15. Поняття про діяльність, характер діяльності. Єдність свідомості і діяльності.

Людська діяльність має соціальний характер. Вона не лише забезпечує пристосування людини до умов життя, а й активізує її відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини відбувається свідомо й цілеспрямовано. Особистість як суб'єкт діяльності взаємодіє зі середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення тощо. У процесі діяльності особистість виявляє фізичну й розумову активність, планує й реалізує свої задуми, досягаючи поставленої мети.

Діяльність породила людину, виокремивши її з природного середовища. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

ЄДНОСТІ СВІДОМОСТІ І ДІЯЛЬНОСТІ ПРИНЦИП сформульований С.Л.Рубинштейном на початку тридцятих років на основі розкриття методологічної ролі в психології філософської категорії діяльності. Е. с. д. п. вперше представив отримані у всій світовій психології численні дані, проблеми, напрямки досліджень як узагальнені і внутрішні взаємопов'язані. На основі цього принципу дається визначення психіки і свідомості як єдності знання і переживання, відображення і відносини, ідеального і екзистенційно-онтологічного. Однак єдність свідомості і діяльності не є їх тотожністю, їх взаємозв'язок реалізується на основі їх якісного своєрідності; діяльність являє собою реально-практичний спосіб зв'язку людини та її свідомості зі світом, вихід в дійсність, тоді як свідомість - ідеальний. Роль свідомості виявляється в регуляції діяльності, а вона являє собою реальне онтологічне соціальна якість буття людини. Для Рубінштейна найважливішою була проблема взаимопереходов свідомості і діяльності, яка існує тільки тоді, коли визнається, що кожна складова має свою специфічну якісну визначеність. Свідомість володіє своєю специфічною активністю, що проявляється в пізнанні, розумінні світу, самовизначенні в ньому особи і регуляції її діяльності. Можна говорити, що свідомість не тільки відображення світу, а й вираження ставлення до нього суб'єкта. Згідно Рубінштейну, свідомість репрезентує індивіду в теперішньому часі все те, що мало місце в будь-якому іншому часі і просторі. Свідомість як ідеальне здатне будувати моделі, конструкти, що інтегрують специфічне суб'єктивне смислове час і простір.