2. Санітарно-гігієнічні вимоги до мікроклімату та стану повітря робочої зони

2.1. Мікроклімат виробничих приміщень та його нормування

Мікроклімат виробничих приміщень – це умови внутрішнього середовища у виробничому приміщенні, що впливають на тепловий обмін працюючих з середовищем шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи і діють на людину в процесі праці на його робочому місці, у робочій зоні. Робоче місце – територія постійного або тимчасового перебування людини в процесі праці. Постійне робоче місце те, на якому працівник знаходиться понад 50% робочого часу або більше двох годин безперервно. Непостійне робоче місце – місце, на якому працівник знаходиться менше 50 % робочого часу або менше двох годин безперервно. Робоча зона – це простір, у якому знаходяться робочі місця постійного або тимчасового перебування працівників.

Параметри мікроклімату: 1) температура повітря Т, ^оС; 2) відносна вологість , %; 3) швидкість руху повітря V, м/с; 4) інтенсивність теплового(інфрачервоного) опромінення; 5) температура поверхонь устаткування.

Значні коливання параметрів мікроклімату можуть призвести до порушення терморегуляції організму (здатності утримувати постійну температуру), загальної слабкості та інших негативних проявів. За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичні умови поділяють на оптимальні та допустимі. Нормування параметрів мікроклімату здійснюють відповідно до вимог «Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень» (ДСН 3.3.6.042-99).

Оптимальні – найбільш сприятливі, комфортні – це такі параметри

мікроклімату, які в разі тривалого, систематичного впливу на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруження і порушення системи терморегуляції. Такі умови створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують умови для високого рівня працездатності.

Допустимі – це такі параметри мікроклімату, які у разі тривалого, систематичного впливу на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах біологічної адаптації. При цьому не виникають ушкодження або порушення стану здоров’я, але можуть спостерігатися відчуття дискомфорту та зниження працездатності.

Параметри мікроклімату нормують для постійних та непостійних робочих місць залежно від таких факторів: 1) періоду року; 2) категорії важкості праці за фізичним навантаженням (табл..2.1).

Розрізняють такі періоди року: теплий (середньодобова температура навколишнього повітря становить більше +10 ^оС та холодний (середньодобова температура навколишнього повітря становить менше +10 ^оС). Категорії важкості робіт залежно від фізичного навантаження наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 – Категорії важкості праці залежно від енерговитрат

Категорія важкості праці	Характеристика роботи	Енерговитрати, Дж/с (Вт)
Легка фізична робота : Іа Іб	Виконується сидячи і не потребує систематичного фізичного напруження (Іа) Виконується сидячи, стоячи чи пов’язана з ходьбою та супроводжується певним фізичним напруженням (Іб)	До 140 141-175
Фізична робота середньої важкості: ІІ-а, ІІ-б	Пов’язана з ходьбою, і переміщенням дрібних (до 1 кг) предметів у положенні сидячи або стоячи і потребує певного фізичного навантаження (ІІ-а) Виконуються стоячи, пов’язані з ходінням, переміщенням невеликих вантажів (до 10 кг) та супроводжуються помірнім фізичним навантаженням (ІІ-б)	176-232 233-290
Важка фізична робота III	Пов’язана з постійним переміщенням, перенесенням великих вантажів (понад 10 кг), які потребують значних фізичних зусиль	291-349

Оптимальні умови мікроклімату встановлюють для постійних робочих місць (табл. 2.2.). За таких умов показники температури повітря в робочій зоні протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії важкості праці. Температура внутрішніх поверхонь приміщення (стін, підлоги, стелі), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджувальних конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2 ^оC за межі оптимальних величин температури повітря для даної категорії важкості праці. Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюють у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату внаслідок технологічних вимог виробництва або технічною недосяжності. Величини показників, які характеризують допустимі мікрокліматичні умови, встановлюють для постійних і непостійних робочих місць.

Інтенсивність теплового опромінення працівників від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляції від

Таблиця 2.2 – Оптимальні величини параметрів мікроклімату в робочій зоні

Період року	Категорія робіт	Температура повітря, оС	Відносна вологість, %	Швидкість руху повітря, м/с
Холодний період року	Легка I-а	22 - 24	40 - 60	0,1
	Легка I-б	21-23	40 - 60	0,1
	Середньої важкості II-а	19-21	40 - 60	0,2
	Середньої важкості II-б	17-19	40 - 60	0,2
	Важка III	16-18	40 - 60	0,3
Теплий період року	Легка I-а	23-25	40 - 60	0,1
	Легка I-б	22-24	40 - 60	0,2
	Середньої важкості II-а	21-23	40 - 60	0,3
	Середньої важкості II-б	20-22	40 - 60	0,3
	Важка III	18-20	40 - 60	0,4

засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м ² – у разі опромінення 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м² – за величини опромінюваної поверхні тіла від 25 до 50%, та 100 Вт/м ² – у випадку опромінення не більше 25% поверхні тіла працівника.

У разі наявності відкритих джерел опромінення (нагрітий метал, скло, відкрите полум'я) допустима інтенсивність опромінення складає 140,0 Вт/м ². Величина опромінюваної площі не повинна перевищувати 25 % поверхні тіла працівника за умови обов'язкового використання індивідуальних засобів захисту (спецодягу, окулярів, щитків).