42. Принципові підходи до визначення глобалізації

Глобалізація є процесом злиття національних економік до єдиної, загальносвітової системи, яка ґрунтується на вільному переміщенні капіталу, інформаційній відкритості світу, на технологічній революції, руху товарів і капіталу, внаслідок комунікаційного зближення та міжнаціональних соціальних рухів. Існують наступні теоретичні підходи до глобалізації: Функціональний підхід.Основний наголос робиться на ролі національних держав у справі охорони національних економік від нищівного впливу гібридної та космополітичної глобалізації. Апологетичний підхід. Підкреслюється роль глобальних ринків у векторі розвитку інноваційних процесів, які згідно з ліберальною доктриною, прагнуть максимально обмежити втручання держави в процеси космополітичної глобалізації. Технологічний підхід. Основна увага приділяється новітнім кібернетичним технологіям як умовам вибіркової гібридної глобалізації, що дає змогу перифирійним державам інтегруватися до глобальної економіки, зберігаючи свою регіональну специфіку.

43. Основні суперечності глобальних трансформацій

Головний глоб конфлікт суч світопорядку поляг в тому, що світ розділився,дезінтегрув на част,одна з яких перейшла в постінудстр еру,ін залиш в стадії індустр ери,а третя-в доіндустр ері відсталості і бідності. Криза корпорацій і корпоративного глобалізму поглиблюється, оскільки вона відбиває конфлікт інтересів корпорацій та суспільства, корпорацій та націй-держав. Недарма сьогодні світ поділяється на прибічників глобалізму й прихильників антиглобалізму незалежно від партійно-політичної орієнтації. За своєю природою глобалізм є пульсуючим явищем, яке переживає часи спаду і підйому, прискорення й сповільнення. Отже, криза глобалізму закладена в самій його природі. Нинішня криза глобалізації та глобалізму почалася з 1997 р. як глобальна фінансова криза (ланцюг фінансових криз), яка охопила Азійський регіон, Латинську Америку і Росію. Її наслідком стало різке падіння міжнародної торгівлі. Гальмування процесів глобалізації через економічний розрив між країнами продемонструвало провідну роль технологічного фактора в посиленні глобалістських тенденцій. Криза глобалізму та глобального капіталізму 90-х років ознаменувала формування й становлення нової структури міжнародної та світової економіки, побудованій на новій основі - фінансових та інформаційно-технологічних відносинах. І суть нинішньої глобальної кризи саме у випадінні великої кількості традиційно товарно-сировинних країн із цілісного процесу інформаційно-технологічної комунікації (інтеграції). Груп-па проблем взаємовідносин Пн-Пд: 1)Зростан-ня незацікавленості країн півночі у тісних кон-тактах з Півд (зовнішній борг, зміна домінан-тів); 2)Суперечності між країнами-лідерами (Японія, США, ЄС); 3)Ек-на постколонізація (зростання питомої вагиТНК на ринку країн, що розвиваються та наявність хвилеподібного просуваня капіталу); 4)Вибіркова підтримка деяких регіонів країн, що розвиваються. Система глобалізму, народивши небачену експансію міжнародної торгівлі й капіталів, спровокувала передчасні надфорсовані структурні зміни світової економіки. Інтеграція економік з низьким рівнем вартості робочої сили, а також її глобальна міграція на ринки розвинутих індустріальних країн призвели до соціальної кризи - зниження оплати праці робітників невисокої кваліфікації в індустріальних країнах (наприклад у Німеччині). Криза і конфлікт глобалізму базуються на соціальному протесті проти анонімного глобального управління світом. Якщо раніше, на початку ХХ-го століття нова технологія розглядалась як пряма загроза інтересам робітничого класу, людській праці, то сьогодні загроза нової глобальної технології має набагато ширший суспільний сенс.