48.Лихоманка від укусу щурів

(хвороба від укусу щурів, содоку, стрептобациллез, гаверхильская лихоманка) - два схожих по клініці захворювання (содоку і стрептобациллез, або гаверхильская лихоманка), характеризуються рецидивуючими нападами лихоманки, які супроводжуються загостреннями запального процесу в області укусу щури і поліморфними висипаннями.

Збудники захворювань - спірохета Spirillum minus (содоку) і стрептобацилла Streptobacillus moniliformis (стрептобациллез).

Резервуар і джерело спірохет - щури, рідше інші тваринні (ласки, білки, кролики, собаки) резервуаром стрептобацилл є тільки щури. Зараження настає при укусах, при стрептобациллезе іноді через забруднене молоко. Від людини до людини захворювання не передається.

Симптоматика . Інкубаційний період зазвичай триває від 10 до 14 днів при содоку і 1-3 дні при стрептобациллезе. На місці укусу виникає первинний афект - щільний хворобливий інфільтрат, пухир, потім виразка. Температура тіла підвищується до 39-40 °З, через 5-7 днів критично падає, через 3-7 днів напад повторюється. Без етіотропній терапії число нападів лихоманки може доходити до 20. Починаючи з другого нападу з'являється висип (плямистий, папульозна, везикулезная, уртикарная), що покриває усе тіло. При стрептобациллезе висип з'являється з 1 - 2 - г о дня хвороби. Можуть розвинутися артрити, ендокардит, абсцеси головного мозку і м'яких тканин.

Діагностика грунтується на анамнестичних даних (укус щура) і характерній симптоматиці. Спірохети можна виявити в мазанні крові.

Лікування . Призначають пеніцилін по 1 млн ЕД в добу або тетрациклін по 0,2-0,4 г в добу впродовж 7-10 днів.

В цілях профілактики при укусах щурами призначають тетрациклін по 0,25 г 4 рази в добу впродовж 5 днів.

49.Умовно-патогенні мікроорганізми

— мікроби, які здатні при зниженні природної резистентності макроорганізму викликати захворювання, для яких характерна відсутність нозологічної специфічності (той самий вид мікробів може викликати запальні процеси різних органів і тканин, і, навпаки, різні види мікробів здатні викликати гнійно-запальні процеси того самого органа чи тканини).

У.-п.м. є серед усіх категорій мікробів: бактерій (Staphylococcus, Corynebacterium, Clostridium, Escherichia, Erwinia, Pseudomonas, Proteus, Providencia, Serratia, Moraxella, Veillonella, Haemophilus та ін.), мікоплазм (Mycoplasma), грибів (Candida, Aspergilus), найпростіших (Trichomonas, Lamblia), а також вірусів (Herpes, Enterovirus тощо). Як правило, У.-п.м. є представниками нормальної мікрофлори людини, не лише її факультативної частини, але й облігатної (бактероїди, лактобацили, ентерококи). Важливою умовою розвитку інфекційного процесу, спричиненого У.-п.м., є подолання ними колонізаційної резистентності. При цьому збудниками інфекційного процесу можуть бути як представники власної мікрофлори макроорганізму, так і У.-п.м., що потрапляють у нього ззовні. Для захворювань, викликаних У.-п.м., характерні певні особливості: вони розвиваються в ослаблених дітей, людей зі зниженою імунологічною реактивністю внаслідок соматичних захворювань, оперативних втручань, застосування ЛП, що виявляють імунодепресивну дію (гормони, цитостатики й ін.). У.-п.м. здатні викликати захворювання в різних асоціаціях: бактерії різних видів, бактерії та віруси, бактерії та мікоплазми й ін. При змішаних бактеріальних інфекціях можливий синергізм збудників у випадку їх патогенного впливу на організм. Так, слабкопатогенні вейлонели можуть прилипати до епітелію під впливом позаклітинної глюкозотрансферази, яка продукується Streptococcus salivarius, аеробні бактерії, знижуючі окисно-відновний потенціал тканин, можуть сприяти розмноженню анаеробів. Різке зростання ролі У.-п.м. в інфекційній патології людини пов’язане із застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, що викликали порушення екологічного балансу (дисбактеріоз) і розвиток множинної медикаментозної стійкості мікроорганізмів. У.-п.м. є основними збудниками госпітальних інфекцій. Основною причиною цього є їх природна чи набута стійкість до антибактеріальних препаратів. Резистентні до антибіотиків госпітальні штами мікробів краще виживають у навколишньому середовищі та мають підвищену здатність до колонізації (заселення), тому в умовах стаціонару вони інтенсивно поширюються й викликають розвиток тяжких захворювань в ослаблених людей. У здорових людей, як правило, спостерігається формування бактеріоносійства. Очевидна відносність розподілу певних видів мікробів на патогенні й умовно-патогенні. Так, Salmonella typhimurium є збудником зоонозів і харчових токсикоінфекцій.