6.4. Основні види податків Європейського Співтовариства.

Нормативні акти ЄС не містять поняття податкової системи; в свою чергу, в науковій літературі про податки зазвичай говориться як про важливіше джерело формування бюджету ЄС.

Основні види податків ЄС можна систематизувати за наступною класифікацією: сільськогосподарські податки, мито, ПДВ (відсоткові відрахування), прибутковий податок з фізичних осіб, що працюють в апараті ЄС, акцизний збір, податок з транспорту, податок на капітал та операції з цінними паперами, податок з компаній, податок з доходів фізичних осіб.

6.4.1. Мито.

Мито є видом обов’язкових платежів, що складають систему „власних ресурсів” Співтовариства. Переважно воно виконує протекціоністську функцію. У певних випадках воно має антидемпінговий та компенсаційний характер.

Мито встановлюється на зовнішніх кордонах ЄС відносно товарів, що імпортуються та експортуються, та визначається з урахуванням наступних характеристик: а) тарифікації товарів, б) походження товарів; в) кількості товарів; г) митної вартості товарів; д) тарифної ставки.

Тарифікація товарів здійснюється на засадах Комбінованої номенклатури товарів¹, яка постійно вдосконалюється, і де кожен вид товару має відповідний код. Порядок визначення походження та митної вартості товарів міститься в Митному кодексі ЄС². Тарифні ставки встановлюються у відповідності до Єдиного митного тарифу³.

Правовими засадами застосування мита є законодавство ЄС, міжнародні угоди ЄС про свободу торгівлі та Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ)⁴. Фактично митне право ЄС являє собою витяги та інші запозичення з актів міжнародного митного права та з ГАТТ. Це видно як при текстовому порівнянні відповідних правових актів, так й з практики їх застосування. Наприклад, у випадку, якщо митну вартість неможливо визначити у відповідності з положеннями Митного кодексу ЄС, то питання вирішується на засадах принципів ГАТТ.

6.4.2. Сільськогосподарські податки.

Ці податки встановлюються переважно на сільськогосподарську продукцію, що імпортується чи експортується. Вони розглядаються як засіб проведення єдиної сільськогосподарської політики та як власне джерело бюджету ЄС. Цей підхід з самого початку знайшов своє закріплення у рішеннях Ради про фінансування спільної сільськогосподарської політики ЄС та створення власних ринків хлібних злаків, м’яса птиці, свинини, яєць, фруктів, овочів та вина. Зміст сільськогосподарського податку на імпортовану продукцію може бути розкритий на прикладі податку на імпорт зерна: податок справляється із зерна, що імпортується, якщо світові ціни нижче за ціни, що пропонують виробники зернових культур держав-членів ЄС. Податок являє собою різницю між ціною виробників у ЄС та ціною зерна, що імпортується. Таким чином, забезпечується доход до бюджету ЄС, захищаються інтереси виробників у ЄС та спільний ринок зернових культур, що встановлено та регламентується рішеннями Ради. Податок на сільськогосподарську продукцію, що експортується, має за мету окрім забезпечення прямих надходжень до бюджету ЄС стримувати держави-члени в рамках єдиної аграрної політики ЄС. Сума, що стягується у якості податку, являє собою разницю між світовими цінами (які у даному випадку вище за ціни ЄС) та узгодженим рівнем цін у ЄС на цю продукцію.

Особливість податків на сільськогосподарську продукцію, що імпортується та експортується, втілена у тому, що сфера їх застосування та ставки визначаються в рамках механізму єдиної аграрної політики, а порядок їх розрахунку і справляння регулюється Митним кодексом ЄС¹.

Сільськогосподарські податки можуть використовуватися також і для введення обмежень на виробництво певних видів продукції. Наприклад, у 1977 році Рішенням Ради №1079/77² був введений „податок спільної відповідальності” (co-responsibility levy) на молоко та молочні вироби. Правомірність та обгрунтованість застосування цього податку знайшли своє підтвердження в рішенні Суду по справі №138/78 Stolting Case³.