2.2. Шкідливі речовини повітря робочої зони.

Шкідливими називають речовини, які при контакті з організмом людини внаслідок порушення технологічного процесу викликають професійні захворювання, виробничі травми або відхилення стану здоров'я. Шкідливі речовини в повітря робочої зони надходять у вигляді пари, газів та пилу. Вплив пилу на організм людини залежить від його хімічного складу, розміру (дисперсності), форми часток та їх кількості в одиниці об’єму. Найбільш небезпечний високодисперсний пил із розміром часток < 5 мкм. Високодисперсний пил дуже глибоко проникає в легені та затримується там. Газові та парові забруднення повітря, як правило, не визначаються візуально і в багатьох випадках вони не мають запаху, але за ступенем впливу на організм людини можуть бути більш небезпечними, ніж пил.

З метою обмеження шкідливого впливу на організм встановлено гранично допустимі концентрації для більшості шкідливих речовин у робочій зоні (ГДК_р.з)_. Гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони –

така максимальна концентрація (мг/м³), вплив якої на організм людини за умови щоденної роботи протягом 8 год або іншої тривалості (40 год на тиждень) протягом всього робочого стажу та в майбутньому не призвидить до захворювань або відхилень у стані здоров'я, а також не спричиняє негативного впливу на здоров’я нащадків.

За ступенем небезпеки всі шкідливі речовини поділяють на 4 класи небезпечності:

- надзвичайно небезпечні – ГДК_р.з. < 0,1 мг/м³ (свинець, ртуть);

- високо небезпечні – ГДК_р.з. = 0,1 .. 1 мг/м³ (хлор, бром, йод);

- помірно небезпечні – ГДК_р.з.=1 .. 10 мг/м³ (оксид цинку, калію хлорид);

- малонебезпечні – ГДК_р.з.> 10 мг/м³ (пари спирту, бензину, ацетону).

Відповідно до ДСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони» фактичні концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зоні не повинні перевищувати встановлених значень ГДК.

Основними способами та заходами підтримання санітарно-гігієнічних вимог до стану атмосферного повітря виробничих приміщень є такі:

– запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення люків та отворів, удосконалення технологічних процесів.

– видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони , за допомогою вентиляції або аспірації.

У випадку, коли наведені способи не забезпечують дотримання нормативних вимог до стану повітря, допускається використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) органів дихання, до яких належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати. За призначенням ЗІЗ органів дихання поділяють на такі групи:

протипилові – для захисту від аерозолів ( респіратори ШБ-1, «Лепесток», «Снежок» «Астра» та ін.);

протигазові - (респіратори типу РПГ та протигази марок А, В, КД, СО та ін.);

комбінованого типу – пилогазозахисні (респіратори фільтруючі РУ-60М, «Снежок- ГП», «Лепесток-Г»).

2.3. Основні вимоги до нормалізації мікроклімату

Несприятливі мікрокліматичні умови нормалізують за допомогою комплексу заходів та способів колективного захисту, які включають: будівельно-планувальні, організаційно-технологічні та санітарно-технічні заходи . Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовуються засоби індивідуального захисту (ЗІЗ).

Нормовані параметри мікроклімату на робочих місцях повинні досягатися в першу чергу за рахунок раціонального планування виробничих приміщень і оптимального розташування в них устаткування з тепло-, холодо- та волого виділенням. Для зменшення термічних навантажень на працівників передбачають максимальну механізацію, автоматизацію та дистанційне управління технологічними процесами й устаткуванням.

У приміщеннях зі значними площами засклених поверхонь передбачають заходи щодо захисту від перегрівання під час попадання прямих сонячних променів у теплий період року (орієнтація віконних прорізів на схід – захід,

улаштування жалюзі), та від радіаційного охолодження у зимовий період (екранування робочих місць). У випадках, коли температура внутрішніх поверхонь огороджувальних конструкцій нижча або вища допустимих величин, робочі місця повинні бути віддалені від них на відстань не менше 1 м. У приміщеннях із надлишком (явного) тепла застосовують природну вентиляцію (аерацію). У разі неможливості або неефективності аерації встановлюють механічну загальнообмінну вентиляцію. За наявності локальних джерел тепловиділення обладнання оснащують місцевою витяжною вентиляцією у вигляді відсмоктувачів, витяжних зонтів та ін. У замкнених і невеликих за площею приміщеннях (кабіни кранів, пости та пульти керування, ізольовані бокси, кімнати відпочинку під час виконання операторських робіт використовують системи кондиціонування повітря з індивідуальним регулюванням температури та об'єму повітря, що подається.

За принципом дії теплозахисні засоби поділяються на такі:

– тепловідбивні – металеві листи (сталь, залізо, алюміній,цинк, поліровані або покриті білою фарбою), одинарні або подвійні екрани із загартованого скла з плівковим покриттям; металізовані тканини; склотканини; плівковий матеріал;

– теплопоглинальні – сталеві або алюмінієві листи або коробки з теплоізоляцією з азбестового картону, шамотної цегли, повсті, вермикулітових плит; сталеві сітки (одинарні або подвійні із загартованим силікатним склом);

– тепловідвідні – водоохолоджувані екрани (з металевого листа або сітки зі стікаючою в плівковому режимі водою), водяні завіси;

- комбіновані.

Теплозахисні екрани повинні забезпечувати нормовані величини опромінення працівників; бути зручними в експлуатації; не ускладнювати огляд, чищення та змазування агрегатів; гарантувати безпечну роботу з ними; характеризуватися міцністю, легкістю виготовлення та монтажу; достатньо тривалим терміном експлуатації; протягом якого зберігати ефективні теплозахисні властивості.

У випадках, коли неможливо технічними засобами забезпечити допустимі гігієнічні нормативи опромінення на робочих місцях, використовуються ЗІЗ – спецодяг, спецвзуття, ЗІЗ для захисту голови, очей, обличчя, рук.

У виробничих приміщеннях, у яких на робочих місцях неможливо встановити регламентовану інтенсивність теплового опромінення через технологічні вимоги або технічну недосяжність, застосовують повітряне обдування. У разі теплового опромінення інтенсивністю від 140 до 350 Вт/м² на постійних робочих місцях необхідно збільшувати швидкість руху повітря на 0,2 м/с порівняно з нормованими величинами; а у випадку теплового опромінення інтенсивністю понад 350 Вт/м², доцільно застосовувати повітряне обдування

робочих місць (ДНАОП 0.03-1.23-82).