61. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів наприкінці XVIII – початку XIX ст

Західноукраїнські землі вважалися аграрним краєм. Політика уряду зводилася до експлуатації природних багатств, мала колоніальний характер і була спрямована на те, щоб залишити українські землі придатком до промислових районів метрополії.

В суспільних відносинах в період австрійського панування змін майже не було. 1775 року уряд поділив шляхту на магнатів, лицарів і трудову шляхту, яка була фактично на становищі вільних селян — не відбувала панщини і не мала повинностей. В міському населенні вирізняли міщан, які мали певні привілеї, і жителів, які сплачували спеціальний податок.

Селяни-кріпаки залежали від поміщиків. Патентом від 16 червня 1786 р. в Галичині було встановлено розмір панщини і повинностей.

За формою правління Австрія була абсолютною монархією (до 1848 р.). Монарх зосереджував усю законодавчу, виконавчу і судову владу. Крім того, він вважався єдиним джерелом права. Нормативні акти імператора: найвищі постанови, патенти, а також були мандати, едикти, резолюції. При монарху діяла особиста канцелярія. Придворна канцелярія — дорадчий орган при імператорі (до 1848 р.). У 1774—1776 і 1797—1802 рр. існувала також канцелярія для Галичини.

Революція 1848 року, що привела до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, викликала зміни і в західноукраїнських землях. Так, у Закарпатті було проголошено закон угорського сейму про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян від 27 березня 1848 року, а 22 квітня 1848 р. був оголошений патент імператора про скасування панщини в Галичині.

Скасування кріпацтва відкривало шлях до розвитку капіталістичних відносин в аграрному секторі економіки. У Галичині поміщики почали саботувати закон про скасування кріпацтва. 2 травня 1848 року у Львові була створена перша політична організація, що захищала шлях демократичного розвитку Галичини, — Головна Руська рада.

У Галичині у жовтні 1848 року з’явилися символи української державності: герб і прапор.

62. Конституційні реформи 1860-х в імперії Габсбургів, їх вплив на українську суспільність.

Одним з напрямів реорганізації державного управління 1860-х років в австрійській половині двоєдиної монархії стала подальша розробка конституції. Конституція гарантувала цивільні свободи і рівноправність для всіх мовних груп. Був встановлений двопалатний парламент держави – рейхсрат. Депутати нижньої палати обиралися в ході непрямих виборів. Конституція передбачала широкі повноваження законодавчих органів, які повинні були збиратися раз на рік. Кабінет міністрів відповідав перед нижньою палатою. Обидві палати володіли рівною законодавчою владою. Один з параграфів конституції (відома стаття XIV) представляв монарху повноваження видавати між сесіями парламенту декрети, що мали силу закону.

Законодавчі збори 17 австрійських земель (ландтаги) отримали більш широкі повноваження, проте корона призначала намісників, які могли відміняти рішення ландтагів. Спочатку саме ландтаги обирали депутатів нижньої палати рейхсрата, але у 1873 році були введені прямі вибори по округах і куріях (становим або цензовим розрядам виборців).