- •1. Правові основи охорони праці
- •1.1. Державна політика в галузі охорони праці
- •2. Основні положення Закону України «Про охорону праці»
- •1.2. Гарантії прав громадян на охорону праці
- •1.3. Пільги й компенсації за важкі та шкідливі умови праці
- •1.4. Охорона праці жінок та молоді
- •1.5. Організація охорони праці на виробництві.
- •1.7. Розслідування нещасних випадків, професійних захворювань на виробництві
- •2. Санітарно-гігієнічні вимоги до мікроклімату та стану повітря робочої зони
- •2.1. Мікроклімат виробничих приміщень та його нормування
- •2.2. Шкідливі речовини повітря робочої зони.
- •2.3. Основні вимоги до нормалізації мікроклімату
- •2.4. Вентиляція виробничих приміщень
- •3. Виробниче освiтлення
- •3. 1. Вплив освітлення на здоров'я людини та її працездатність
- •3.2. Основні свiтлотехнiчнi величини та поняття
- •3.3. Класифiкацiя видів та систем виробничого освітлення
- •3.4. Основні вимоги до робочого освітлення
- •3.5. Характеристика джерел штучного освітлення
- •4. Захист від шуму
- •4.1. Характеристики та норми шуму на робочих місцях
- •4.2. Методи та засоби захисту від шуму
- •5. Електpобезпека
- •5.1. Дiя електричного струму на організм людини
- •5.2. Чинники впливу на важкість електротравматизму
- •5.3. Класифікація приміщень і електромереж за електронебезпекою
- •5.4. Нормування напруги дотику
- •5.5. Захист від ураження електричним струмом
- •6. Основи пожежної безпеки
- •6.1. Загальні відомості про горіння.
- •6.2. Хаpактеpистика речовин за пожежо- й вибухонебезпекою
- •6.3. Класифiкацiя виробництв та зон за пожежо- та вибухонебезпекою
- •6.4.Вогненестiйкiсть будинків і споруд. Заходи пожежної безпеки
- •6.5. Способи та засоби гасіння пожеж
- •Літератури
6.5. Способи та засоби гасіння пожеж
Щоб припинити горіння, необхідно не допустити проникнення в зону горіння окиснювача (кисню повітря), а також горючої речовини; охолодити цю зону нижче температури займання (самозаймання); розбавити горючі речовини негорючими; інтенсивно загальмувати швидкість хімічних реакцій у полум'ї (інгібуванням); механічно зірвати полум'я.
На зазначених методах засновані відомі способи й прийоми гасіння пожеж.
До вогнегасних речовин належать: вода, хімічна й повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні й негорючі гази, водяна пара, галогеновмісні вогнегасні сполуки й сухі вогнегасні порошки.
Вода – найбільш поширений і доступний засіб гасіння. Потрапляючи в зону горіння, вона нагрівається й випаровується, поглинаючи велику кількість теплоти, що сприяє охолодженню горючих речовин. Під час її випаровування з 1 л води утворюється більше 1700 л пари, яка обмежує доступ повітря до осередку горіння. Воду застосовують для гасіння твердих горючих речовин і матеріалів, важких нафтопродуктів, а також для створення водяних завіс і охолоджування об'єктів, що знаходяться поблизу осередку пожежі. Дрібнорозпиленою водою гасять навіть легкозаймисті рідини.
Хімічна піна утворюється під час взаємодії лужного й кислотного розчинів за наявності піноутворювачів.
Повітряно-механічна піна – суміш повітря (90 %), води (9,7 %) і піноутворювача (0,3 %). Розтікаючись по поверхні рідини, що горить, вона блокує осередок, припиняючи доступ кисню повітря. Піною можна гасити тверді горючі матеріали.
Інертні й негорючі гази (діоксид вуглецю, азот, водяна пара) знижують концентрацію кисню в осередку горіння. Ними можна гасити будь-які пожежі, у тому числі електроустановки. Виняток становить діоксид вуглецю, який не можна застосовувати для гасіння лужних металів, оскільки при цьому відбувається реакція його відновлення.
Вогнегасні засоби – водні розчини солей. Солі хлоридів кальцію і амонію, глауберова сіль, випадаючи в осад з водного розчину, утворюють ізолюючі плівки на поверхні.
Галогеновмісні вогнегасні засоби дозволяють гальмувати реакції горіння. До них належать: тетрафтордибромметан (хладон 114В2), бромистий метилен, трифторбромметан (хладон 13В1). Ці сполуки мають низькі температури замерзання, тому їх можна використовувати саме за низьких температур. За допомогою них можна гасити будь-які пожежі, враховуючи електроустановки, що знаходяться під напругою.
Вогнегасні порошки є дрібнодисперсними мінеральними солями з різними добавками, що перешкоджають їх злежуванню й грудкуванню. Їх вогнегасна здатність у декілька разів перевищує здатність галогеновмісних вогнегасних засобів. Вони універсальні, оскільки пригнічують горіння металів, які не можна гасити водою. До складу порошків входять: бікарбонат натрію, діамонійфосфат, амофос, силікагель тощо.
Усі види пожежної техніки поділяють на такі групи:
- пожежні машини (автомобілі й мотопомпи);
- установки пожежогасіння;
- вогнегасники;
- засоби пожежної сигналізації;
- пожежні рятувальні пристрої;
- пожежний ручний інструмент;
- пожежний інвентар.
Кожне промислове підприємство повинно бути оснащене певним числом видів пожежної техніки відповідно до загальнодержавних і відомчих норм.
Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих загорянь. До таких засобів належать пожежні стволи, що діють від внутрішнього пожежного трубопроводу, вогнегасники, сухий пісок, азбестові ковдри.
На виробництвах категорій А, Б, та В застосовують стаціонарні установки пожежогасіння, у яких усі елементи змонтовані й постійно готові до дії. Вони можуть бути автоматичними або дистанційними.
Найбільше поширені спринклерні установки. Вони являють собою мережу водопровідних труб, розташованих під перекриттям і постійно заповнених водою. У трубах через певні відстані вмонтовані зрошувальні головки – спринклери. За звичайних умов отвір у спринклерній головці закритий легкоплавким замком-клапаном. У разі підвищення температури до 70–80 0С замок плавиться й відкидається, вода поступає в головку, вдаряється об розетку й розбризкується (один спринклер зрошує 9–12 м2 площі підлоги). Проте спринклерам притаманна інерційність – вони розкриваються через 2-3 хв. після підвищення температури в приміщенні.
Якщо воду треба подавати відразу на всю площу, то застосовують дренчерні установки, в яких замість спринклерної головки встановлений дренчер. Отвір у ньому відкритий, тому установку запускають дистанційним клапаном, подаючи воду відразу в усі труби.
Крім водяних застосовують пінні спринклерні і дренчерні установки. Для створення піни їх обладнують спеціальними зрошувачами й генераторами.
На підприємствах використовують також стаціонарні установки пожежогасіння – парові, повітряно-пінні, аерозольні й порошкові.
Вогнегасники призначені для гасіння загорянь і пожеж на початковій стадії їх розвитку. Розрізняють повітряно-пінні, хімічні пінні, рідинні, вуглекислотні, аерозольні й порошкові вогнегасники.