2. Види, рівні та етапи міжнародної інтеграції

Види та рівні міжнародної інтеграції. Сьогодні інтеграційні процеси проходять із різною інтенсивністю у всіх регіонах світу. Інтеграція передбачає співпрацю між державами в різних сферах, областях і формах.

В залежності від сфери взаємодії держав можна говорити про політичну, економічну, науково-технічну, військово-політичну та інші форми інтеграції.

За географічним принципом доцільно виділяти глобальну, регіональну, субрегіональну інтеграції. Найпоширенішою формою сучасної інтеграції є регіональна, насамперед економічна інтеграція. В її основі лежать два взаємозалежних фактори:

• стихійний процес посилення взаємозалежності економік країн (т.зв. міжфірменний рівень);

• свідоме спільне регулювання державами їх взаємних економічних зв’язків та створення наднаціональних структур управління інтеграційними процесами (міжурядовий рівень).

Відтак виділяють два рівні економічної інтеграції:

• макроекономічний (державний рівень);

• мікроекономічний (міжфірменний).

Вважається, що другий є необхідною передумовою першого.

Регіональна економічна інтеграція означає зближення і взаємопереплетення національних економік держав, яке відбувається, як правило, на основі їх регіональної близькості, обумовлене їх взаємними інтересами і спрямоване на створення єдиного господарського організму. Вона проявляється у створенні різних міжгосподарських об’єднань економічного характеру, регіональних і субрегіональних угрупувань, створених на принципах спільних ринків, зон вільної торгівлі, митних і валютних союзів, забезпечується проведенням узгодженої міжгосподарської економічної політики. В останні два десятиріччя інтеграційні об’єднання стали невід’ємним елементом відносин у рамках світового господарства.

Інтеграція може розвиватися у двох напрямках – у напрямку розширення (зростання числа учасників інтеграційного процесу), чи поглиблення – у напрямку інтенсифікації взаємодії в різних сферах серед одних і тих самих учасників.

Стадіальна схема міжнародної інтеграції та її критика. Багато дослідників проблем міжнародної інтеграції спираються на відому схему стадій інтеграції, запропоновану Б. Балассою⁵. Він вважав, що інтеграція – це стадійне явище, яке у своєму розвитку проходить такі етапи:

• зона вільної торгівлі;

• митний союз;

• спільний ринок;

• економічний союз;

• політичний союз, або повна інтеграція.

Зона вільної торгівлі – зняття тарифних і кількісних обмежень на взаємну торгівлю. При цьому кожна країна в цій зоні зберігає свій власний тариф і інші види регуляцій на торгівлю з третіми країнами. Зона вільної торгівлі може обмежуватися певним списком товарів, наприклад, зона вільної торгівлі промисловими товарами, або, навпаки, зі списку товарів певні можуть виключатися.

Митний союз – це спільна митна територія країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до третіх країн. Метою митного союзу є: полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць, і в той же час, проводити спільну зовнішньо торговельну діяльність. Митний союз, як правило, уже передбачає створення наднаціональних органів управління.

Спільний ринок – це об’єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з наявністю в його межах так званих “4-х свобод”: вільним переміщенням капіталів, товарів, послуг і робочої сили.

Економічний і валютний союз – це об’єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі відбувається повна взаємна координація економічної і валютної політики, проводяться погоджені чи навіть єдині економічна та монетарна політики.

Політичний союз – це об’єднання країн на основі укладання спільного договору з метою проведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя і створення єдиних політичних інститутів.

Попри популярність стадіальної схеми інтеграції, останнім часом до неї почали відноситись з більшою обережністю, а подекуди й з критикою. Деякі дослідники стверджують, що, по-перше, інтеграція далеко не завжди йде в поступальному напрямку – вона може бути “загальмована” на тому чи іншому етапі, по-друге, така схема ґрунтується на досвіді поетапної інтеграції Євросоюзу, і тому не зовсім адекватно описує етапи розвитку інших “інтеграцій”, і по-третє, економічна інтеграція не завжди призводить до політичної, як видно навіть на прикладі самого ЄС. Так, С. Афонцев вважає, що “під питанням виявилась класична п’ятиступенева схема регіональної інтеграції: зона вільної торгівлі – митний союз – спільний ринок – економічний та валютний союз – політична інтеграція. У цій схемі кожний щабель вважався логічною передумовою наступного, а регіональна інтеграція розглядалась як поступальний рух до політичного союзу. Однак зараз хіба не єдиним „правильним”, адекватним цій схемі регіональним об’єднанням є ЄС. Навпаки, практично всі об’єднання, що виникли у 1990-ті роки, зупинились на першому щаблі інтеграції (або на півшляху до митного союзу/спільного ринку). Одна з важливих причин цього пов’язана з входженням у численні регіональні об’єдання країн з різним рівнем економічного розвитку, загальні інтереси яких об’єктивно не йдуть далі за розвиток вільної торгівлі”⁶.

Деякі дослідники виділяють як першу стадію інтеграції преференційні зони, коли підписується угода з пільгового тарифу між країнами, яка передбачає, що митний збір на торгівлю між країнами, що підписали угоду, нижчий відносно мит, які стягуються із торгівлі з третіми країнами.

В політичному відношенні міжнародна інтеграція являє собою вищу в порівнянні з економічною форму співпраці. Це створення єдиного політичного співтовариства на основі союзу двох і більше політичних одиниць. Втім, єдине політичне співтовариство є поки що ідеальним типом, оскільки як феномен реальної практики міжнародних відносин поки що не існує. Навіть об’єднана Європа, поступово пройшовши всі фази економічної інтеграції, зустрічає чимало труднощів на шляху “переливу” інтеграційних процесів у політичну площину.

Існує думка, що в перспективі процеси інтеграції можуть призвести до того, що у світовій системі домінуватимуть могутні інтеграційні утворення, на чолі яких знаходитимуться провідні держави світу, такі як США, ФРН, Франція, Росія, Китай тощо. Разом з тим більшість дослідників доволі скептично відноситься до можливості політичної інтеграції усього людства чи то під егідою ООН чи то якоїсь держави. Причина цього полягає у відсутності стійкого балансу інтересів держав світу, більше того, вони у багатьох учасників міжнародних відносин значно різняться. Так, у військово-політичному плані зберігаються розбіжності між НАТО та Росією, в економічному плані – між США, ЄС, азіатськими країнами. Тому глобальна політична інтеграція навряд чи можлива.

Розглянуті особливості інтеграційних процесів свідчать про зростаючий динамізм останніх, про те, що в епоху глобалізації вони стають центральними у всій системі міжнародних та світових економічних відносин. На жаль, навіть з погляду сучасної парадигми міжнародної інтеграції маргіналізовані регіони Африки, Азії, країни ісламського світу, які не беруть участі в економічних об’єднаннях, позбавляються шансів на успішний розвиток. Інтеграційний вакуум майже автоматично означає вакуум економічного розвитку, якого кожна країна прагне уникнути. Інша справа, що інтеграційні процеси практично завжди пов’язані із втратою частини національного суверенітету через передачу його наднаціональним органам.