63. Суспільно-політичний рух українців у Галичині та Буковині під час революційних подій 1848-1849

Революційні події 1848—1849 рр. сприяли пробудженню національної самосвідомості українського населення Галичини. Головна Руська Рада, що виникла у Львові (1848), проголосила ідею єдності всіх українських земель, а також пропонувала утворити з українських земель Східної Галичини, Буковини та Закарпаття окремий коронний край у складі Австрійської імперії. Важливою подією було скасування панщини в Галичині у 1848 р., яке викрило нові можливості для розвитку економіки краю, сприяло відродженню національно-культурного життя. Після утворення дуалістичної Австро-Угорщини Галичина увійшла до складу австрійської її частини (Ціслейтанії). Влада тут повністю належала польським аристократам, і до самої Першої світової війни постійно існувало українсько-польське протистояння.

Під час революційних подій 1848—1849 рр. населення Буковини брало участь у ряді селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848 р. в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 р. товариства “Руська Бесіда” у Чернівцях. Після визнання у 1862 Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію.

У Північній Буковині (що була захоплена Румунією) в результаті виступів українського народу в листопаді 1918 р. влада перейшла до Українського крайового комітету. Його представники домовилися з румунами про етнічний поділ Буковини і приєднання української частини землі до спільного зі Східною Галичиною «коронного краю» у складі Австрії. Це викликало невдоволення буковинських селян, а скликане 3 листопада в Чернівцях крайове віче постановило перебрати правління українською частиною краю, висловившись і за приєднання її до України.

Однак і тут збройним шляхом Румунія розправилася з трудящими масами і наприкінці листопада 1918 р. оголосила про включення цієї території до свого складу. На мирних конференціях щодо підсумків Першої світової війни в Сен-Жермені (10 вересня 1919 р.) і Севрі (10 серпня 1920 р.) Буковина визнавалася за Румунією.

64. Розвиток культурно-освітнього і національно-політичного руху у західноукраїнських землях наприкінці хіх ст

Царський уряд перешкоджав розвиткові української культури, зокрема мови, забороняв діяльність товариств, друкування книжок українською мовою, не допускав рідної мови у навчальні заклади, театри, судові й державні установи. Протягом другої половини XIX ст. кількість початкових шкіл в Україні збільшилась, але близько третини дітей шкільного віку зовсім не вчилися. Школи на Наддніпрянській Україні стали знаряддям русифікації української молоді. Цьому сприяла загальна військова повинність (з 1872 р.), бо українців навмисне засилали на службу далеко від рідного краю.

Протягом 1860-1867 рр. Австрія прийняла конституційний устрій. Разом з іншими народами українці гуртувалися в товариства, влаштовували збори і віча, видавали книжки і часописи.

У 1867 р., всупереч бажанню українців, мовою викладання в гімназіях стала польська. Викладати українською мовою було дозволено тільки в чотирьох нижчих класах Академічної гімназії у Львові. На Буковині в гімназіях мовами викладання були українська і румунська.

Українські композитори, як і раніше, багато уваги приділяли обробці музичного фольклору. У творчому доробку видатного українського композитора М. Лисенка (1842-1912) понад 600 творів, які написано на основі народних пісень і текстів вітчизняних і зарубіжних поетів. Він є також творцем репертуару української оперної класики, зокрема опер "Наталка-Полтавка", "Тарас Бульба".

В українському живопису визначні представники побутового і пейзажного жанрів С. Васильківський, К. Костанді, П. Левченко, М. Пимоненко та інші гідно втілили у своїх творах ідеали високої людяності й краси, створили полотна, сповнені почуття народного гумору і проникливого ліризму.

Шедевром монументальної скульптури у другій половині XIX ст. в Україні є пам'ятник Б. Хмельницькому, відкритий у Києві в 1888 р.