- •1. Передумови виникнення соціології
- •5.Звязок соціології з іншими науками.
- •6.Позитивізм о.Конта
- •7.Індустріальне суспільство в соціології Конта.
- •8.Соціологія релігії о.Конта
- •9)Проблема права в соціології Дюргейма
- •10)Проблема суїцилдальної поведінки її типологізація в соціології Дюркгейма
- •12)Вплив етики протестантизму на формування капіталістичних економічних відносин в соціології Вебера
- •13)Відчуження як криза цінностей в контексті соціології Вебера
- •14)Соціологія релігії дюркгейма
- •16.Класовий підхід до структури суспільства в теорії к.Маркса
- •23. Володарююча еліта ч.Міллса:
- •24. Поняття соціального інституту
- •25. Типи соціальних інститутів, їх функції
- •27.Бюрократична модель організації.
- •28. Японська модель організації
- •29.Соціальні інститути та соціальні організації,їх взаємозв’язок.
- •30.Праця в постіндустріальному суспільстві
- •31. Тейлористьсо-фройдистська організація праці
- •32. Ліберальна та неоліберальна політика зайнятості
- •33. Основні напрямки дослідження особистості в соціології
- •34. Модальний, ідеальний, базисний типи особистості.
- •37. Гуманістичні теорії особистості к. Роджерса, е. Еріксона
- •41.Авторитарна особистість за е.Фромом.
- •42. Девіантна поведінка як предмет дослідження соціології
- •43. Мікросередовище та його вплив на формування девіантної поведінки
- •44. Основні види девіантної поведінки
- •46.Соціальна еволюція м.Драгоманова
- •47.Проблема влади в соціології Драгоманова.
- •68.Біхевіоризм та необіхевіоризм.
- •69.Розуміюча соціологія
- •70.Структурно – функціональна школа в соціології.
- •76.Масове суспільство.
- •77.Постіндустріальне суспільство.
- •82. Електоральна поведінка
- •84.Тереотичні передумови виникнення та основні етапи розвитку економічної соціології
- •85.Соціальні аспекти сучасних економічних процесів в Україні.
- •86.Класифікація сімейно-шлюбних відносин.
- •90.Проблема оптимізації шлюбно-сімейних відносин.
76.Масове суспільство.
Масове суспільство — теоретична модель, що описує соціальні перетворення, викликані модернізацією (насамперед урбанізацією, розвитком засобів масової комунікації та масової культури, загальною освіта, демократизацією політики тощо), яка активно розроблялася в 1920-1960-і роки.
Особливістю масового суспільства є розрив соціальних зв'язків, відособленість окремих індивідів, відсутності у них індивідуальності, стійких і загальнозначущих моральних цінностей. Особистісний статус людини формується на рівні соціальної групи, громади, ремісничого цеху, аристократичного «світла», церковного приходу. Але безперервні вертикальні і горизонтальні переміщення великих груп людей, характерні для індустріального суспільства, руйнують рівень сусідського, професійного, релігійного спілкування, спілкування в «своєму колі» і основним рівнем спілкування стає сім'я. Людина починає сприймати суспільство як безліч інших таких же схожих на нього індивідів, що одягаються в тих же універсальних магазинах, що їздять у тих же потягах і трамваях, які читають ті ж газети, і так само, як він, одиноких.
Тому потреба в самоствердженні переноситься на національно-державний рівень, на рівень всього суспільства і політичні інтереси набувають особистісний, особливо значимий характер. Таке загострено особисте сприйняття національних, державних потреб робить будь-який конфлікт як у державі, так і в міжнародних відносинах особистою справою мільйонів людей і надає йому особливо гострий, хворобливий характер. Це створює для еліт необмежені можливості маніпулювання атомізованим масами. Теорія масового суспільства таким чином пояснює причини революції 1917 р. в Росії, а також поява фашизму і його прихід до влади в Італії та Німеччини.
Найбільш детально проблема масового суспільства досліджується в роботі Х.Ортега-і-Гассета «Повстання мас» (1930 р.). Він писав, що на відміну від колишніх часів, коли маси перебували у «задників громадської сцени», зараз вони на авансцені історії, що і викликало тяжку кризу в Західній Європі. Ортега-і-Гассет нагадував, що небувале збільшення спектра людських можливостей, розширення просторових і часових меж його світу відбулося раптово, за одне покоління. Середня людина, яка відчуває себе «як усі» і знаючи, що він посередність, «має нахабство стверджувати всюди і всім нав'язувати своє право на посередність». Долучаючись до благ цивілізації дуже швидко, він не тільки не засвоює культури минулого, а й заперечує її.
77.Постіндустріальне суспільство.
Белл визначає постіндустріальне суспільство,як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів або технократів».
Тобто, центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».
78 Розглянемо спочатку основні методи збору соціологічної інформації. Аналіз документів - метод здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз). Опитування - метод отримання соціологічної інформації, заснований на усному чи письмовому зверненні до людей із наступним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю як підвиди опитування. Спостереження — метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним.Соціальний експеримент — метод отримання соціологічної інформації в контрольованих та керованих умовах. Експеримент може бути натуральний і розумовий (мисленнєвий).
79. Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище, до використання інструментарію і виконання дослідницьких процедур (збирання, обробки та аналізу інформації). Вона є стратегічним документом, який дає змогу зробити висновки щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати його результативність.
Програма виконує методологічну, методичну, організаційну функції. Їх реалізація впливає на структуру програми, яка складається з методологічної та методичної частин.
Методологічна частина програми охоплює такі компоненти:
— формулювання та обґрунтування проблеми;
— розробку мети і завдань дослідження;
— визначення об'єкта і предмета дослідження;
— системний аналіз об'єкта дослідження;
— формулювання робочих гіпотез дослідження;
— інтерпретацію та операціоналізацію основних понять дослідження.
Методична частина програми передбачає:
— розробку стратегічного плану дослідження;
— визначення досліджуваної сукупності, розробку вибірки дослідження;
— вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації (опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент);
— обґрунтування логіки аналізу та інтерпретацію зібраної первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм;
— опис схеми аналізу отриманих даних.
Створення програми починається з окреслення проблеми дослідження, тобто з визначення предмета і мети дослідження (наприклад, дослідження громадської думки щодо майбутніх виборів, вивчення попиту населення на певні товари, тенденцій злочинності серед певного прошарку населення, з'ясування становища молоді на ринку тощо). Отже, предметом дослідження є реальні життєві протиріччя, які створюють проблемну соціальну ситуацію, для вирішення якої необхідна правдива, оперативна, науково обґрунтована інформація.
80. Метод вибірки - науково обґрунтований підхід, що дає змогу робити висновки про об'єкт як ціле, спираючись на дані аналізу лише його окремих ознак.Повноцінне осягнення методу вибірки неможливе без використання декількох спеціальних понять.Генеральна сукупність — об'єкт соціологічного дослідження в єдності його суттєвих якостей та ознак.Якщо, наприклад, об'єктом дослідження є місто, то його мешканців можна розглядати як генеральну сукупність. Вибіркова сукупність — частина об'єктів генеральної сукупності, яка становить суму вихідних одиниць спостереження, вивчення та аналізу.Одиниця відбору—елемент генеральної сукупності, що підлягає аналізу.Одиниця спостереження — ознаки об'єкта, що підлягають аналізу.
Репрезентативність — принцип тотожності сформованої моделі досліджуваного об'єкта параметрам (критеріям) генеральної сукупності.Одним із важливих гарантів репрезентації є кваліфікаційний рівень фахівців. Основою формування репрезентативної вибірки є математико-статистичний апарат, принципи якого детально розроблені і представлені в спеціальній літературі. Сфера використання вибіркових досліджень практично не має обмежень. Передусім це стосується так званих «великих» об'єктів, пов'язаних з вирішенням проблем на глобальному (соцієтальному), інституціональному (сім'я, група, колектив, галузь, сфера діяльності тощо) рівнях. Якщо об'єкти незначні за своїм масштабом — від десятків до сотень одиниць — можливі також різноманітні суцільні опитування.Залежно від критерію систематизації розрізняють вибірки прості і складні, суцільні та ймовірні, одно- та багатоступеневі, формальні та змістові, універсальні та цільові тощо. Наприклад, до простих схем формування вибіркової сукупності відносять: а) простий випадковий відбір; б) систематичний (механічний) відбір; в) серійну вибірку; г) гніздову вибірку. До складних належать: а) багатоступеневі; б) комбіновані; в) стратифіковані; г) квотні вибірки.
81. На сучасному етапі політичного розвитку України формування інститутів громадянського суспільства відбувається у рамках процесу модернізації, тобто комплексу соціальних, економічних, політичних, культурних, інтелектуальних трансформацій. Важливими факторами модернізації в економіці є розширення індустріальних технологій, які базуються на використанні капіталу і наукового знання, широкому освоєнні природних ресурсів, розширенні вторинного (переробка, торгівля) та третинного (послуги) секторів господарства, розвиток ринкових відносин. У соціальній сфері – послаблення застарілих типів соціальності та розширення сфери нових цілераціональних зв’язків, заснованих на професійних чи ринкових критеріях, що супроводжується зростанням майнової диференціації, розподілом діяльності на виробничу, політичну і суспільну. В культурній сфері – диференціація духовних систем і ціннісних орієнтацій, секуляризація й плюралізація громадянської свідомості та освіти, розвиток національної культури, різноманіття ідеологічних течій, свобода засобів масової інформації тощо.