23. Володарююча еліта ч.Міллса:

Опонуючи прибічникам плюралістичного підходу, він головною ідеєю висунув тезу про однорідність еліти. Еліта - це прошарок людей, які займають стратегічні командні посади, складається з політиків, представників бізнесу і військових. Збіг основних інтересів дозволяє їм приймати спільні рішення, що мають наслідки для народу. Гомогенність еліти визначається близькістю біографій, спільністю стилю життя, системою цінностей, що поділяють. Міллс звернув увагу на такі засоби консолідації еліти, як шлюбні зв'язки; освіту, яку представники елітарних кіл отримують в одних і тих же престижних приватних школах, а потім і університетах; дружні зв'язки; членство в аристократичних клубах. Найважливіші рішення, на думку вченого, приймаються головним чином у межах неофіційного спілкування. Політолог зробив висновок про неможливість існування відкритих еліт: рекрутування в еліту здійснюється зі свого власного середовища. Доступ же до неї для представників не елітарних верств утруднений багатьма соціальними бар'єрами. Міллс відкинув тезу прибічників плюралістичної теорії про розосередження влади між групами. На відміну від них, він вважав, що тенденцією сучасного суспільства є концентрація влади в руках єдиної еліти. Розглядаючи суспільство у вертикальному розрізі, політолог виділив еліти як вершину піраміди влади. На середньому рівні знаходяться групи тиску на уряд, про яких розмірковують прибічники плюралістичних теорій. В основі піраміди розташована неорганізована маса рядових громадян, які лише підпорядковуються волі інших і практично не здійснюють впливу на еліту.

20. Соціальна стратифікація за Сорокіним — це диференціація деякої даної сукупності людей (населенняя) на класи в ієрархічному ранзі. Її основа і сутність — у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, наявності або відсутності соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого суспільства. Однак все їх розмаїття може бути зведене до трьох основних форм, а саме економічної, політичної та професійної стратифікації. Сорокін стверджував, що, як правило, всі вони тісно переплетені. Ще одна теза, що є основоположною у цій теорії: будь-яка організована соціальна група завжди соціально стратифікована. Не існувало і не існує жодної постійної соціальної групи, яка була б «пласкою» і в якій всі її члени були б рівними. Ці твердження, які зараз для нас є майже аксіоматичними, у час Сорокіна звучали як революційні ідеї, як критика ідей комунізму, що впроваджувались у тоді створюваному Радянському Союзі.

24. Поняття соціального інституту

Іnstututum – з лат. мови – встановлення, установа. У соціології по-різному визначають поняття «соціальний інститут». Соціальний інститут (у перекладі з латинської – усталення, установлення,установа) є стійкою формою організації сукупних відносин людей, які складаються шляхом стихійної еволюції або доцільних цілеспрямованих дій. Н. Смелзер визначає соціальний інститут як сукупність ролей і статусів, призначених для задовольняння певних потреб. Сумуючи певну кількість визначень, можна зазначити, що соціальний інститут – це стійка форма організації сумісної діяльності людей, механізм самоорганізації спільного життя людей, органи управління ними. Соціальні інститути виникають разом з суспільством. Отже, можна сказати, що без соціальних інститутів суспільство не існує. Найдавнішим соціальним інститутом можна вважати сім’ю. Цей інститут регламентував статеві відносини і забезпечував разом з родом як фізичне, так і духовне існування суспільства. У подальшому поступі історії людства ми маємо постійний розвиток соціальних інститутів. Він іде двома шляхами: виникнення нових соціальних інститутів і вдосконалення старих, вже діючих. Нові соціальні інститути виникають тоді, ко­ли у суспільстві з’являється певна потреба. Коли такої потреби нема, то і соціальний інститут не виникає. Так, в Україні було взято курс на розбудову ринкової економіки. Виникла потреба у контролюванні сплати певними особами й організаціями податків. Як результат реагування на цю потребу – виникнення соціального інституту податкової інспекції. Але, оскільки на практиці багато хто ухиляється від сплати податків, то одного контролю виявилося недостатньо – з’явилася потреба примусу сплати податків. Як результат цього – створюється новий соціальний інститут податкової міліції. Якщо поміркувати і припустити, що колись настане час, коли порушників сплати податків не стане, то необхідність існування такого інституту як податкова міліція відпаде і він зникне. Отже, соціальні інститути виникають разом з потребою в них і зникають у разі відсутності такої потреби.