- •1. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.
- •2. Міжнародні організації ти їх роль в становленні глобального світового порядку.
- •3. Глобальні виміри екологічної проблеми.
- •4. Інноваційна складова конкурентоспроможності національних економік на сучасному етапі глобального розвитку.
- •5. Створення українських фінансово-промислових груп та конгломератів як альтернатива експансії тнк.
- •6. Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку.
- •7. Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні.
- •8. Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку.
- •9. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації.
- •10. Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці.
- •11. Система критики глобальних процесів.
- •12. Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах.
- •13. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.
- •14. Оон і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.
- •15. Динамізм, напрямки і результати взаємодії "Україна - сша" в умовах глобальних економічних трансформацій.
- •16. Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу.
- •17. Перспективні сценарії глобального розвитку.
- •18. Феномен глобальних корпорацій.
- •19. Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах.
- •20. Геополітичний формат глобальної конкуренції.
- •21. Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення.
- •22. Соціо-культурний вимір глобалізації.
- •23. Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг.
- •24. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації.
- •25. Наслідки розширення єс і проблеми геоекономічного статусу України.
- •26. Основні школи сучасної глобалістики.
- •27. Біполярний сценарій глобального розвитку і основні напрями його реалізації.
- •28. Природа і типізація глобальних економічних парадоксів. (доделаю)
- •29. Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій
- •30. Вплив сучасної світової кризи на економіку України.
- •31. Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.
- •32. Глобалізація в науково-технологічній сфері. Становлення “нової економіки”
- •33. Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації
- •34. Потенціал формування транснаціонального характеру економіки України
- •35. Варіанти позиціонування України на пострадянському просторі і проблеми реінтеграції в глобальних умовах
- •36. Цивілізаційні виміри глобального економічного розвитку
- •37. Характеристика ключових глобальних проблем економічного розвитку
- •38. Вплив глобалізації на країни-лідери світової економіки
- •39. Проблема ефективності регіональних економічних блоків.
- •40. Регіоналізація як сценарій глобальних трансформацій
- •41. Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації
- •42. Принципові підходи до визначення глобалізації
- •43. Основні суперечності глобальних трансформацій
- •44.Нерівномірність економічного та соціального розвитку країн в умовах глобалізації
- •46. Динамізм, напрямки і результати взаємодії “Україна-Російська Федерація” в умовах глобальних економічних трансформацій
- •47. Соціокультурні та політичні аспекти глобалізації
- •48. Негативні прояви сучасного стану глобального розвитку
- •49. Альтерглобальні сценарії світового розвитку
- •50. Об’єкти і суб’єкти глобальної системи економічного регулювання
- •51. Динамізм, напрямки і результати взаємодії Україна-єс в умовах глобальних економічних трансформацій.
- •52. Цивілізаційнф виміри стратегій глобалізму
- •53. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці
- •54. Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах глобалізації
- •55. Вплив глобалізації на країни, що розвиваються
- •58. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації.
- •59. Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки
- •60. Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення
- •61. Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах
- •62. Проблема визначення часових меж глобалізації
- •63. Індустріально розвинуті країни в умовах глобалізації.
- •64. Перспективи фінансової діяльності тнк у контексті сучасних тенденцій глобалізації
- •65. Проблема національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації
- •66. Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності
- •67. Фактори економічного розвитку країн-лідерів світового господарства в глобальних умовах
- •68. Проблема формування глобального інформаційного суспільства
- •70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •71. Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації
- •72. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній економічній системі
- •73. Парадокси фінансової глобалізації
- •74. Взаємодія країн Центру та країн Периферії в умовах глобалізації
- •75. Глобальні виміри продовольчої проблеми
- •76. Перспективи та проблеми членства України в сот
- •77. Політико – правовий вимір глобалізації
- •78. Антиглобалістські рухи. Мотивація і результати.
- •79. Тнк як рушійні сили глобальних економічних трансформацій
- •80. Сучасна глобальна фінансова криза: причини та прояви
- •81.Євразійський інтеграційний вектор України. Характеристика і сценарії реалізації
- •82. Тенденції постіндустріалізму та новітня поляризація світу
- •83. Глобальні виміри демографічної проблеми
- •84. Антиглобалістські рухи.Ідеологія і програми.
- •85. Державний суверенітет і проблема відкритої економічної
- •86.. Сучасні міжнародні інтеграційні пріоритети для України
- •87.Торговельна глобалізація та її масштаби
- •89. Нова економіка як форма реалізації національних конкурентних переваг
- •90. Феномен країни-системи в глобальній економіці.
- •1. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.
22. Соціо-культурний вимір глобалізації.
Соціокультурні фактори глобалізації - це конвергенція стилів життя і моделей споживання в світовому масштабі та універсалізація свідомості та культури. В даний час основні стандарти масового споживання, хоча і стають все більш складними і непостійними, доступні всім бажаючим. З'являється так звана модель споживання постіндустріального суспільства, де поряд з прагненням до досягнення матеріальних цінностей ставляться цілі нематеріального характеру (здоров'я, відпочинок, освіту і т. п.). Процес глобалізації стилів життя підсилює "ідеологічна промисловість", яка приймає на себе роль виробника і дистриб'ютора ідеологічних елементів - уявлень, образів і переконань, що проникають в усі соціальні групи і зосереджуються навколо спільних цілей і цінностей. Уніфікація світу, досить далеко просунулася в економіці і політиці, щодо культури відбувається повільно, темпи даного процесу до того ж сповільнюються нерівністю у розподілі благ і ресурсів між окремими людьми, верствами суспільства і народами, існуючими системними чи релігійними поділами. Характерною рисою сучасних світових відносин є наявність двох протилежних яскраво виражених тенденцій, що стосуються практично кожної сфери: прагнення, з одного боку, до уподібнення (уніфікації), з іншого - до диференціації. Першій з них сприяє перш за все розвиток науки і техніки, в результаті якого відбувається швидке і широке поширення так званої масової культури. Це призводить до того, що жителі всього світу мають подібні схильності, моду, звичаї і навіть погляди. Друга тенденція полягає в тому, що окремі спільноти хочуть зберегти і поглибити свої етнічні відмінності, традиції та культурні ознаки. З цим процесом пов'язано багато проявів національної і расової неприязні, маніфестації ксенофобії, які парадоксально випливають з процесів уніфікації. Проте перші тенденції, особливо в умовах широкого розповсюдження телекомунікацій та Інтернету, поступово стають провідними, породжуючи нову хвилю уніфікації та стандартизації у духовній сфері.
Відповідно вважає і Стенлі Хоффман, який під культурною глобалізацією розуміє закономірні процеси технологічної революції і наслідків економічної глобалізації, які разом призводять до активізації процесу переміщення культурних товарів. Головною її дилемою на сьогодні є вибір між уніформізацією і різноманітністю.
23. Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг.
Впровадження стратегій економічного розвитку країнами, що розвиваються, здійснюється в складних умовах. Значна їх частина знаходиться на аграрній стадії економічного розвитку; пересічний показник ВВП на душу населення майже вдесятеро поступається показнику розвинутих країн; у структурі промисловості більшості цих країн переважають легка й гірнича, новітні галузі або відсутні, або ще недостатньо розвинуті; їхня економіка знаходиться під сильним тиском ТНК й залежністю від ринків розвинутих країн.
У цілому ж група країн, що розвиваються, досягла певних успіхів у розвитку економіки за останні 50 років. Темпи їхнього економічного зростання за цей період у 2,5 разу перевищують відповідний показник розвинутих країн. Не в останню чергу це є наслідком реформування економіки, реалізації обраних стратегій.
Одним з головних факторів, що сприяв економічному зростанню певної групи країн (особливо Східної й Південно-Східної Азії), є дешева робоча сила. На цей фактор зорієнтовані такі галузі промисловості, як швейна, текстильна, взуттєва, побутова електроніка. Іншим фактором стало використання сировинної бази (передусім, покладів мінеральної сировини). Екологічно шкідливі виробництва – нафтопереробна, виробництво мінеральних добрив, металургійна, целюлозно-паперова промисловість через високі витрати на природоохоронні заходи в розвинутих країнах були з них витіснені до країн, що розвиваються.
Важливою рисою економічних політик цих країн було створення сприятливого інвестиційного клімату з метою залучення іноземних інвестицій; зокрема, було запропоновано пільгове оподаткування, можливість придбання нерухомої власності іноземними інвесторами. У 80–90-х роках минулого століття це сприяло інтенсивному надходженню інвестицій; поступово, із середини 90-х років, темпи іноземного інвестування почали спадати через те, що все зростаюча частина ПІІ почала прямувати на ринки розвинутих країн.
Поступово в окремих країнах розпочалося проведення структурних реформ. Від видобувних виробництв вони стали переходити до переробних трудомістких і навіть наукоємних. Це стосується нових індустріальних країн. Високими темпами розвивалася інженерна й соціальна інфраструктура, сфера послуг, туризм, банківська справа, страхування, зв’язок. Проводилася жорстка фінансова політика, політика по зниженню рівня інфляції, боротьба з корупцією, тіньовим капіталом; щоправда, успіхи у цій сфері були не такі очевидні.
Одним із стратегічних напрямів економічної політики країн, що розвиваються, є переорієнтування виробництва з імпортозамінного на експортоорієнтований. Вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофунк-ціональних у поліфункціональні.
У багатьох країнах, що розвиваються, на початковому етапі реформування економіки була широко застосована модель «етатизму» – широкого втручання держави в економічні процеси, створення потужного державного сектора. Економічні ресурси опинилися в руках уряду, який постійно регулював ціни на продукцію державних підприємств, регулював курс валют, контролював зовнішню торгівлю. Для зниження безробіття на державних підприємствах штучно завищувалася чисельність робітників. Поряд з позитивними наслідками такої політики (наприклад, у Сінгапурі, Тайвані) мали місце й нега тивні; зокрема, зосередження великих ресурсів та економічної влади в руках державних чиновників часто вели до корупції.
На сучасному етапі економічного розвитку більшість країн цієї групи перейшли до неоліберальної політики. Особливо широко неоліберальна модель застосовується в країнах Латинської Америки. Вона була розроблена Економічною комісією ООН для Латинської Америки й Карибського басейну (ЕКЛАК). Ця модель, яка мала назву «периферійної економіки», передбачала структурні перетворення щодо формування імпортозамінної індустріалізації. Головну роль у реалізації моделі повинна була відіграти держава, але методами макроекономічної політики. Імпортозамінна політика дала можливість у Латинській Америці розвивати нові виробництва і підтримувати достатньо високі темпи економічного росту.