41. Класифікація політичних партій Гантера та Даймонда

Праця Види політичних партій: нова типологія.

Вважали, що необхідно відійти від традиційних підходів до типологізації партій.

Запропонували типологію партій на основі 3-х критеріїв:

1. Формальна організація партій: Враховує показники:1 Масовість членства; 2 Інфраструктура партії (творчі колективи); 3 Характер комунікацій створених партією.

2. Програмні установки політичних партій, які варто досліджувати з позицій врахування ідеологічної, релігійної, етнічної та економічної складових (але не соціо-економчні складові);

3. Особливості стратегії та діяльносні моделі політичних партій. Враховується рівень толерантності в середині партії до інших учасників політичного проуесу та інститутів політичної системи.

На основі цих 3-х критеріїв виділяли 15 типів політичних партій об’єднаних у 5 категорій:

І Партії еліт:

1. Традиційні партії місцевої еліти (ХІХ ст.):

2.Клієнтельні партії

ІІ Масові партії:

1.Плюралістичні партії:

2.Протогегемоністичні партії:

3.Класові масові партії:

4.Леніністські партії:

5. Плюралістичні-націоналістичні партії:

6. Вкраї-націоналістичні партії:

7.Конфесійні масові партії:

8.Фундаменталістичні партії:

ІІІ Етнічні партії:- це сили, які виборюють, або захищають інтереси певної етнічної групи, використовуючи при цьому існуючі інституції держави, не пропонуючи програмного розвитку для всього суспільства.

1. Суто-етніні партії:

2.Конгресні партії:

ІV Електоральні партії:

1.Програмні партії:

2.Персоналістські партії:

V Партії-Рухи:

1.Ліволіберальні партії:

2.Постіндустріальні, праві-партії:

42. Типологія поліичних партій Строма та Ст.В.Волинця

Викладена в праці Партії та партійні системи у ліберальних демократіях

Вони виділяють 3 типи політичних партій:

1.Партії, що хочуть масову електоральну підтримку (абсолютну перемогу на виборах);

2.Партії, які прагнуть до здійснення чітко визначеного політичного курсу, повязаним з досягненням політичної мети (чтко окресленої);

3.Партії. які будь-яким шляхом прагне отримати державні посади.

Вони вважають, що організаційна та ідеологічна структура – не важливі, а важливо – лише мета діяльності політичної патії. Мета визначає структуру, ідеологію, масовість, електорат партії. Мета – це все для політичної партії.

54.Теоретичні та методологічні аспекти електоральної компаративістики.

Виборчі системи є зручним об’єктом для порівняльного дослідження. Однак донедавна дослідники не приділяли їм належної уваги. У зв’язку з цим в 1968 р. Стен Роккан писав, що при тій величезній значимості організації легітимних виборів для розвитку масових демократій у двадцятому столітті, дивно бачити, як мало серйозних зусиль було покладено для порівняльного вивчення наявного багатства інформації. За останні тридцять років ситуація змінилася – опубліковано багато робіт з електоральної компаративістики, видається спеціалізований журнал „Electoral Studies”.

Зростання інтересу до порівняльного вивчення виборчих систем визначається рядом причин:

-ці системи добре прописуються у виборчих законах; -є зручна для роботи статистика виборів; -у вивченні сфери виборів працюють багато дослідників з інших, ніж політологія, наук; -вибори виявляють характер і конструкцію партійних систем; -участь у виборах є масовим процесом і належить до основних форм політичної участі в демократичних країнах; -національна інформація по багатьох параметрах виборчих систем доступна; -в останні десятиліття періодично публікуються зведені дані про вибори в різних країнах.

Але не тільки цим визначається інтерес до електоральної компаративістики. Виборчі системи й виборчий процес як їхня динамічна характеристика перебувають на перетині ряду центральних для політичної науки й порівняльної політології тем. По-перше, виборчі системи й процеси є головною характеристикою демократій. Політичний режим уважається демократичним, якщо він забезпечує реалізацію наступних основних умов:-все доросле населення повинно мати право брати участь у голосуванні за кандидатів у державні органи;-вибори повинні проводитися регулярно відповідно до предписаних часових меж;-будь-яку групу дорослого населення не можна позбавити права формувати партію й виставляти кандидатів на вибори;-всі місця в основній законодавчій палаті повинні займатися в результаті електоральної конкуренції;-кампанії слід проводити чесно й справедливо: ні закон, ні насильство, ні залякування не повинні заважати кандидатам представляти свої погляди і якості, перешкоджати виборцям вивчати й обговорювати їх; -голоси повинні подаватися вільно й таємно; вони підраховуються й оприлюднюються чесно; кандидати, що одержали необхідну частку голосів, займають відповідні пости до завершення визначеного терміну та до нових виборів.

По-друге, виборчі системи й процеси забезпечують легальність і легітимність існуючих державних органів, вони показують рівень довіри до урядової політики. Хоча іноді абсентеїзм, або неучасть у виборах, пояснюють задоволеністю населення існуючим станом справ, однак спеціальні порівняльні дослідження підтверджують існуючу залежність між неучастю у виборах і падінням довіри до державних органів. Подібна ситуація іноді називається антисистемною політичною неучастю.

По-третє, виборчі системи й процеси впливають на стан політичного плюралізму, конкуренції й на характер політичної системи. Вони сприяють (залежно від обраної електоральної формули) збільшенню або зменшенню числа партій, модифікують відносини між партіями, що брали участь у виборах, і партіями, що одержали місця в парламенті. Порівняльне дослідження взаємозв’язку партійних і виборчих систем дозволило сформулювати ряд законів, які одержали назву „законів Дюверже”.

По-четверте, електоральна участь, незважаючи на її зв’язок з соціально-економічними, культурними і політико-ідеологічними факторами, визначається характером обраної системи виборів. Інституціональні характеристики виборчих систем визначають масштаб участі населення у виборах, можливість для впливу виборця на результати голосування, пропорційність представництва в обраних державних органах різних груп населення тощо.

Нарешті, по-п’яте, вивчення електоральних процесів у порівняльному плані дозволяє краще зрозуміти політичний інженерінг, тобто техніку політичної боротьби. Вибори, як жодний інший політичний процес, при їхньому зовнішньому об’єктивному образі механізму прийняття політичних рішень, піддаються зовнішнім впливам. Джованні Сарторі писав про те, що вибори є найбільш специфічним маніпулятивним інструментом політики. При цьому маніпуляція виступає природною рисою виборчого процесу, якщо виходити з теорії раціонального вибору. Все сказане дозволяє поставити вивчення виборчих систем і процесів у центр порівняльної політології

Умовно всі порівняльні дослідження виборчих систем і процесів можна розділити на три основні групи.

Соціологічні. У соціологічних дослідженнях увага звертається на поведінку виборця й фактори, які зумовлюють її. Звичайна поведінка виборця розглядається в якості залежної змінної, обумовленої соціальним станом, етнічною й релігійною приналежністю, прихильністю до тієї або іншої партії (політична ідентифікація), статево-віковими особливостями тощо. Власне виборчі системи не попадають у поле зору дослідника-компаративіста. У зв’язку з пануванням у політичній науці біхевіористських методів, соціологічні дослідження спираються на соціально-психологічний підхід.

Інституціональні. Інституціональні дослідження виборчих систем найпоширеніші й включають у поле свого зору комплекс правил, що визначають характер виборчої системи й поведінку в ній. Як правило, тут менше приділяється уваги тому, як сформувалися відповідні правила й виборчі формули, проте докладно описується процес їхнього впливу на електоральну поведінку, партійні системи, структуру парламентів. В інституціональних дослідженнях використаються розроблені в останні десятиліття вимірювальні стандарти різних аспектів виборчих систем: виборча формула, значимість електоральних округів, легальні й діючі електоральні пороги, часова відстань між парламентськими і президентськими виборами тощо. Ці вимірювальні стандарти можуть виражати як залежні, так і незалежні змінні, виходячи із цілей поставленого компаративного дослідження. Особливістю даної групи електоральної компаративістики є широке використання методів статистики для обробки результатів емпіричного аналізу.

Дослідження з позиції теорії раціонального вибору. На стику з інституціональним аналізом виборчих систем і процесів працюють дослідники, що керуються теорією раціонального вибору. Теоретики раціонального вибору також розглядають виборчі норми й поведінку як активний фактор, що діє в контексті процедур. На відміну від інституціоналістів, самі норми й процедури трактуються як не дані, а як те, що творять і пристосовують до ситуації.