4 Традиційний етап порівняння (1900-1945 (1914-1956):

Недоліки (характеристики) етапу порівняння:

1. Описовий характер дослідження;

2. Тяжіння до статистичності (не досліджувалося динаміка);

3. Порівнялося непорівняне;

4. Консерватизм;

5. Відсутність теоретичних узагальнень;

6. Наявність методологічних протиріч в одному дослідженні;

7. Монографічність (які не критикуються).

Причини цих особливостей, недоліків:

1. Невисокий теоретичний рівень наукових досліджень обгрунтовувались недовірою до нормативних політичних теорій (до політичної філософії, філософи не хотіли відпустити політологів у вільне плавання). У політологів не виходило, бо не існувало концепції для обмеження застосування порівняльного методу

2. Вважалося, що теоретичні висновки та високий рівень теоретичної абстракції суперечить орієнтації порівняльної політології на використання емпіричних матеріалів;

3. Існувало переконання, що наука про політику не можу мати об’єктивного характеру, бо кожен науковець має власні наукові суб’єктивні твердження.

А.Тойнбі (120 томів „Збагачення історії”).

М.Дюверже (1956 „Політичні партії”)

Кернер Віннер „Федеральне порівняння” 1945 р.

К.Фрідріх „Конституційне порівняння та політика” 1937 – перше прикладне порівняння політичних процесів, а не інститутів.

Герман Файнер „Теорія і практика сучасного порівняння” – перший піднімає теоретичні проблеми порівняння.

Перші систематичні курси порівняльної політології. Чиказький університет „Загальний курс з порівняльного правління” Ларі Уайт.

Курс з порівняльного аналізу політичних партій Гарі Гасел.

Лассуел „Курс порівняння громадянської думки із залученням методів з Європи”

5 Біхевіоральний етап (1950-1970 рр.) „Класична компаративістика”

За допомогою методології біхевіоризму, порівняльна політологія зазнала змін в наступному:

1. Підсилювалося порівнянність результатів досліджень (за різними методологіями і моделями паралельно – перевірка результатів) Біхевіоризм VS. Структурний функціоналізм.

2. Взаємозалежні фактори які обґрунтовувались теоретично знаходили емпіричні підтвердження;

3. Суттєво зросла точність у методах збору аналізу інформації;

4. Відбувся поворот від нормативної орієнтації до емпірично-орієнтованої теорії:

   1. Нормативний (ідеал, бажання) порядок;

   2. Фактичний порядок (реальний). Приклад: Україная. СРСР;

5. До наукового обігу було введено позитивістське припущення, що ціннісно-вільне і ціннісно-нейтральні знання існують.

6. Підсилився інтерес до створення та розробки теорії політики на противагу виключно емпіричного дослідження.

Варіанти дослідження у біхевіоралізмі:

1. Традиційний варіант – збір емпіричного аналізу, а вже потім аналіз.

В кінці 60-х рр. в порівняльній політології починається криза „класичної компаративістики”:

1. Криза універсалізму;

2. Криза пояснення

Нові орієнтири в порівняльний політології:

1. Повернення до культурного аналізу;

2. Використання стратегічного аналізу;

3. Формалізація порівняльного методу шляхом розробки індексів та типологічних моделей.

Суттєво на розвиток компаративістики на цьому етапі вплинула теорія модернізації.

Криза в порівняльній політології.- попри суттєве нагромадження матеріалу, інформації про країни світу, розуміння політичних процесів, здатність використовувати отримані знання для покращення передбачення політичного розвитку не відбувалося. Патрік О’Нейл стосовно цього рубіжного етапу виділив дві найбільш проблемні/критичні площини порівняльної політології. По-перше, значна увага до біхевіорального методу призвела до зміни акцентів, коли головним було дотримання вимог методу, що робилося досить часто за рахунок розуміння явищ і процесів, які досліджували. По-друге, гострої критики зазнало застосування теорії модернізації. Критика цієї теорії передбачала, що компаративісти “...були зацікавлені не в розумінні світу, а в поширенні західної моделі модернізації”, що давало підстави “...розглядати їхні праці як звичайне обслуговування зовнішньої політики розвинутих країн”