75. Акт Злуки унр і зунр 22 січня 1919 р.

22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

Акт Злуки мав велике історичне значення і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної незалежності.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню залишків федералізму.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою владу чужі землі».

Важливим є й факт легітимності завершального соборного процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.

Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

76.Польсьяко-українська війна 1918-1919 рр.Бої за Львів, Чортківська офензива.

УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1918-19 – збройний конфлікт між Західно-Українською Народною Республікою та Польською державою у 1918-19. Внаслідок Листопадового повстання1918 влада у Львові, а згодом і в усій Галичині перейшла до Української Національної Ради ЗУНР ЗО-УНР 1918-19. Українсько-польська війна пройшла чотири етапи: перший - збройна боротьба за Львів 1-22 листопада 1918 р.; другий - утворення і стабілізація фронту у грудні 1918 - січні 1919 рр.; третій - боротьба за ініціативу у лютому - квітні 1919 р.; четвертий - відступ УГА за Збруч у травні - липні 1919 р. Причиною війни було намагання польських політичних кіл розширити територіальні межі новоутвореної Другої Речі Посполитої за рахунок українських земель і тим самим заперечити право українців на державне самовизначення. Українсько-польська війна від самого початку розгорталася у несприятливих для ЗУНР зовнішньополітичних і внутрішніх обставинах. Країни Заходу, насамперед Франція, не підтримали державотворчих зусиль українців. Вони вбачали у Польщі надійного союзника у боротьбі проти більшовицької експансії та відновлення німецького реваншизму і тому підтримали територіальні домагання Польщі на сході. Західноукраїнські землі були окуповані Польщею, на них створена Польська адміністрація. Партизанський рух проти окупаційної адміністрації продовжувався ще тривалий час. Рішенням Найвищої Ради Паризької мирної конференції від 21.11.1919 затверджено статут для Східної Галичини, за яким Польщі передано мандат Ліги Націй на управління нею протягом 25 років з обов'язковим забезпеченням галицьким землям автономного статусу. 14.3.1923 Рада послів держав Антанти прийняла остаточне рішення про приєднання Сх.Галичини і Зх.Волині до Польщі.