3. Дорадчі, фінансові та допоміжні органи єс

Європейський соціально-економічний комітет. Європейський соціально-економічний комітет (СЕК) – дорадчий орган Європейського Союзу. Він був створений у 1958 р. згідно з Договором про зас­нування ЄЕC з метою забезпечення інтересів різних економічних і соціальних груп. Комітет складається з 344 членів (за Лісабонським договором кількість його членів не повинна перевищувати 350 осіб); кількість представників від країн приблизно відображає чисельність населення цих країн і розподіляється таким чином: Велика Британія, Італія, Німеччина та Франція – 24, Іспанія та Польща – 21, Румунія – 15, Бельгія, Болгарія, Греція, Нідерланди, Угорщина, Чехія, Австрія, Португалія та Швеція – 12, Данія, Ірландія, Литва, Словаччина та Фінляндія – 9, Естонія, Латвія та Словенія – 7, Кіпр та Люксембург – 6, Мальта –5. Їх призначає Рада на 4 роки за рекомендацією національних урядів. Члени СЕК належать до різних категорій так званого “організованого громадянського суспільства”, зокрема: роботодавці, профспілкові діячі та представники різних груп інтересів (професійних об’єднань, фермерів, захисників довкілля, споживачів тощо). СЕК представляє їхню позицію та відстоює їхні інтереси в діалозі з Комісією, Радою та Європейським Парламентом.

Головне завдання СЕК полягає в тому, щоб давати поради Комісії й Раді, які зобов’язані консультуватися з ним щодо соціальних та економічних питань, перш ніж ухвалювати нормативно-правові акти, що стосуються цих сфер. СЕК може також висловлювати свою позицію з власної ініціативи. Таким чином, СЕК відіграє роль містка між Союзом та громадянами. Загалом, СЕК виконує три основні функції:

• консультує Раду, Комісію та Європейський Парламент на їхнє прохання або за власною ініціативою;

• сприяє більш активній участі громадянського суспільства в діяльності ЄС;

• сприяє підвищенню ролі громадянського суспільства в країнах-нечленах ЄС і надає допомогу у створенні дорадчих структур.

Члени СЕК зустрічаються на пленарних засіданнях близько десяти разів на рік, а частіше засідають меншими групами. Оскільки члени Комітету працюють, головним чином, у країнах походження, вони не отримують заробітної плати від ЄС, однак Рада кваліфікованою більшістю приймає рішення про відшкодування їм витрат на відрядження.

Комітет регіонів. Комітет реґіонів (КР) – консультативний орган ЄС, що висловлює думку місцевих і реґіональних органів влади. Він був створений згідно з Маастрихтським договором, а розпочав свою діяльність у 1994 р. КР складається з представників місцевих і реґіональних органів управління, яких призначає Рада за пропозиціями країн-членів на чотирирічний термін. Членом Комітету може бути лише представник виборних органів реґіональної чи місцевої влади або особа, політично підзвітна виборному органові. Як правило, це виборні муніципальні та регіональні політики, найчастіше, голови регіональних адміністрацій та мери міст. Кількість і розподіл місць у Комітеті реґіонів такі ж, як у Європейському соціально-економічному комітеті.

В процесі ухвалювання рішень з питань, що зачіпають місцеві й реґіональні інтереси, як-от освіта, справи молоді, культура, охорона здоров’я, соціальне й економічне гуртування, консультації з КР обов’язкові. Амстердамський договір (набув чинності в травні 1999 р.) розширив коло цих питань, включивши до них охорону довкілля, розпорядження коштами з Європейського соціального фонду, професійно-технічна освіта, транскордонна співпраця і транспорт. Крім того, КР може готувати висновки і з власної ініціативи.

Щороку Комітет регіонів проводить п’ять пленарних засідань. Члени Комітету поділяються на шість “спеціальних комісій”, які готують пленарні засідання.

Європейський інвестиційний банк. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) – фінансова установа Європейського Союзу. Вона створена ще у 1958 р. відповідно до Римського договору з метою фінансування проектів, що сприяють європейській інтеграції, збалансованому розвитку, економічному й соціальному вирівнюванню та розвитку інноваційної економіки. ЄІБ надає фінансування проектам загальноєвропейського значення (таким, як будівництво залізниць та доріг, аеропортів та проекти із захисту довкілля), особливо в найменш розвинених регіонах, країнах-кандидатах на вступ до ЄС. Банк також надає кредити для інвестування малого бізнесу. Європейський інвестиційний банк – неприбуткова організація, він не заробляє гроші на депозитах. Проекти, в які він вкладає гроші, мають відповідати певним критеріям, а саме:

• сприяти виконанню завдань ЄС, зокрема, підвищувати конкурентоспроможність європейської промисловості та малих підприємств, стимулювати розвиток інформаційних технологій, захищати довкілля, поліпшувати освіту й охорону здоров’я;

• здійснюватись переважно на користь найбільш відсталих регіонів;

• залучати інші джерела фінансування.

Переважну більшість (близько 90 %) позик ЄІБ надає всередині ЄС (зокрема й заморським територіям країн Союзу); значна частина позик спрямована на допомогу майбутнім членам. Поза межами ЄС він підтримує розвиток в країнах Середземномор’я, Африки та Карибського і Тихоокеанського басейнів, а також Латинської Америки й Азії.

Майже всі кошти для фінансування своїх позикових операцій ЄІБ позичає на ринках капіталу, переважно через випуск власних облігацій, які котируються на головних світових біржах. Висока репутація ЄІБ й авторитет його акціонерів забезпечили йому найвищий кредитний рейтинг (ААА). Такий рейтинг дозволяє банкові збирати великі ресурси, не обтяжуючи бюджет держав-членів, і спрямовувати їх в економічно ефективний спосіб у ті сектори й регіони, які потребують підтримки. Акціонерами банку є держави-члени ЄС; розмір передплати кожної з них пропорційний економічній вазі.

ЄІБ – автономна інституція, він сам приймає рішення про позики та кредити, виходячи виключно з переваг проекту та можливостей фінансових ринків. Щороку банк представляє звіт про свою діяльність. Банк співпрацює з іншими інституціями ЄС: наприклад, представники банку можуть брати участь у засіданнях комітетів Європейського Парламенту, а Голова ЄІБ може брати участь у засіданнях Ради.

Європейський інвестиційний банк розташований у Люксембурзі; персонал Банку становить близько 750 працівників; головний керівний орган – Правління керівників з міністрів (зазвичай, фінансів) усіх країн ЄС.

Європейський омбудсман. Європейський омбудсман – посада, запроваджена Договором про Європейський Союз. Омбудсман діє як посередник між громадянами та інституціями ЄС – він уповноважений приймати скарги від громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, резидентів держав-членів на незадовільну діяльність інституцій або установ Союзу. У відповідь на скаргу, або за власною ініціативою, європейський омбудсман проводить розслідування; інституції ЄС зобов’язані надавати йому будь-яку інформацію і доступ до відповідних документів. Виявивши факти порушень, він сповіщає установу, про яку йдеться, і надсилає їй свої рекомендації. Установа-адресат має три місяці на те, щоб дати докладну відповідь, після чого омбудсмен направляє остаточний звіт Європейському Парламентові та відповідній установі. Крім того, він сповіщає скаржника про результати свого розслідування.

Європейського омбудсмана призначає Європейський Парламент на п’ять років. Щорічно омбудсман звітує в Парламенті про результати всіх розслідувань, проведених упродовж року.

Агентства. Агентства не є інституціями ЄС. Вони створюються відповідно до актів вторинного законодавства для виконання специфічних технічних, наукових або адміністративних завдань.

Агенства ЄС є незалежними установами, які створюються постановою Ради для забезпечення ефективнішої реалізації політик Євросоюзу та допомоги Європейській Комісії та Раді у регулюванні діяльності в окремих секторах, здійсненні нагляду за впровадженням спільних політик і законодавства в державах-членах ЄС. Перші агентства виникли у 1970-х рр., але більшість із них почали роботу в 1994 р. або 1995 р. після того, як Європейська Рада в Брюсселі (жовтень 1993 р.) нарешті вирішила (внаслідок тривалих суперечок), в яких країнах розмістять штаб-квартири семи з них. На початку нового тисячоліття виникла низка нових агентств, що прийнято вважати третім етапом у їх розвитку.

Нині близько 30 організацій відповідають визначенню агентств Європейського Союзу, хоча називають їх по-різному: центр, бюро, фундація тощо, наприклад: Бюро гармонізації внутрішнього ринку (м. Аліканте, Іспанія); Бюро Спільноти з прав на різновиди рослин (м. Анже, Франція); Європейське агентство з оцінювання лікарських препаратів (м. Лондон, Велика Британія); Європейське агентство з безпеки харчових продуктів (тимчасово м. Брюссель, Бельгія); Європейське агентство з морської безпеки (м. Лісабон, Португалія); Європейське агентство з авіаційної безпеки (м. Кельн, Німеччина); Європейське агентство з мережевої та інформаційної безпеки (м. Іракліон, о. Кріт, Греція); Європейський центр з профілактики та контролю хвороб (м. Стокгольм, Швеція); Європейське агентство з охорони довкілля (м. Копенгаген, Данія); Європейський моніторинговий центр з наркотиків та наркотичної залежності (м. Лісабон, Португалія); Європейський центр розвитку професійної освіти (м. Салоніки, Греція); Європейська фундація з поліпшення умов життя та праці (м. Дублін, Ірландія) та ін.