Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
sotsiologiya_shp333.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
06.12.2018
Размер:
176.58 Кб
Скачать

37. Гуманістичні теорії особистості к. Роджерса, е. Еріксона

Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсу, є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концепція», яка породжується у взаємодії з іншими людьми. Завдяки К. Роджерсу явища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці та розвитку суб'єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень. Фундаментальною передумовою теорій Роджерса є припущення, що люди використовують свій досвід для окреслення себе, визначення себе. У своїй основній теоретичній роботі Роджерс визначає ряд понять, з яких він розгортає теорію особистості і моделі терапії, зміни особистості та міжособистісних відносин. Поле досвіду унікально для кожного індивідуума; це поле досвіду чи "феноменальне поле" містить "усе, що відбувається всередині оболонки організму в будь-який даний момент, що потенційно є свідомості". Воно включає події, сприйняття, відчуття, впливу, яких людина, може бути, не усвідомлює, але міг би усвідомлювати, якби сфокусувався на них. Це приватний, особистий світ, який може відповідати, а може і не відповідати спостерігається, об'єктивної реальності.

"Слова і символи так само ставляться до світу реальності, як карта до території, яку вона представляє ... ми живемо за сприймають" карті ", яка ніколи не є сама реальність". К. Роджерс.

Ерік Еріксон, один з найбільш видатних его-психологів, зробив наголос на динаміку розвитку его протягом життєвого циклу. Він розглядав особистість як об'єкт впливу соціальних та історичних сил. На відміну від Фрейда, у Еріксона его постає як автономна особистісна структура. Його теорія сфокусована на якостях его, що з'являються в передбачувані періоди життя. Еріксон стверджує, що его проходить у своєму розвитку через кілька універсальних стадій. Згідно з його епігенетичної концепції розвитку людини, кожна стадія життєвого циклу настає в оптимальний час. Послідовне розгортання життєвих стадій - результат взаємодії біологічного дозрівання індивідуума з розширюється простором його соціальних зв'язків. З точки зору Еріксона, життєвий цикл людини включає вісім психосоціальних стадій. Для кожної з них характерний певний тип кризи або вирішальний етап в житті людини. Індивідуальне своєрідність особистості залежить від вирішення цих конфліктів.

38.„Одномірна людина”, на думку Г. Маркузе, характеризується повною втратою соціально-критичного ставлення до суспільства. Руйнація традицій, проникнення нових методів у всі сфери знання, тотальна технізація спричинили кризу віри. В сучасному суспільстві, за Г. Маркузе, маси вже не є носіями революційної ініціативи, вона поступово перейшла до „аутсайдерів”: безробітнім, студентам, національним меншинам. Він виступив з критикою як капіталізму, так і соціалізму, але не запропонував дієвих шляхів подолання кризового стану суспільства. На думку Маркузе, неофрейдисти в теорії Фрейда зміщують акцепт з організму на особистість, з матеріальних засад на ідеальні цінності. "Культурна орієнтація" неофрейдистів розглядає соціальні інститути та відношення як завершені продукти. Неофрейдисти зміщують психологічний акцент з дитячого віку на зрілий, оскільки лише на рівні розвиненої свідомості можливо приписати культурному середовищу функцію формування характеру та особистості — повз біологічного розвитку. Тільки приниження ролі біологічних факторів і спотворення теорії інстинктів дає можливість визначити особистість у термінах об'єктивних культурних цінностей, відірвавшись від їхнього репресивного ґрунту, який виключає їх реалізацію. Щоб уявити ці цінності як свободу і здійснення, доводиться очистити їх від матеріалу, з якого вони зроблені, а боротьбу за їх реалізацію перетворити в духовну і моральну боротьбу.

39. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. А. Мудрик запропонував класифікацію факторів (чотири групи), які впливають на соціалізацію особистості. Перша – мегафактори (космос, планета, світ). Друга – макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава). Третя – мезофактори по місцю де безпосередньо проживають люди (регіон, місто, село). Четверта – мікрофактори, вони безпосередньо впливають на людей (сім’я, група ровесників, виховні організації та рухи).

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років). 4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов'язана здебільшого з мотивацією. У вітчизняній науці при визначенні етапів (стадій) соціалізації виходять із того, що найбільш ефективно вона відбувається в процесі трудової діяльності. тому і етапи соціалізації виділяють в залежності від включення в трудову діяльність:

– до трудова, яка включає весь період до початку трудової діяльності. цей період розпадається на два: ранньої соціалізації (до початку навчання в школі) і юнацька соціалізація, яка включає навчання в середніх навчальних закладах, технікумах та вузах

– трудова стадія охоплює період зрілості людини

– після трудова наступає в похилому віці у зв’язку із припиненням трудової діяльності.

Отже, соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя.

40.Адаптація - пристосування до суспільного середовища .Інтеріоризація - формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості. Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості. Десоціалізація – це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки. Ресоціалізація – процес навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки. Особливості початкової соціалізації полягають у тому, що людині доводиться адаптуватися до політичної системи й норм культури, ще не розуміючи їхньої сутності і значення. Ресоціалізація ж відбувається тоді, коли в людини сформувалася певна система поглядів, переконань, і вона, як особистість, спроможна протистояти груповому тиску й висловити свою здатність до індивідуальної переоцінки культурних норм і традицій, перегляду своїх ідеологічних позицій тощо. У принципі ресоціалізація може йти й неправильно. Її рівень відбиває безперервність самоконтролю особистістю своїх уявлень, цінностей, засобів політичної поведінки й ідеологічних позицій.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]