48. Централізаторська політика Катерини іі до України. Причини та обставини остаточної ліквідації Росією Гетьманщини.

Під час правління Катерини II землі колишнього Кримського ханства увійшли до складу Російської імперії. Таким чином зникла безпосередня військова загроза. Зникла потреба в козацьких військах, Запорозькій Січі і Гетьманщині. 1764 року було скасовано гетьманство, 1765-го розформовано козацькі полки на Слобожанщині, 1775-го ліквідовано Запорозьку Січ, 1782-го у Гетьманщині ліквідовано полкову та сотенну адміністрацію, запроваджено поділ на 3 намісництва. 1783 року розформовані козацькі полки на Лівобережжі і юридично запроваджено кріпацтво. Українські землі були повністю інтегровані до складу Російської імперії.

Після зникнення загрози з боку Запорозької Січі та Кримського ханства створилися умови і почався стрімкий розвиток господарства на півдні України. Були засновані нові міста: Одеса, Катеринослав, Сімферополь, Севастополь. Почали розвиватись мануфактури і торгівля - за одночасного погіршення життя селян північніших українських і російських земель. Південь України швидко заселяли люди з різних куточків світу. Серед них — українці та росіяни (переселенці з закріпаченої частини Російської імперії), болгари, серби, греки, німці, євреї.

1785 року, видавши «Жалувану грамоту дворянству», Катерина II законодавчо оформила права та привілеї російського дворянства, прирівняла до нього українську козацьку старшину, закріпивши за нею земельні володіння. Вона особисто віддавала накази про придушення антикріпосницьких виступів в Україні — Коліївщини (1768) та Турбаївського повстання (1789—93).

Правління Катерини II позначилося дальшою русифікацією України. 1783 року в Києво-Могилянській Академії запровадили російську мову викладання.

1786 - проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічну незалежність православної церкви від держави, зокрема, в Україні. Церква перетворилася на частину імперського державного апарату.

Після включення до складу Російської імперії Правобережної України уряд Катерини II проводив тут політику, спрямовану на ліквідацію греко-католицької церкви, підпорядкованої Риму.

49.Державотворча діяльність і.Мазепи

Державотворча діяльність Мазепи неймовірно перебільшена і не сягає навіть малої частки діяльності Б. Хмельницького. Якщо Хмельницький був Гетьманом України (обох берегів Дніпра), то Мазепа – гетьман Лівобережної України у складі Московії, причому Правобережним гетьманом він так і не став. Державотворча діяльність Івана Мазепи надзвичайно суперечлива; дбаючи про інтереси козацької старшини і свої власні, він неухильно втягував Гетьманщину в повну, абсолютну політичну, економічну і військову залежність від Москви. Івана Мазепу та його старшинське оточення повністю влаштовувала куца автономія козацької Гетьманщини, головне для них, збереження і розширення власних прибутків, маєтків, посад... Але з початком Північної війни (1700-1721) ситуація докорінно змінюється, великі людські втрати, фінансові витрати змусили Петра І мобілізувати всі ресурси для перемоги над Швецією, а для цього треба було вижати все що можливо з центру і околиць імперії (гроші, військово-економічний ресурс) втому числі і Гетьманщини. Вбиваючи при цьому одним пострілом двох зайців: повністю інтегруючи Україну в Московщину, і, ліквідуючи при цьому її обмежену автономію і незалежницькі поривання. Отже, характеризуючи діяльність гетьмана Івана Мазепи в контексті українського державотворення треба наголосити, що вона мала досягнення і прорахунки. До позитивів треба віднести: 1) найголовніше, спробу визволитися від московського ярма; 2) велика культурницько-просвітницька діяльність Мазепи; 3) українське державницьке питання набуло великого розголосу в Європі, дякуючи гетьману і його спадкоємцеві Пилипу Орлику; 4) мазепинський суперечливий дух – нуртував і збуджував прагнення українців до волі і незалежності. Щодо негативів, то це насамперед: 1) невдала соціально-економічна політика Мазепи і його опора лише на вузький прошарок українського суспільства – старшину і заможнє духовенство, повне нехтування інтересів козацтва, міщанства і селянства; 2) ігнорування нових віянь у сучасному військовому європейському мистецтві; 3) погана підготовка і відсутність антимосковського повстання; 4) великі сподівання на союзників шведів і невіра у свої власні сили (військово-державницькі)