6.4.8. Трансфертне ціноутворення.

В 1976 році Єврокомісія запропонувала арбітражний (довільний) порядок врегулювання подвійного оподаткування, що з’являється у зв’язку із застосуванням норм різних держав-членів щодо трансфертного ціноутворення¹. Однак, на тому етапі усі спроби Єврокомісії врегулювати ці відносини виявились невдалими.

Далі, тринадцятого липня 1995 року Рада Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) затвердила стандарти трансфертного ціноутворення (основні принципи), і, таким чином, внесла зміни до модельної двосторонньої конвенції², першу редакцію якої було затверджено у 1977 році (на даний момент ця модельна конвенція існує у редакції 2008 року, коли було внесено останні суттєві зміни).

Основні принципи, зазначені в конвенції, фактично є основою для двосторонніх міждержавних чи міжурядових конвенцій про уникнення подвійного оподаткування. Крім усього іншого, ці принципи дають національним податковим органам можливість коригування бази оподаткування стосовно господарських товариств, які мають постійне місце ведення підприємницької діяльності на території певної держави, у випадках, коли в силу продажу товарів, надання послуг чи фінансових виплат, у зв’язку зі здійсненням фінансових трансакцій, такі товариства переводять частину прибутку, що підлягає оподаткуванню у одній з країн-учасниць ОЕСР, до товариства, що має постійне місце ведення підприємницької діяльності у іншій країні-учасниці, і яке входить до тієї ж групи господарських товариств (тобто маються на увазі правочини між пов’язаними особами). За підрахунками Європейської Комісії близько 60% правочинів, здійснюваних господарськими товариствами на рівні ЄС, здійснюються саме між такими пов’язаними особами. Ці принципи стосуються держав-членів ЄС, оскільки всі вони є також учасницями ОЕСР.

Отже, можна зробити висновок, що основною метою прийняття відповідних положень в рамках податкової політики ЄС є забезпечення функціонування внутрішнього ринку. Питання гармонізації податкових положень на рівні ЄС обумовлене вимогою одноголосного прийняття рішень. І тому, зважаючи на політику, що її провадять держави-члени на користь збереження їх фіскального суверенітету у вирішенні питань, пов’язаних із оподаткуванням, це правило фактично блокувало прийняття багатьох запропонованих Єврокомісією проектів.

Однією з основ політики Співтовариства у сфері оподаткування є також положення статті 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства, згідно якої „Держави-члени вступають в переговори одна з одною з метою забезпечення на користь їхніх громадян...[в тому числі стосовно]... уникнення подвійного оподаткування в межах Співтовариства”. У цьому питанні мета ЄС є подібною меті конвенцій ОЕСР, а саме — усунення таких податкових положень, які перешкоджають діяльності господарських товариств у міжнародному вимірі і застосування яких призводить до негативних наслідків для таких товариств зокрема, до подвійного оподаткування.

Ще в середині 70-х років на розгляді Ради перебував проект Директиви¹, положення якої передбачали усунення подвійного оподаткування у певних випадках, оскільки це призводило до викривлення конкуренції та перешкоджало вільному рухові активів в межах ЄС. Основою цього проекту була розробка податковими адміністраціями держав-членів загальних спільних рішень; було передбачено як процедуру співпраці між податковими органами, так і процедуру арбітражу, причому наслідки проведення останньої вважалися б обов’язковими для сторін. Рада відхилила цей проект головним чином через те, що встановлення процедури арбітражу стосовно цих питань на рівні ЄС прямо суперечило б принципу фіскального суверенітету. Однак у подальшому для цілей створення та належного функціонування спільного ринку довелося знову повернутися до ідеї прийняття певного інструменту на рівні Співтовариства, застосування якого спростило б у певних випадках вирішення питань, пов’язаних з подвійним оподаткуванням.

Так, 23 липня 1990 року державами-членами було підписано багатосторонню конвенцію¹, розроблену на реалізацію положень статті 293 Договору про заснування Європейського Співтовариства. Ця Конвенція („Про уникнення подвійного оподаткування у зв’язку з коригуванням прибутків пов’язаних осіб”) вступила в силу 1 січня 1995 року. Сферу застосування цієї Конвенції порівняно із попереднім проектом Директиви було значним чином обмежено, а саме: її положення застосовуються з метою уникнення подвійного оподаткування, однак лише відносно коригування прибутків пов’язаних осіб. Крім того, хоча й було збережено ідею взаємодопомоги між податковими адміністраціями, однак процедуру арбітражу (рішення якого були б зобов’язуючими для сторін) було замінено на більш нейтральну систему надання висновків консультаційною комісією.

Оскільки майже між кожними двома державами-членами Співтовариства існують чинні двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування, метою даної Конвенції є вирішення специфічних питань.

Положення Конвенції підлягають застосуванню у випадках, коли пов’язані особи різних держав-членів надають одна одній комерційні або фіскальні переваги у порівнянні із ситуацією, яка мала б місце, якби вони були незалежними окремими суб’єктами господарювання. Концепція трансфертного ціноутворення, закладена у Конвенції, узгоджена із відповідними положеннями документів ОЕСР. Її положення містять визначення пов’язаних осіб, процедуру визначення прибутків пов’язаних осіб та процедуру, що забезпечуватиме уникнення подвійного оподаткування у певних випадках.