23. Конфлікт краси й моралі в романі Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея».

Можна не довіряти афоризмам, але вислів А.-Е. Екзюпері «Усі ми родом із нашого дитинства» підтверджений усім життя Оскара Уайльда. Батьківський будинок у Дубліні був відкритий для європейських знаменитостей і відзначався вільними на той час порядками. Так само і добрий хлопчик Оскар був не такий, як його однолітки — і в школі, і в Оксфорді. Таким він був майже до кінця свого життя. І тільки Рединзька в'язниця виправила становище: вона зламала свого невільника. Бо ж Уайльд завжди порушував встановлені норми заради краси, такої, якою він її розумів.

Уайльд обожнював красу. У майстерні Безіла Ворда, побачивши прекрасного натурщика, Оскар вигукнув: «Який жаль, що й йому не минути старості з її потворністю!» Безіл відповів, що був би ладний переписувати портрет щороку, тільки б перенесені на нього зміни обличчя повертали моделі її красу.

Так почався «Портрет Доріана Грея».

Нема потреби переказувати фабулу твору, бо вона вкладається у декілька слів: створено портрет, який переймає на себе роки й вчинки Доріана Грея. Два герої — Доріан і лорд Генрі — понад усе ставлять саме красу. І коли життя суперечить їхнім естетичним переконанням, то вони не рахуються з життям. Вони не хочуть розуміти, що кожний крок людини у реальному житті обов'язково має і моральний сенс.

«Як це сумно! — промурмотів раптом Доріан Грей, який все ще не відвертав очей від свого портрета. — Як сумно! Я постарію, стану огидною потворою. А мій портрет буде вічно молодий. Він ніколи не стане старший, ніж цього червневого дня... Ох, якби могло бути навпаки! Якби старів цей портрет, а я назавжди залишався молодим! За це... я віддав би усе на світі. Так, нічого не пожалів би! Душу б віддав за це». Здавалося, порожні людські балачки, проте це виявляється програмою життя. Він не хоче любити просто дівчину: вона повинна бути великою актрисою, тобто, пробачте на слові, мати «естетичну цінність», а не життєву. І вперше на портреті Доріана Грея з'явилася жорстка зморшка. І найбільше переживання в аматора краси викликала не смерть дівчини, а неестетичні подробиці дій слідчих у газеті. І коли Доріан убиває творця чарівного портрета, його найбільше непокоїть знов неестетичний вигляд мертвого тіла при денному освітленні.

Але вбивство залишається вбивством так само, як вина перед Сибілою — виною. Підмінити реальне життя мрією, хоч би якою красивою, не вийде. І приходить кара того самого часу, коли головний герой вирішив позбутися портрета І почати нове життя. Мистецтво не було дзеркалом, воно стало відбитком становлення людини як особистості і як члена суспільства...

Отже, доходимо висновку: краса не може існувати поза мораллю.

24. Поняття про естетизм.

В літературі естетизм — тенденція в англійській літературі, яка сформувалася наприкінці 19 століття під впливом ідей Джона Рескіна та Волтера Пейтера.

Найбільш яскравим представником естетизму став Оскар Уайльд, який вважав, що мистецтво живе своїм життям незалежно від дійсності і тому перебуває в опозиції до свого часу, що життя наслідує мистецтво, а не навпаки. що «немає книжок моральних або аморальних, є книжки добре написані або погано написані».

Співвідношення естетизму і творчості виявляє специфіку естетичної творчості, особливості її втілення в умовах зміни парадигми, світоглядних пошуків сучасної людини.

Естетизм, виступаючи в різних формах (від романтичної, неоромантичної до постмодерної), здійснює певну абсолютизацію естетичного, відстоюючи автономність і самобутність естетичного і мистецтва, їх власну природу і самоцінно-необхідний сенс в самовизначенні людини в умовах ускладнення форм людського буття і духу. Основними рисами естетизму виступають ідеї: єдності художника і космосу, людського сенсу мистецтва, здатного врятувати людину від утилітарності світу, особливої ролі поета в творчості життя і мистецтва, справжності світу фантазії і уяви, їх ролі не тільки в мистецтві, але й у людському житті, символічної природи мистецтва, що вказує на його творчу суть і автономність краси, розгляд іронії як однієї з центральних рис естетичного.

Разом з тим, естетизм розширює підходи до тлумачення естетичного, не обмежуючись його раціоналізацією, а звертаючи увагу на поєднанні в ньому світу культури та життя, світу наявного і трансцендентального, світу індивідного і людського, світу реального і уявного.

В бутті естетичного, як втіленні небайдужості людського світоставлення, в сучасному світі все більше виявляє себе драма роздвоєності високого і низького в людській чуттєвості. Взаємозв'язок краси і творчості, доля краси в потоці історичного життя і трагізм творчості значною мірою і обумовлюють виникнення естетизуючого світовідношення, естетизму. Бо саме естетизм, гостро ставлячи питання про перетворення життя в мистецтво, прагне розкрити роль творчості в естетичному перетворенні світу і людини, її духовний зміст. Адже мистецтво як форма духовної діяльності не може існувати поза життєвим світом людини, що поєднує час і простір її життя як культурного й історичного, її життєтворчістю.

Отже, естетизм одночасно виявляє і втілює основні суперечності творчості між свободою митця і необхідністю (станом соціальної та індивідуальної дійсності), між іманентністю (прилученістю до світу) і трансцендентністю (прагненням вийти за межі світу), між задумом і здійсненням, між часовістю (тут —, буттям) і вічністю, між буттям і духом.

Таким чином, естетична творчість має універсальний характер, пронизуючи всі сфери людської життєдіяльності, світ (антисвіт) людини та вимагаючи напруження всіх зусиль, «,боріння духу»,. Естетична творчість включає і досвід негативності: дисгармонійність світу, страждальність людського буття, оприявлення в естетичному безобразного (вад людей, їхнього страху, відчуження, агресії). Естетична творчість сприяє подоланню прикутості людини до стандартного через переживання власного життєвого світу, суб'єктивності, неповторності і здатності знайти засоби її реалізації. Втілюючи творчу сутність людського буття в усій складності і суперечливості її осягнення та здійснення, естетична творчість сприяє розгортанню багатоманітності шляхів досягнення достотності людського буття, підтримуючи перегук сучасного з минулим і майбутнім через взаємозв'язок традиційності та інноваційності. Саме тому вона характеризує міру утвердження людини в світі як цілісної особистості, свободний прояв її творчості за законами краси як преображення життя.