29.Соціальні інститути та соціальні організації,їх взаємозв’язок.

Соціальний інститут - це стійка форма організації спільної діяльності людей Для соціальних інститутів є характерним чітке розмежування функцій і повноважень кожного із суб'єктів соціальної взаємодії, узгодженість їх дій, високий рівень регуляції і контролю за цією взаємодією. Із соціальними інститутами тісно пов'язані і соціальні організації. Суспільство неможливе без організацій - банків, підприємств, університетів, магазинів, транспортної системи тощо. Ми починаємо наше життя в організації і всюди з ними пов'язана наша діяльність: пологовий будинок, дитячий садок, школа, інститут, армія, служба і т. п. Всі вони – різновиди організацій і часто ототожнюються із соціальними інститутами. В широкому розумінні, соціальна організація - це така форма і такий спосіб спільної діяльності людей, за яких вона виглядає чітко впорядкованою, скоординованою, налагодженою. Соціальні інститути тісно пов'язані із соціальними організаціями. Деякі соціологи називають соціальні організації різновидом соціального інституту або складні інститути. Проте існує певна відмінність у змісті цих термінів. Не кожний соціальний інститут можна вважати організацією, і не кожну організацію інститутом. І соціальні інститути, і соціальні організації створюються з метою регулювання процесу задоволення потреб індивідів і груп, слугувати реалізації соціальних інтересів. Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов'язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообов'язковий порядок, система її статусів і ролей — ієрархічну структуру. їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких — чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).

3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

30.Праця в постіндустріальному суспільстві

Ознаками постіндустріалізму:перехід від виробництва товарів до виробництва послуг; переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків; провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства; орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології; прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Вчені виділяють такі його риси,як масове поширення творчого, інтелектуального праці, якісно збільшений обсяг наукового знання та інформації, застосовується у виробництві, переважання у структурі економіки сфери послуг, науки, освіти, культури над промисловістю і сільським господарством за часткою у ВНП і кількістю зайнятих, зміна соціальної структури. Не можна розглядати постіндустріальне суспільство тільки як новий ступінь у технічній сфері. Змінюється і сама людина. Праця більше не є для нього життєвою необхідністю. Постіндустріалізації пов'язана з перетворенням процесу праці, за принаймні для помітної частини суспільства, в різновид творчої діяльності, у засіб самореалізації і з подоланням деяких притаманних індустріальному суспільству форм відчуження. Разом з тим постіндустріальне суспільство – це суспільство постекономічне, поскільки в перспективі в ньому долається панування економіки (виробництво матеріальних благ) над людьми і основною формою життєдіяльності стає розвиток людських здібностей. Поява в умовах постіндустріального суспільства електронно-обчислювальної техніки та швидкодіючих ЕОМ виявилася одним із найбільш вражаючих напрямків НТР. Спочатку комп'ютери представляли як панацею від усіх зол, чудодійний засіб, здатний вирішувати всі економічні і соціальні проблеми і насамперед забезпечити автоматизм керування господарством без участі людини. Незабаром, однак, практика показала, що ЕОТ це не заміна творчої живої праці, а інструмент в справі керування концернами і компаніями. Значення ЕОТ росте швидкими темпами, але разом з тим цілком враховується і роль «людського фактора» у керівництві виробництвом матеріальними благами і послугами, і роль «менеджерів» усіх рангів.