25. Типи соціальних інститутів, їх функції

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:1)економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг; 2)політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;3) культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів; 4)соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки. За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути. Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням. До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо. Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо. Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. Їх сукупність формує загальні функції. Основоположними і найбільш значущими серед них є: 1)регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки); 2) функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу;3)інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства; 4)комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.Перелічені функції притаманні кожному інституту. Сім'я — наочний приклад такої багатосторонньої функціональності. Крім них, соціальні інститути можуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними та латентними. Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. До явних функцій інституту освіти можна віднести набуття грамотності, професійну соціалізацію тощо. Латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються. Латентною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана «соціальна селекція», що виявляється у закріпленні й досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає нестабільність, навіть дезорганізація суспільства.

26. Соціальну організацію можна визначити як цілісну функціонально-цільову систему, яка має притаманну їй соціальну структуру, свої функції і ієрархізовану взаємодію між ін­дивідами, групами та структурними підрозділами, створену для задоволення суспільних потреб індивідів та всього суспільства. По суті соціальна організація — це система свідомої координації цілей діяльності людей. За рядом критеріїв можна провести таку класифікацію (типологію) організацій:

за функціонально-цільовою природою виділяють організації адміністративні (підприємства, установи) та спілчанські (політичні, професійні, аматорські). У свою чергу підприємства й установи можуть бути економічні, соціальні, духовні тощо;за формами власності — державні, приватні, муніципальні та змішані;стосовно прибутку — прибуткові й неприбуткові; комерційні й некомерційні;за потенціалом, можливостями й необхідністю для суспільства — перспективні й неперспективні;за тривалістю існування — традиційні й нові;за розміром — малі, середні, великі;за характером соціальності — просоціальні та асоціальні (або позитивні та негативні);

за ступенем формалізації — формальні й неформальні.Формальну організацію у соціології прийнято визначати як спосіб організаційної побудови на основі соціальної формалізації зв’язків, статусів і норм. В основі формальної організації лежить розподіл праці, що виникає як результат необхідної спеціалізації. Будь-яка формальна організація має спеціальний адміністративний апарат, основною функцією якого є координація дій членів організації з метою її збереження. Члени організації розглядаються функціонально: не як особистості, а як носії певних соціальних ролей. Неформальна організація являє собою сукупність індивідів, малих груп, для якої характерна система соціальних зв’язків, взаємодій, норм міжособистісного і міжгрупового спілкування, що виникла спонтанно. Організація за такого підходу розглядається як колектив робітників, основним елементом якого виступають соціальні групи: 1) демографічні — чоловічі, жіночі, за віком, за етносом; 2) професійно-кваліфікаційні — робітники, службовці, інженерно-технічні працівники, управлінці тощо; 3) контактні; 4) цільові; 5) за інтересами; 6) соціально-психологічні групи, що регулюють позавиробничі зв’язки людей.