1. Загальне поняття про психічний розвиток

Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології, неоднозначно розв’язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та мас вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховного процесу.

Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність поняття «розвиток» від інших змін об’єктів та зміст і специфіку психічного розвитку дитини.

Об’єкти можуть змінюватись, але не розвиватись. Кількісні зміни об’єкта визначаються параметрами «більше-менше», перебігають у часі і вимірюються його координатами. Прикладами кількісних змін є: у фізичному плані - збільшення органів, ваги тіла, швидкості рухів; у психічному - збільшення кількості навичок, знань, словникового запасу, розширення обсягу уваги, сприймання, пам’яті і т.д.

Але за цими процесами кількісного накопичення можуть відбуватись і інші явища та суттєві зміни в структурі процесів, які називаються розвитком.

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.

Розвивається дитина, її психіка, її особистість, її духовні сили. Психіка - це особлива ідеальна і надскладна система, що відзначається нелінійністю та відкритістю. Властивість нелінійності психіки проявляється у порогах чутливості до впливів, а відкритість психіки означає, що вона постійно перебуває у взаємозв’язках та взаємодії із зовнішнім оточенням.

Розвиток - це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв).

Виділяють такі типи розвитку (за Л.С. Виготським): преформований і непреформований.

Преформований тип розвитку - це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого типу є ембріональний розвиток.

Непреформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій планеті він більш поширений: це й розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини.

Діти різних епох розвиваються по-різному і досягають різних рівнів розвитку. З моменту народження дитини не визначені чітко ні ті стадії, через які вона повинна пройти, ні кінцевий результат, якого вона має досягти.

Разом з тим, психічний розвиток - це абсолютно особливий, відмінний від інших процес, що детермінується не знизу, а згори, тобто зумовлюється тими формами практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства. Основами розвитку є деформація, розчленування у минулому єдиного елемента, поява нових сторін, нових елементів у самому розвитку.

Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві форми не визначені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільноісторичним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мовлення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення - це процес історичного розвитку психіки. Оволодіння знаками і мовленням - це процес індивідуального розвитку (онтогенез).

Таким чином, процес онтогенетичного розвитку - це абсолютно своєрідний процес, який відбувається у формі засвоєння.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення до кінця індивідуального життя. Розвиток не зупиняється до кінця самого життя, змінюючись лише за напрямком, інтенсивністю, характером та якістю. Загальними характеристиками розвитку є: незворотність, прогрес/регрес, нерівномірність та гетерохронність, збереження попереднього в новому, єдність змінення і збереження, інтеграція психіки, її цілісність, пластичність і можливість компенсації.

Онтогенез психіки людини починається з підсвідомих форм, а вже пізніше проявляються елементи свідомості, яка також проходить в своєму розвитку ряд етапів. Одночасно свідомі акти діяльності, повторюючись, стають звичними, неусвідомлюваними компонентами більш складних видів діяльності. І хоча всі індивіди в нашому суспільстві проходять одні й ті ж етапи психічного розвитку, в цьому процесі є типологічні та індивідуальні відмінності. Вони проявляються в особливостях нервової системи, розумових, емоційних, вольових якостях, інтересах, здібностях і т.д. В результаті утворюється неповторна індивідуальна своєрідність особистості.

У психіці людини розрізняють як природні функції (швидкість утворення умовних рефлексів), так і ті, що утворюються за життя, - соціальні (наприклад, мислення, мовлення).

Онтогенез організму визначається спадковістю: злиття двох клітин і розвиток за певною програмою, заданою генотипом. Генотип містить у згорнутому вигляді інформацію про історичне минуле людини, програму індивідуального розвитку.

Генотипом визначаються анатомо-фізіологічна структура організму, будова нервової системи, стать, група крові, особливості обміну речовин, анатомічні та фізіологічні аномалії, деякі безумовно рефлекторні зв’язки для задоволення первинних потреб і т.п. Одночасно у людини є величезні потенційні можливості утворення нових форм поведінки, потреб, розвитку себе як особистості, самоактуалізації.

Цей природний потенціал людини проявляється, перш за все, у формі задатків. Задатки не є готовими психічними властивостями, а лише природними можливостями їх виникнення та розвитку. Вони реалізуються лише в умовах людського існування та діяльності за допомогою засобів, створених людством. Досвід людства засвоюється в процесі спілкування, навчання, виховання, діяльності.

У психічному розвитку індивіда під впливом різних факторів (забруднення середовища, радіація, алкоголь, наркотики та ін.) можуть виникати відхилення від норми, які не є спадковими, а лише вродженими, а тому їх можна попередити.

Детермінанти психічного розвитку дитини є як об’єктивні умови, так і суб’єктивні. До об’єктивних відносяться рівень економічного та культурного розвитку суспільства, існуюча система освіти, соціальний захист дитини, характер спілкування в сім’ї, дитячому садку, школі, цінності кожної з мікросоціальних груп, в яких знаходиться дитина. До об’єктивних умов належать також і психосоматичні: генотип, особливості розвитку дитини, стан здоров’я.

Суб’єктивні чинники - це особливості спонукальної сфери дитини, її свідомості та самосвідомості, активності, поведінки, спілкування, пізнання, самопізнання. Вони складають внутрішню логіку саморозвитку дитини.

Розвиток психічних функцій здійснюються нерівномірно та гетерохронно. У певний період різні психічні властивості розміщені на різних рівнях розвитку. В одному віковому періоді у конкретний момент одні з них випереджають інші, а в другий - ці інші вже випереджають перші.

У певні періоди розвитку виникають найбільші сприятливі умови для розвитку тієї чи іншої властивості. Такі вікові періоди називаються сензитивними (так для розвитку мовлення сензитивним є ранній і дошкільний вік, пам’яті - молодший шкільний вік, мислення - підлітковий). У розвитку проявляється тенденція до інтеграції психіки, різних сфер особистості (інтелектуальної, спонукальної, вольової, духовної) психіка стає ціліснішою, стабільнішою.

Це проявляється у вчинках, поведінці, спілкуванні особистості. У розвитку психіки має місце також пластичність і можливість компенсації, заміни однієї психічної функції іншою (зір - слухом у сліпих). Психічний розвиток відбувається завдяки залученню дитини в різні види діяльності, серед яких завжди на певному віковому етапі є провідна, тобто така, що зумовлює основні зміни в психіці дитини та її особистості.

Рушійною силою психічного розвитку є суперечності між особистістю та оточенням, а також внутрішні суперечності між окремими психічними функціями та складовими особистості. Розв’язання суперечності виявляється у виникненні психічних новоутворень, що й забезпечує прогресивний розвиток і саморозвиток особистості.

Розвиток людини - це надзвичайно складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вченіпсихологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції. Так, психоаналіз звертається переважно до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм - її поведінки, когнітивна психологія - до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія - до особистісного зростання. Та всіх їх об’єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічного патерну росту і розвитку, кожен індивід має тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя.