13. Поняття та види типологій політичих систем.

Тип Типологія-Клас Класифікація- Вид Види

Типологія – метод пошуку стійких поєднань ознак досліджуваних об’єктів який дозволяє поділяти їх на відносно однорідні групи.

Теоретичні типології

• будуються на основі ідеальних моделей, що визначаються дослідником як бажані;

• абсолютно всі індикатори вимірюються емпіричним шляхом;

Емпіричні типології:

• основою якої є сукупність показників, які характеризують конкретні особливості досліджуваних об’єктів;

• конкретизація відмінностей досліджуваних об’єктів, що здійснюється за допомогою перемінних;

• Такі типології часто супроводжуються класифікацією об’єктів. Класифікація завжди передує типології;

• Завжди повинні, обов’язково, обґрунтовуватись теоретично.

Аналіз наявних «морфологічних» типологій політичних систем дозволяє розділити їх на два основних види: лінійні бінарні типологій і координатні - парні і множинні - типології.

Лінійні типології базуються на припущенні, що всі політичні системи можна розташувати на якомусь континуумі, позначивши крайніми полюсами цього континууму граничні характеристики цвух протилежних типів політичних систем: демократичних п авторитарних (тоталітарних). Як правило ці характеристики розглядаються як протилежні один одному або заперечують одна одну-Відповідно пересуваючись по цій лінії і знаходячи вузлові точки, ми групуємо навколо них відповідні політичні системи.

Але можна для типології взяти два основних критерії п порівняти по них наявні політичні системи. Така типологія є парною координатною типологією. Якщо ж беруться не дві, а більша кількість критеріїв і за їх співвідношенням розподіляються політичні системи, то типологію можна назвати множинної координатної. Нижче ми розглянемо основні види «морфологічних» типологій, а також еволюційних типологій.

14. Лінійні типології пс

Лінійні типології базуються на припущенні, що всі політичні системи можна розташувати на якомусь континуумі, позначивши крайніми полюсами цього континууму граничні характеристики цвух протилежних типів політичних систем: демократичних п авторитарних (тоталітарних)

Гарольд Лассуелл і Абрахам Каплан - відомі американські політологи - запропонували біполярну типологію політичних систем правління в своїй книзі «Влада і суспільство» (1957 р.). Всі політичні системи правління вони розподілили на два основних типи: демократичні і деспотичні. При цьому вони використовували наступні основні критерії:

• розміщення влади - в чиїх руках знаходиться влада;

• межу влади - як далеко поширюється влада держави в суспільстві;

• поділ влади - концентрується чи ні влада в одних руках (в одному державному органі);

• рекрутування еліт - як формується еліта, і чи є вона відкритої або закритої;

• відповідальність - відповідальна чи владу перед народом;

• розподіл цінностей - чи сприяє влада загальному добробуту, або вона експлуатує свій народ;

• рішення - як приймаються рішення і чи можна їх заперечувати.

Демократія тут визначається наступними трьома основними характеристиками владного процесу: (1) Влада здійснюється з максимальною на них самих. Демократія несумісна з будь-якою формою авторитаризму, незважаючи на користь, що випливає з такої концентрації відповідальності. (2) Процес влади не є абсолютним і замкнутим: рішення обумовлені і схильні до оскарження. Демократія несумісна з волюнтаризмом і неконтрольованим здійсненням влади, незважаючи на більшість, яка цю владу здійснює. (3) Користь від процесу влади розподіляється між усіма в політичній структурі. Демократія несумісна з існуванням привілейованих каст, незважаючи на очікування, що стосуються передбачуваного «загального інтересу».

Відомою типологією лінійного типу з більш дробової угрупованням і спробою внести до нього елемент еволюції політичних систем є типологія Гебрнеля Алмонда і Бінгхема Пауелла, представлена в їх спільній праці «Порівняльна політика: Еволюційний підхід» (1966 р.). Розглядаючи сучасні політичні системи, вони виділяють дві їх групи - демократичні і авторитарні. Виникає питання щодо критерію, за яким можна було б з великою часткою впевненості розподіляти політичні системи на ці дві групи. З одного боку, ці критерії повинні бути чіткими і співвідноситися з реальною політичною практикою. З іншого боку, критерії повинні бути настільки загальними і абстрактними, щоб з їх допомогою можна було б зробити оцінку всіх сучасних систем. Центром такої категоризації, вважали автори, міг би виступити питання про політичний контроль. У цьому контексті будь-яка політична система може бути розділена на три складові її елементи: правлячі, керовані та органи управління. Між цими елементами можна збудувати (і вони існують насправді) відносини політичного контролю. Спрямованість і сила політичного контролю, і будуть служити критерієм розподілу політичних систем на демократичні і авторитарні.

Для розподілу політичних систем на групи вже всередині демократичних і авторитарних систем знадобився ще один критерій, - внутрішньосистемна автономія. Концептуально внутрішньосистемна автономія означає ступінь, в якій організації і інструменти політичної участі і контролю - переважно політичні партії, групи інтересів і преса - розвинені (ступінь організаційного розвитку) та плюралістичних диференційовані (ступінь організаційної незалежності). У межі демократичні політичні системи характеризуються повною внутрішньосистемної автономний, а авторитарні - відсутністю такої. Використовуючи критерій внутрішньосистемної автономії, можна виділити чотири типи демократичних і чотири типи авторитарних систем (див. схему 3). Всі політичні системи розташовуються на деякій континуумі, точки якого виражають ступінь внутрішньосистемної автономії. Близькість політичних систем за рівнем внутрішньосистемної автономії дозволяє говорити про те чи іншому типі або класі систем. Назви класів систем визначаються, виходячи з рівня внутрішньосистемної автономії, хоча й не завжди в даній типології цей принцип дотримується.

Континуум демократичних і авторитарних систем * Демократичні системи

-Повна внутрішньосистемні автономія Високо автономні (Великобританія) -Обмежено автономні (4-я республіка у Франції) -Низько автономні (Мексика) -Предмобілізаціонние демократичні (Нігерія до 1966)

Авторитарні системи -Відсутність внутрішньосистемної автономії -Радикально-тоталітарні (СРСР) -Консервативні Тоталітарні (фашистська Німеччина) -Предмобілізаціонние авторитарні (Гана) -Усучаснені Авторитарні (Бразилія)

15. Координатні типології ПС

1. Парні - утворюються на основі 2-х критерій;

2. Множинні – утворюються не на основі 2-х, а більше критеріїв.

Даль „Поліархія.часть та опозиція” Критерії:

1.Ставлення до імовірної опозиції чи політичної конкуренції. Лібералізації політичної системи;

2.Характер участь громадян у процесі публічного суперництва за владу. Рівень політичної участі, включеності (inclusivenes):

1.Політичні системи закритої гегемонії:

- низька участь громадян;

- низький рівень політичної конкуренції;

- функціонування політичної системи звужується дією політичної еліти.

2.Політична система Конкуруючої олігархії (Україна, Румунія, Молдова):

- високий рівень політичної конкуренції задля досягнення влади, але на рівні політичнї еліти, яке не допускає до цього громад кість;

- еліта використовує ресурси для мінімізації участі громадян;

Опозиція вважає, що вона є владною а не опозицією.

3.Політична система всеохоплюючої гегемонії:

- перехідні суспільства, де є високий рівень активності громадян, але конкуренція є мінімальною (Польща 1989 р.), бо існує пакт еліт щодо майбутнього держави;

- влада регулює рівень активності бо має ресурси. Еліта хоче зберегти такий формат політичної системи й для цього використовує політичну опозицію (Україна 2000-2003 рр.).

Має наменший термін існування. Бо розводить до деструктивних змін. Два шляхи еволюції: 1) в сторону поліархії і 2) в сторону закритої гегемонії.