- •1. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.
- •2. Міжнародні організації ти їх роль в становленні глобального світового порядку.
- •3. Глобальні виміри екологічної проблеми.
- •4. Інноваційна складова конкурентоспроможності національних економік на сучасному етапі глобального розвитку.
- •5. Створення українських фінансово-промислових груп та конгломератів як альтернатива експансії тнк.
- •6. Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку.
- •7. Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні.
- •8. Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку.
- •9. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації.
- •10. Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці.
- •11. Система критики глобальних процесів.
- •12. Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах.
- •13. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.
- •14. Оон і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.
- •15. Динамізм, напрямки і результати взаємодії "Україна - сша" в умовах глобальних економічних трансформацій.
- •16. Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу.
- •17. Перспективні сценарії глобального розвитку.
- •18. Феномен глобальних корпорацій.
- •19. Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах.
- •20. Геополітичний формат глобальної конкуренції.
- •21. Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення.
- •22. Соціо-культурний вимір глобалізації.
- •23. Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг.
- •24. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації.
- •25. Наслідки розширення єс і проблеми геоекономічного статусу України.
- •26. Основні школи сучасної глобалістики.
- •27. Біполярний сценарій глобального розвитку і основні напрями його реалізації.
- •28. Природа і типізація глобальних економічних парадоксів. (доделаю)
- •29. Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій
- •30. Вплив сучасної світової кризи на економіку України.
- •31. Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.
- •32. Глобалізація в науково-технологічній сфері. Становлення “нової економіки”
- •33. Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації
- •34. Потенціал формування транснаціонального характеру економіки України
- •35. Варіанти позиціонування України на пострадянському просторі і проблеми реінтеграції в глобальних умовах
- •36. Цивілізаційні виміри глобального економічного розвитку
- •37. Характеристика ключових глобальних проблем економічного розвитку
- •38. Вплив глобалізації на країни-лідери світової економіки
- •39. Проблема ефективності регіональних економічних блоків.
- •40. Регіоналізація як сценарій глобальних трансформацій
- •41. Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації
- •42. Принципові підходи до визначення глобалізації
- •43. Основні суперечності глобальних трансформацій
- •44.Нерівномірність економічного та соціального розвитку країн в умовах глобалізації
- •46. Динамізм, напрямки і результати взаємодії “Україна-Російська Федерація” в умовах глобальних економічних трансформацій
- •47. Соціокультурні та політичні аспекти глобалізації
- •48. Негативні прояви сучасного стану глобального розвитку
- •49. Альтерглобальні сценарії світового розвитку
- •50. Об’єкти і суб’єкти глобальної системи економічного регулювання
- •51. Динамізм, напрямки і результати взаємодії Україна-єс в умовах глобальних економічних трансформацій.
- •52. Цивілізаційнф виміри стратегій глобалізму
- •53. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці
- •54. Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах глобалізації
- •55. Вплив глобалізації на країни, що розвиваються
- •58. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації.
- •59. Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки
- •60. Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення
- •61. Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах
- •62. Проблема визначення часових меж глобалізації
- •63. Індустріально розвинуті країни в умовах глобалізації.
- •64. Перспективи фінансової діяльності тнк у контексті сучасних тенденцій глобалізації
- •65. Проблема національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації
- •66. Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності
- •67. Фактори економічного розвитку країн-лідерів світового господарства в глобальних умовах
- •68. Проблема формування глобального інформаційного суспільства
- •70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •71. Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації
- •72. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній економічній системі
- •73. Парадокси фінансової глобалізації
- •74. Взаємодія країн Центру та країн Периферії в умовах глобалізації
- •75. Глобальні виміри продовольчої проблеми
- •76. Перспективи та проблеми членства України в сот
- •77. Політико – правовий вимір глобалізації
- •78. Антиглобалістські рухи. Мотивація і результати.
- •79. Тнк як рушійні сили глобальних економічних трансформацій
- •80. Сучасна глобальна фінансова криза: причини та прояви
- •81.Євразійський інтеграційний вектор України. Характеристика і сценарії реалізації
- •82. Тенденції постіндустріалізму та новітня поляризація світу
- •83. Глобальні виміри демографічної проблеми
- •84. Антиглобалістські рухи.Ідеологія і програми.
- •85. Державний суверенітет і проблема відкритої економічної
- •86.. Сучасні міжнародні інтеграційні пріоритети для України
- •87.Торговельна глобалізація та її масштаби
- •89. Нова економіка як форма реалізації національних конкурентних переваг
- •90. Феномен країни-системи в глобальній економіці.
- •1. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.
7. Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні.
Стабільність є важливою і бажаною, але не завжди досяжною характеристикою буття людини і міжнародної спільноти також. Як стан міжнародного середовища стабільність визначається через мир (на противагу війні та конфлікту), статус-кво, порядок (впорядкованість процесів та взаємодій), а отже, пов’язана з системністю. Стабільність міжнародної системи як стан, що дозволяє суб’єктам міжнародних відносин реалізовувати свої цілі, передбачає наявність механізмів досягнення рівноваги в системі. Якщо у внутрішній політиці стабільність залежить від стійкості та ефективності владних інститутів, консенсусу щодо спільних цінностей, то міжнародні відносини реалізуються в анархічному середовищі, де нема традиційних для внутрішньополітичних відносин інтегруючого та управлінського чинників – легітимної влади, що має повноваження на застосування примусу. Міжнародні системи характеризуються, з одного боку, нестійкістю об’єднувальних чинників (міжнародне право, міжнародні організації, розвиток засобів комунікації, взаємопроникнення у сфері економіки), а з іншого – вагомим впливом диференційних чинників (національний егоїзм, нерівномірність розподілу ресурсів, соціокультурні (цивілізаційні) та ідеологічні відмінності), які є постійною загрозою для стабільності міжнародних систем. Світовий порядок на певному історичному відрізку часу визначається системою взаємовідносин активних акторів світової спільноти, що володіють значною потугою, базується на сукупності офіційних і неофіційних норм поведінки, а також створених на їх основі інститутів, організацій і союзів.
Непевність, невизначеність у розвитку міжнародної спільноти, що є результатом збігу процесів глобалізації й структурної трансформації міжнародної системи після розпаду біполярності, привела до усвідомлення важливості регулювального начала в функціонуванні міжнародної системи, механізмів контролю і раціональної спрямованості головних процесів та тенденцій у ній – тобто керованості розвитком міжнародної системи. Можна погодитися, що керованість, це умова досягнення міжнародною системою стабільності в умовах глобалізації. У такому сенсі керованість стає важливою характеристикою міжнародної системи поряд зі стабільністю та безпекою. Вона може бути досягнута взаємоузгодженими діями основних акторів міжнародної політики на основі кодифікованих норм та правил транснаціонального характеру в рамках спільно створених міжнародних інститутів. Тому новими організуючими елементами сучасної міжнародної системи, чинниками її стабільності, стають: міжнародні режими, регіоналізм та регіональні інститути, системи колективної безпеки, транснаціональні спільноти та глобальне регулювання. Найважливішим та синтетичним елементом серед них є Global Governance. Це поняття визначає дії учасників міжнародних відносин, спрямовані на досягнення керованості, а отже, і стабільності міжнародної системи. Глобальне регулювання передбачає добровільні та злагоджені дії з узгодження інтересів та створення на цій основі спільних інститутів та режимів.
На керованість міжнародної системи, а отже, ефективність глобального регулювання впливають, по-перше, внутрішній контекст системи, тобто її складність, чисельність елементів (і недержавних також); по-друге, процеси та явища, які регулюють поведінку акторів (стійкість системної ієрархії, ефективність багатосторонніх інститутів ухвалення рішень; всезагальність норм та правил; роль міжнародного права; вплив політичних режимів; вплив недержавних акторів; механізми узгодження конфліктів); по-третє, ефективність внутрішньодержавного управління через взаємозалежність внутрішньої та зовнішньої політики держав у глобалізованому світі. Зрозуміло, що всі ці чинники перебувають у стадії становлення та інституціоналізації, оскільки функціонують в контексті трансформації самої міжнародної системи.
Одночасно глобальне регулювання як спосіб досягнення стану керованості міжнародної системи передбачає з’ясування проблеми суб’єкта управління (регулювання). В західній науці поширені кілька підходів до розуміння Global Governance, які по-різному відповідають на питання суб’єктності. Насамперед це неоліберальна концепція «управління без уряду», яка акцентує увагу на неформальних консенсусних механізмах прийняття міжнародних рішень; концепція інституціональних трансформацій, що розглядає посилення повноважень міжнародних інституцій, насамперед ООН та Бреттон-Вудських інститутів. Неорелістські традиції розвиває теорія інституціоналізованої гегемонії, яка розглядає основними суб’єктами Global Governance міжнародні інституції, створені могутніми державами для співпраці та колективного управління міжнародними економічними кризами, іншими словами, мова йде про змінy лідерства однієї держави, колективним лідерством наймогутніших держав, потенціал яких дає їм змогу виконувати роль глобального менеджера в рамках міжнародних інститутів. До таких інститутів передовсім відносять G-7 (G-8) та меншою мірою МВФ, Світовий банк, які допомагають державам – глобальним лідерам узгоджувати свої інтереси, регулювати проблеми економічної і особливо актуальної на сучасному етапі енергетичної безпеки, формувати нові стандарти поведінки в міжнародних відносинах. Саме ці інституції можуть розглядатися як глобальні стабілізатори в контексті глобального ринку та глобальних криз, породжених непевністю в розвитку міжнародної системи та браку одностайних правил поведінки її учасників.
Отже, проблема керованості міжнародної системи як механізму її стабілізації в умовах трансформації та глобалізації зумовлена слабкістю держав, тобто кризою державоцетричної моделі міжнародної системи, збільшенням впливу та автономії транснаціональних акторів, неможливістю застосовувати силові (воєнні) методи узгодження конфліктів та збільшення ваги економічних і культурних елементів сили, посиленням хаотичності та непередбачуваності поведінки акторів, вразливості міжнародної системи, що загрожує стабільності на глобальному рівні.