відносини між однотипними соціально-класовими спільнотами.
Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні характеризує одну зі сторін цього руху, одну з граней всезагального розвитку. Він розкриває механізм розвитку, пояснює, як відбувається розвиток, завдяки яким процесам і як предмети зазнають якісних змін та перетворень. Щоб зрозуміти сутність цього закону, необхідно дати визначення категорій "якість", "кількість", "міра".
Якість – це внутрішня визначеність предметів та явищ, сукупність їх суттєвих рис, сторін, що робить їх певними предметами і явищами. Початкові показники про якісні відмінності предметів і явищ дають нам органи чуттів. Навколишня дійсність, що діє на органи чуттів, викликає у нас певні відчуття Ці відчуття і дають нам змогу судити про якість речей.
Кількість – це зовнішня характеристика предметів і явищ, що характеризує їх з боку ступеня розвитку властивостей: об'єму, числа, швидкості руху тощо. Кількість має свої особливості порівняно з якістю, По-перше, зміна кількості в певних межах не викликає суттєвих змін речей та явищ. Межі кількості більш рухливі, еластичні, ніж межі якості. Кількість і якість існують об'єктивно. В предметах і явищах вони перебувають в нерозривній єдності.
Міра. Взаємозв'язок кількості та якості виражається в понятті "міра". Міра – це та межа зміни кількості, всередині якої предмет зберігає свою якісну визначеність. Міра – це межа буття предметів.
Закон заперечення заперечення
Всі явища природи та суспільства розвиваються через заперечення. Процес розвитку був би неможливим без заперечення старого новим.
Таким чином, заперечення може виступати і в формі знищення, загибелі певного явища і в формі переходу його від нижчої стадії розвитку до вищої. Діалектичному запереченню властиві такі риси:
– заперечення – це подолання старого, що віджило, заважає розвиткові;– заперечення є збереження всього позитивного, здатного розвиватися. Цей процес у філософській літературі називається "зняття".
Старе і нове – це дві сторони заперечення. Нове – це те, що найбільш повно відповідає об'єктивним потребам розвитку. Воно необхідне, тому росте і розвивається, має перспективу, майбутнє. Старе – те, що перестає або вже перестало відповідати об'єктивним, потребам розвитку.
Діалектика розглядає заперечення не як акт втручання зовнішньої сили, а як самозаперечення, тобто перехід явища в свою протилежність, де заперечуване і те, що заперечує, – це сторони єдиної суперечності. Таке заперечення готується внутрішніми причинами на попередній стадії розвитку певного предмета чи явища. Цими внутрішніми причинами є боротьба протилежностей.
Заперечення з погляду діалектики і абсолютне, і відносне. Абсолютне в тому розумінні, що будь-який розвиток здійснюється у формі заперечення. Відносне тому, що передбачає не повне заперечення, не абсолютне знищення, а збереження певних сторін, що необхідні для подальшого прогресивного розвитку.