16. Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу.

Термін «глобалізація» став помітним в науковій і політичній мові на рубежі 70—80-х р. XX ст. Вважається, що першим його використав у 1981 р. американський соціолог Дж. Маклін, закликавши «порушити питання щодо історичного процесу посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому тлумачення». З цього випливає, що, керуючись наступністю історії людства, глобалізація повинна являти собою деяке абсолютно нове явище, знаменувати собою деякий «розрив поступовості», що, власне, і дає підстави для періодизації історичного процесу. Початок цього розриву можна визначити саме кінцем 1970-х років, часом потужної ресурсної кризи, що охопила тоді індустріальний світ.

Якщо Дж. Маклін, зважаючи на його професійне спрямування, тільки окреслив контури процесу, професор Гарвардської школи бізнесу Теодор Левітт наповнив глобалізацію реальним практичним змістом.

У статті «Глобалізація ринків», що була опублікована у 1983 р. в журналі «Гарвард Бізнес Рев’ю», він визначив глобалізацію як світову конвергенцію ринків завдяки існуванню нової форми підприємств, які були названі «глобальними фірмами». Глобалізація і технології, за його думкою, стали двома головними факторами, котрі визначали напрямок розвитку міжнародних відносин. У власній монографії «The Marketing Imagination» Т. Левітт називає технології «потужною силою, яка змушує увесь світ рухатися до одноманітності», результатом чого стає нова комерційна реальність, виникають глобальні ринки для глобально стандартизованих продуктів, гігантські за розмірами і масштабами [6, с. 55]. Таким чином до наочних джерел всіх чи частини тих процесів, які в сукупності і утворюють тканину явища глобалізації, західні й вітчизняні вчені відносять:

- стабільні і довготривалі негативні наслідки світової господарської діяльності, які досягли масштабів, що провокують непрогнозовану мутацію всієї біосфери Земної кулі, частиною якої є і людина. Якщо в XIX ст. населення Земної кулі зростало в 1,3 раза кожні півсторіччя, то в першій половині XX ст. воно зросло у 1,5 раза, у другій — в 2,4 раза, а на першу половину XXI ст. ООН прогнозує зростання у 1,6 раза (табл. 1.1). Ще швидше зростали потреби населення, споживання у різних країнах. Стає дедалі більш очевидним, що земельні, водні, мінеральні, енергетичні, лісні ресурси є вкрай обмеженими для того, щоб задовольняти потреби маси населення, що значно зросла, а її діяльність завдає незворотної шкоди біосфері. Одним з найбільш песимістичних прогнозів є прогноз М. М. Голанського, який передбачає падіння верхньої межі виробництва ВВП на душу населення у світовій економіці в 2035 р. у порівнянні з 2000 р. на 25 %, а з 2015 р. — абсолютне скорочення обсягу світового ВВП, що пояснюється, за його думкою, випрацюванням ресурсів біосфери, втратою нею властивості до самовідтворення.. Така катастрофічна перспектива є реальною, якщо людство не буде здатне здійснити самообмеження демографічного зростання, наука не зможе відкрити нових природозберігаючих технологій і енергетичних джерел, а уряди країн не матеріалізують за допомогою кластеру базисних інновацій ці відкриття в структурі екологічно орієнтованого постіндустріального технологічного способу виробництва, що реалізує ідеї В. І. Вернадського про ноосферу;

- розвиток комунікацій, інфраструктур і відносин, які призводять до такого ступеня соціального взаємозв’язку і взаємозалежності світу, коли досить численні ще ознаки конкретних суспільств і сучасної людини перестають бути ізольованими проблемами, стаючи загальною проблемою всього людства. Індустріальна цивілізація характеризувалася бурхливим зростанням і планетарним розповсюдженням технічних систем і технологічних процесів, що трансформували всі сфери життя суспільства. На сьогодні утворюється світовий технічний і інформаційний простір, який буде пронизаний мережею транспортних і телекомунікаційних потоків. Проте він є неоднорідним: технологічний розрив між країнами багатократно зріс у порівнянні з початком індустріальної ери. Глобалізація техносфери породжує і таке дедалі більш помітне явище, як технологічний і інформаційний неоколоніалізм, який реалізується ТНК, котрі, користуючись власним монопольним статусом у певній галузі, стримують технологічне зростання країн світової периферії;

- поява перших суб’єктів світової економіки і політики (транснаціональних корпорацій, держав, міжурядових організацій — «суб’єктів глобальних відносин»), узгодження інтересів, властивостей і можливостей яких є необхідною умовою їх існування і дозволяє діяти глобально в одній чи деяких сферах життєдіяльності;

- соціокультурні трансформації. З одного боку, все більш виразних рис набуває характер глобального наукового прогресу, який не визнає національних кордонів і заохочує обмін науковими ідеями, формує загальні контури системи безперервної освіти, розвитку міжнародного обміну культурними цінностями; за допомогою глобальних інформаційних мереж сприяє розповсюдженню масової антикультури, позбавленої національного забарвлення; розмиває попередні моральні устої і родинні зв’язки; відроджує вплив світових релігій. Одночасно спостерігаються протилежні тенденції диференціації, відродження і обособлення національних культур, різноманітності педагогічних шкіл і індивідуалізації процесу освіти, поява нових релігійних сект і течій, посилення самобутності родини і особистості. Проте перші тенденції, особливо в умовах широкого розповсюдження телекомунікацій і Інтернету, поступово стають провідними, породжуючи нову хвилю уніфікації і стандартизації в духовній сфері.