- •Податкове право
- •Поняття податкового права та податкової політики Європейського співтовариства
- •6.2. Джерела податкового права Європейського співтовариства.
- •6.2.1. Установчі договори.
- •6.2.2. Загальні принципи права.
- •6.2.3. Нормативні акти вторинного права.
- •6.2.4. Рішення Суду Європейського Союзу.
- •6.3. Співвідношення наднаціонального та національного рівнів у податковому праві Європейського Союзу.
- •6.4. Основні види податків Європейського Співтовариства.
- •6.4.1. Мито.
- •6.4.2. Сільськогосподарські податки.
- •6.4.3. Податок на додану вартість.
- •6.4.4. Акцизний збір.
- •6.4.5. Оподаткування транспорту.
- •6.4.6. Податок на капітал та операції з цінними паперами.
- •6.4.7. Оподаткування компаній.
- •6.4.8. Трансфертне ціноутворення.
- •6.4.9. Податок з доходів фізичних осіб.
- •6.5. Уникнення подвійного оподаткування.
6.4.3. Податок на додану вартість.
Вперше ПДВ був введений 10 квітня 1954 року у Франції. Його винахід належить пану Морісу Лоре (в 1954 році директор Дирекції з податків, зборів та ПДВ Міністерства економіки, фінансів та промисловості Франції). На разі ПДВ як непрямий податок є основним бюджетоутворюючим джерелом державних доходів більшості країн світу.
ПДВ є найбільш перспективним з точки зору фінансування діяльності ЄС. Відтак, наявність ПДВ в податковій системі держави є обов’язковою умовою для приєднання до Європейського Союзу через те, що фінансові надходження від ПДВ є ключовим фактором для бюджету ЄС. ПДВ встановлюється в державах-членах, які й визначають розмір його ставки у межах, передбачених законодавством ЄС.
Доходи, що надходять від ПДВ до бюджету Європейського Союзу, являють собою встановлену рішенням Ради ЄС єдину відсоткову надбавку до ставки ПДВ, що діє в державах-членах. Об’єкт обкладення визначається законодавством ЄС. У відповідності до статті 2 Директиви ЄС №2006/1121 про загальну систему податку на додану вартість від 28.11.2006 року оподаткуванню ПДВ, за певними винятками, підлягають:
a) оплатна реалізація товарів на території Держави-члена оподаткованою особою, що діє у такій якості;
b) оплатна купівля всередені Співтовариства товарів на території Держави- члена;
c) оплатне надання послуг на території Держави-члена оподаткованою особою, що діє у такій якості;
d) імпортування товарів.
Варто зазначити, що вказана вище директива може вважатися одним з найважливішіх кроків з європейської податкової інтеграції. Цей акт був прийнятий на заміну славнозвісної „Шостої Директиви” без внесення суттєвих змін. Зміни торкнулися загалом лише логічної структури документу. Директива складається з 15 глав, 414 статей та 9 додатків, вона визначає: предмет та сферу застосування; територію застосування; осіб, що оподатковуються; угоди, що оподатковуються; місце здійснення угод, що оподатковуються; настання податкового зобов’язання та справляння ПДВ; суму, що оподатковується; ставки; звільнення та податкові пільги; відрахування; обов’язки осіб, що оподатковуються, та окремих категорій осіб, що не оподатковуються; спеціальні схеми оподаткування; положення, щодо надання відстрочки; інші положення; прикінцеві положення.
Загалом діяльність ЄС щодо гармонізації ПДВ можна охарактеризувати як дуже насичену та продуктивну. Крім вищевказаного, варто зазначити також:
- Восьму директиву Ради №79/10721 від 06.12.1979 року „Про гармонізацію законодавства держав-членів відносно податків з обороту – Положення про відшкодування податку на додану вартість особам, що не були засновані на території страни” (положення даного акту дають змогу платнику податку з однієї держави-члена отримувати відшкодування ПДВ в іншій державі-члені);
- Тринадцяту директиву Ради №86/5602 від 17.11.1986 року „Про гармонізацію законодавства держав-членів відносно податків з обороту – Положення про відшкодування податку на додану вартість оподатковуваним особам, не заснованим на території Співтовариства” (цей акт дає змогу платнику податку з третьої країни отримувати відшкодування ПДВ в державі-члені ЄС).