2.2 Модель земської народної школи

Олександрівськ кінця 19 ст. набирає слави «педагогічної Мекки», витоки якої 1866 року – виникнення земства [23]

Так сталося, що справами народної освіти займався барон Корф. Гаряче і щиро співчуваючи справі звільнення селян з кріпацтва, він ясно усвідомлював, що воно матиме незалежну силу тоді, коли народ звільниться від вікової темряви неписьменності. Цій великій роботі барон Корф цілком присвятив все своє життя.

Спочатку він працює секретарем земських зборів, членом ревізійної комісії, почесним мировим суддею ,але найбільшу увагу привертає Олександрівська повітова училищна рада. У 1866 році Миколу Олександровича обрали гласним повітових і губернських земських зборів. Звідси і починається його подвижницька діяльність на ниві народної освіти. Тоді він вперше виступив у ролі організатора народних шкіл у своєму рідному повіті. Але нічого не було: ні ідеї, ні типу народної школи, ні керівних інструкцій, ні вчителів, ні порядку адміністративного керування, ні завідування школами. Все доводилося створювати самому. У 1867 році М.О Корф обирається членом повітової училищної ради, а дещо пізніше її головою.

«Когда в апреле 1867 года Александровский уездный училищный совет вступил в отправление своих обязанностей, то школ приходських, государственных крестьян, неметских, греческих колонистов и казацких на бумаге оказалось 40, на деле же, хоть немного сносные, - только две! При объезде этих школ членами сонета всплынули наружу невероятные вещи. Так в одной из школ нашелся ученик, посещавший ее шестой год , но не выучившийся совсем читать по-русски и плохо читаючий по-церковнославянски; в другой школе ученик второй год учил азбуку; в третьей из 43 учееников ни один не умел писать, и только двое кое-как писали. На одну школу в течении 13-ти лет страчено 4000 руб., а грамотних за все это время вышло только 5 человек ,т.е каждый грамотный обошелся в 800 рублей. Случалось и так, что школа на бумаге существует и ведомости даже присилаются, а на деле ее и с фонарем не отыщешь» [8].

Такий опис дореформених шкіл з’явився ще в 1871 році в «Современной летописи» Каткова в статті Кашина під заголовком «Поездка к барону Н. А Корфу».

Барону Корфу було важко бачити, що селянські діти ростуть «темними» і «неграмотними». І в нього народжується ідея, а потім вона практично впроваджувалася в життя спочатку в Олександрівському повіті, а потім в інших губерніях Росії, «дешевой и краткосрочной народной школы, с ученым курсом в три зимы, с тремя отделениями, которое ведет один учитель, в одной классной комнате. Этот остроумный тип школы, с заимстованиями из-за границы только психолого-физиологических основ элементарного образования, есть в полном смысле народная русская школа, как нельзя болем приспособленная к потребности первоначального обучения и условиям сельского быта. Весною, летом и осенью дети необходимо в каждой крестьянской семне как рабочая сила – и школа предъявляет на них свои права лишь в зимние время, корда дети менее необходимо для сельской работы.

Барон Корф не имел в своём распоряжении буквально никаких денежных средств. Перове ассигнирование александровского уездного земства на народное образование составляло около 800 рублей, да и то надо было обладать красноречием Корфа, чтобы вызвать согласие на ассигнирование. Увлеченные примером барона местные помещики охотно становились попечителями школ, охотно жертвовали на это дело и свое время, и свои денежные средства » 65

У 1867 році в селі Олександрівці Олександрівського повіту було відкрито першу в країні земську школу. Слідом за нею появилися земські школи у селах Врем’євці, Залив’янці, Наталівці, Орестополі, Петровці. [19]

Земськими школами називали початкові школи царської Росії. Хоч їх створювали й фінансували земства, але вони не мали права втручатися в учбово-виховну діяльність шкіл. У таких закладах викладали Закон Божий, письмо, арифметику, читання. Затвердженої урядом навчальної програми не існувало, тому багато вчителів давали учням на власний розсуд відомості з історії, географії, природознавства, співів, малювання. У таких школах працювали : законовчитель, учитель і помічник учителя. Річна оплата складала 250-350 карбованців. Жили вчителі тут же при школі у кімнатці, яка не відзначалась ні теплом, ні особливими зручностями. Доволі часто вчителі разом з учнями займались садівництвом, городництвом, бджільництвом.

Навчальний період в такій школі був розрахований на три зими; вік дітей – від 10 – 11-ти до 13 – 14-ти років; у кожному навчальному році діти навчалися шість місяців; навчальний день тривав шість годин: три години до обіду, дві години для відпочинку, потім три години занять. Залежно від віку і рівня знань склад учнів, які вступали до школи, підрозділявся на три відділення: молодше, середнє, старше. А як велися уроки в земських школах (прообразах наших малокомпетентних шкіл) ?

Усі діти знаходились в одній класній кімнаті, сиділи в три ряди : кожен клас (тоді називався група) займав окремий ряд; одночасно з усіма працював один вчитель.

Починалися заняття Законом Божим. Законовчитель разом із учнями першої групи вивчав напам’ять (на старослов’янській із перекладом на російську мову) «Отче наш», «Царю небесний», «Достойно» та інші молитви. Разом вони вчили заповіді, вчитель пояснював дітям елементарні релігійні поняття. Друга група читала й переказувала «Ветхий завіт», дізнавалася подробиці про релігійні свята.

Третя група вивчала «Новий заповіт» і «Псалтир».

На уроках письма учні першої групи училися каліграфічно писати букви, а старші групи – писали під диктовку.

На арифметиці перша група рахувала від одного до ста і навпаки. Ці діти розв’язували усні задачі на чотири дії до 20, а письмові – до мільйона.

На уроках російського та слов’янського читання учні читали та переказували прочитане своїми словами із книг Костянтина Ушинського «Рідне слово», Миколи Корфа «Наш друг», Льва Толстого «Абетка».

Микола Олександрович обстоював обов’язковість початкової освіти українською мовою. Він писав : «Немає іншого виходу для малоросійської народної школи, як почати навчання з малоросійської мови – більш зрозумілої та відповідної світовідчуттю малоросійської дитини» [13]

Пропагуючи ідею загальної обов’язкової початкової освіти, Корф відкрив понад 100 таких земських шкіл в Олександрівському і Бердянському повітах Катеринославської губернії. За цим зразком створювалися сільські школи по всій Росії.

Підмічено, що М.О.Корф, який боровся за реалізацію ідеї загального обов’язкового навчання, земську школу вважав лише першою сходинкою в освіті. Мета такої школи – готувати до життя в реальному середовищі – у конкретному суспільстві. На сторінках журналу «Русская мысль» він писав : «Школа повинна допомогати дитині стати на шлях самостійної, творчої праці, знайти своє місце в житті» [11].

Справедливо вважаючи, що вчитель повинен бути не тільки педагогом, а й дослідником, він рекомендував сміливіше запроваджувати самостійні письмові роботи, забезпечувати тісниї зв’язок школи з громадським життям рідного села, краю, залучати учнів до краєзнавчої діяльності.

Вивчення особливостей навчального процесу земської школи, де вчитель одночасно працював з трьома групами, дає підставу стверджувати, що значної ваги набувала самостійна робота. Учитель усно працював з одною групою, а двом іншим давав самостійну роботу, потім переходив до занять з іншими групами. Це вимагало точного планування, конкретного і чіткого становлення класної самостійної роботи учнів. Корф прискіпливо й уміло розробив графіки такої роботи. Навчання тривало три години до обіду і стільки ж – після обіду.

Педагог розприділяв уроки так, щоб викладання найскладніших предметів проходило у школі в «тиші» , тоді, коли обидва інші класи зайняті самостійно письмовими роботами.

«Отже, школа, – зазначав М.О.Корф, – повинна допомогати дитині стати на шлях самостійної, творчої праці, знайти своє місце в житті». І він усе робив, щоб «прийоми, методи, засоби, форми побудови начально-виховного процесу» відповідали цій меті.