6.4.4. Акцизний збір.

Акцизи є непрямими податками на споживання певної продукції. На відміну від ПДВ вони є прямо визначеними, тобто обчислюються у грошовій сумі на кількість продукції. Загальнопоширеними є акцизи на алкогольну, тютюнову продукції та на енергоносії. Усі держави-члени ЄС застосовують зазначені акцизи, прибуток від яких надходить безпосередньо до їх бюджету.

Законодавство ЄС про акцизи стало особливо актуальним, коли з 1 січня 1993 року було офіційно створено внутрішній ринок та були усунені внутрішні та фіскальні кордони. Умовно норми цього законодавства можна розподілити на три основні категорії:

- про загальні положення, що застосовуються до всіх категорій продукції. Такі положення зазвичай відносяться до виробництва, зберігання та переміщення підакцизної продукції між державами-членами;

- про структуру податку, що застосовується до певних груп продукції. Структура податку означає встановлення категорій продукції, порядку обчислення акцизу (наприклад, на об’єм, на міцність – для алкоголю, на кількість і т.д.), можливі звільнення (пільги) і т.д.;

- про мінімальні ставки акцизів, що повинні дотримуватися державами-членами відносно кожного з видів продукції.

Основні принципи, що застосовуються до всіх видів підакцизної продукції, було закладено у Директиві Ради №92/12 від 25.02.1992 року „Про основні положення для підакцизної продукції та її зберігання, переміщення і контроль¹ за нею”.

Після виробництва підакцизна продукція розміщується під режим податкового складу для проведення маркування (тобто продукція ще не замаркована та акциз не сплачений). Порядок створення та функціонування податкових складів є предметом правового регулювання, віднесеного до компетенції держав-членів, однак вони повинні поважати принципи, закладені в Рекомендації Комісії №2000/789² від 29.11.2000 року, де закріплюються засади відносин держав-членів та володарів складів, що знаходяться на їх території, з отримання останніми дозволів на здійснення функцій податкових складів відносно підакцизної продукції. Володарі складів звільняються від сплати акцизом підакцизної продукції, що знаходиться на їх складі, на підставі свідоцтва, передбаченого Регламентом Комісії №31/96³ від 10.01.1996 року „Про свідоцтва на звільнення від сплати акцизу”.

Продукція повинна бути скерована під режимом податкового складу з одного такого складу держави-члена на інший трейдеру іншої держави-члена. Продукція може бути вивільнена для споживання, що тягне за собою обов’язок сплати акцизу.

Перевезення підакцизної продукції між державами-членами регулюється: Регламентом Комісії №2719/92¹ від 11.09.1992 року „Про супроводжуючі адміністративні документи для переміщення під режимом податкового складу підакцизної продукції” та Регламентом Комісії №3649/92² від 17 грудня 1992 року “Про спрощення супроводжуючих документів для переміщення всередені Співтовариства підакцизної продукції, яка вивільнена для споживання в державі-члені її доставки”.

Для цілей переміщення підакцизної продукції необхідно розрізняти її комерційне походження чи її перевезення фізичними особами:

- відносно комерційного переміщення всередені ЄС застосовується оподаткування за принципом місця призначення. Для уникнення подвійного оподаткування Директивою Ради №92/12 передбачена система повернення акцизу, сплаченого в першій державі-члені, за умови виконання вимог, передбачених цією державою-членом;

- відносно підакцизної продукції, що придбана приватними мандрівниками для їх власного споживання та що перевозиться з однієї держави-члена до іншої, застосовується оподаткування за принципом країни походження.

В даний час гармонізація акцизів на алкогольну продукцію здійснюється наступними основними актами вторинного законодавства ЄС: Директивою Ради №92/83¹ від 19.10.1992 „Про гармонізацію структур акцизів на алкоголь та алкогольні напої” та Директивою Ради №92/84² від 19.10.1992 „Про зближення ставок акцизів на алкоголь та алкогольні напої”.

Основними актами в сфері гармонізації оподаткування тютюнової продукції є: Директива Ради №95/59³ від 27.11.1995 року „Про податкі інші, ніж податки з обороту, що впливають на споживання виробленого тютюну”, Директива Ради №92/79 від 19.10.1992 року „Про зближення податків на сигарети” та Директива Ради №92/80 від 19.10.1992 року „Про зближення податків на вироблений табак інший, ніж сигарети”.

27 жовтня 2003 року Рада ЄС прийняла Директиву №2003/96⁴ “Щодо реструктурування напряму діяльності Спільноти відносно оподаткування енергоносіїв та електрики”.

Директива поширила предмет регулювання системи мінімальної ставки на енергоносії, які раніше обмежувалися лише мінеральними мастилами, на всі енергоносії, включаючи вугілля, природний газ та електрику.

Іншими важливими актами вторинного права ЄС у цій сфері є:

Директива Ради №95/60⁵ від 27.11.1995 року „Про фіскальне маркування легкого дизельного палива та гасу” та Рішення Комісії №2006/428⁶ від 22.06.2006 року „Про встановлення спільного фіскального маркеру для легкого дизельного палива та гасу”.