
- •Визначення психології як науки та її завдання.
- •Основні історичні етапи розвитку психології.
- •Психіка в світлі теорії відображення.
- •Рефлекторна природа психічного.
- •Психіка і свідомість. Характеристика структури свідомості.
- •Сучасна психологія, її зв’язок з іншими науками та місце в системі наук. Структура сучасної психології.
- •Характеристика взаємозв’язку педагогіки і психології.
- •Аналіз основних напрямів сучасної зарубіжної психології.
- •Розвиток психології та її завдання на сучасному етапі розвитку.
- •Характеристика методів психології. Критика інтроспекції.
- •Виникнення психіки як результат еволюції матерії.
- •Розвиток психології в філогенезі: тропізми, інстинкти, інтелектуальна поведінка.
- •Спілкування і мова тварин.
- •Умови виникнення людської свідомості. Роль праці і мови у виникненні свідомості.
- •Поняття про діяльність, характер діяльності. Єдність свідомості і діяльності.
- •Будова людської діяльності.
- •Інтеріоризація та екстеріоризація діяльності.
- •Навички, їх структура і закономірності формування.
- •Вміння та їх формування. Звички та їх роль у поведінці людини.
- •Поняття про спілкування. Єдність спілкування і діяльності. Сторони спілкування. Педагогічне спілкування.
- •Вербальна і не вербальна комунікації. Механізми мови.
- •Роль і рольові очікування у спілкувані. Психологічний контакт у спілканні вчителя і учнів. Міжособистні конфлікти, їх корекція.
- •Психологічні механізми сприймання людини людиною. Тренінг спілкування. Психологічна служба школи.
- •Сучасне уявлення про сутність особистості людини. Особистісний підхід педагога до навчання. Розуміння і вховання учнів.
- •Структура особистості. Біологічне і соціальне в структурі індивідуальності. Зарубіжні підходи до трактування особистості.
- •Активність особистості. Критика зарубіжнх теорій активності особистості.
- •Спрямованість особистості. Мотиви поведінки та їх види.
- •Інтереси особистості. Мотиви поведінки та їх види.
- •Самосвідомість і самооцінка особистості. Рівень домагань. Психологічний захист особливості.
- •Поняття про групу. Класифікація і вид груп.
- •Міжособистісний вибір. Соціометрія. Мотиваційне Ядро вибору. Референтометрія.
- •Лідерство в групах і колективах.
- •Колективістична ідентифікація. Згуртованість як цоє.
- •Формування колективізму у школярів.
- •Поняття про увагу та її види.
- •Фізіологічні основи уваги.
- •Характеристика структурних особливостей уваги.
- •Поняття про відчуття. Відчуття в світі теорії відображення.
- •Класифікація і види відчуттів. Механізм виникнення відчуттів.
- •Загальні властивості відчуттів. Чутливість та її вимірювання.
- •Адаптація органів чуття та її види.
- •Взаємодія відчуттів. Сенсибілізація. Синестезія.
- •Сприймання та його характерні особливості.
- •Класифікація і види сприймань. Сприймання часу.
- •Характеристика сприймання простору. Зорові ілюзії.
- •Спостреження та умови його продуктивності.
- •Поняття про пам'ять. Характеристика теорії памяті.
- •Характеристика видів памяті.
- •Мимовідьне запам’ятовування та його продуктивність.
- •Довільне запам’ятовування та його продуктивність.
- •Уявлення памяті та їх види.
- •Характеристика відтворення та його види.
- •Забування та причини, що його викликаюьб.
- •Поняття про мисленя, його соціальна природа і детермінація.
- •Поняття, їх види і формування в процесі навчання.
- •Характеристика суджень.
- •Характеристика умовиводів.
- •Характеристика мислитель них операцій.
- •Проблемна ситуація і задача. Характеристика процесу розв’язування задач.
- •Характеристика видів мислення.
- •Індивідуальні особливості мислення.
- •Поняття про уяву, її роль в проблемній ситуації і творчості.
- •1) Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
- •2) Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттями та емоціями.
- •4) Уява - складова творчості.
- •5) Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.
- •Аналітико-синтетичний характер процесів уяви. Прийоми створення образів уяви.
- •Характеристика видів уяви. Індивідуальні особливості уяви.
- •Почуття та їх функції в діяльності людини.
- •Фізіологічні механізми емоцій.
- •Основні емоційні стани та їх вираження.
- •Характеристика вищих почуттів.
- •Характеристика форм переживання почуттів.
- •Поняття про волю як форму активності людини. Потяги, бажання і прагнення особистості. Ризик.
- •Характеристика структури вольового акту.
- •Характеристика вольових якостей людини та їх формування.
- •Темперамент людини. Історія розвитку вчення про темперамент.
- •Фізіологічні основи темпераменту.
- •Характеристика типів темпераменту.
- •Роль темпераменту в трудовій і навчальній діяльності школярів.
- •Характер людини, його структура. Риси характеру. Акцентуація рис характеру.
- •Структура характеру
- •Формування характеру в колективі.
- •Здібності людини, їх кількісна і якісна характеристика.
- •Характеристика структури здібностей. Талант. Формування здібностей у школярів.
-
Активність особистості. Критика зарубіжнх теорій активності особистості.
Активність особистості. Активність живих істот – один із головних і необхідних виявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. Але активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є виявом інстинктивних біологічних потреб організму. У людини активність також спонукається необхідністю задоволення потреб, але сам процес задоволення потреб має активний, цілеспрямований характер і реалізується у діяльності, яка має суспільне спрямування. Коли говорять про активність особистості, то мають на увазі ступінь її участі у суспільно-трудовому житті, що не спонукається безпосередньо біологічними потребами людини. Активна – це максимально діяльна особистість, що бере участь у суспільному житті. Саме така особистість може бути названа суб”єктом і об”єктом психічного розвитку. Активність особистості (за А.В.Петровським) – здатність людини робити суспільно значущі перетворення оточуючого середовища, що ререалізуються у спілкуванні, спільній діяльності, творчості. Принципова відмінність активності і діяльності полягає в тому, що діяльність виходить, тобто розпочинається з потреби в предметі, а активність – із потреби в діяльності. Активність – поняття ширше за діяльність, активність начебто передує діяльності в часі: до початку власне діяльності ми активно обираємо мету, обираємо засоби і способи досягнення мети. Це і є проявом активності. Але активність не тільки передує діяльності, а й супроводжує її протягом усього процесу здійснення діяльності. Справді, неможливо уявити ефективну діяльнсть, яка була б позбавлена активності. Якщо поглянути глибше, то стає зрозумілим, що активність особистості є необхідною умовою власне перетворення людини на особистість. Особистість завжди діяльна, без цього вона не може існувати в оточуючому соціальному і природному середовищі. Тільки в процесі соціально обумовленої іяльності людина перетворюється в особистість: в залежності від типу характеру, змісту діяльності, способів її виконання і формуються характерні особливості тієї чи іншої особистості. Разом з тим саме в діяльності реалізується притаманна особистості якість активності. Іншими словами, людина прагне стати особистістю – це уже прояв активності – але стати нею вона може лише здійснюючи певну діяльність – спілкуючись, навчаючись, граючись, здійснюючи трудову діяльність. Таким чином, активність, як ширше поняття, включає в себе поняття діяльність, і є необхідною умовою її здійснення. Особистість активно взаємодіє з навколишнім середовищем і так формує і удосконалює не тільки це середовище, але і саму себе. На питання про джерела та природу активності особистості у психології існували та існують різні точки зору. Вперше питання про активність особистості було поставлено З.Фрейдом. Основні положення його теорії твердять: джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, дані їй від народження, успадковані нею. З позицій неофрейдизму джерелом активності особистості є її залежність від умов середовища. З позицій гуманістичної психології джерелом активності є потреба особистості у самоактуалізації. Вітчизняна психологія джерелом активності особистості визначає потреби, які виникають у процесі здійснення людиною діяльності. З самого народження індивід виступає як живий людський організм у взаємодії з соціальним оточенням, тому його активність обумовлена об”єктивними вимогами як біологічного організму, так і вимогами суспільства. Оці вимоги, у психології, позначають терміном потреби, що розглядаються як – психічні явища, які відображають необхідність організму чи особистості у чомусь. Відповідно за походженням потреби поділяють на природні і культурні. 1. природні потреби виражають залежність людського організму від умов, необхідних для збереження життя і продовження роду. До такиї потреб відносять потреби у їжі, сні, захисті від холоду чи спеки, особі протилежної статі. Якщо якась із цих потреб не буде задовольнятись протягом довгого часу, людина помре або не зможе продовжити рід. Природні потреби притаманні і людині, і тварині, але у людини вони мають істотну відмінність – відмінність у способах і знаряддях задоволення потреби. Яка б людина не була голодна, вона не буде їсти сире м”ясо, якщо має можливість його посмажити. 2. культурні потреби - залежність активності людини від продуктів людської культури. Якщо такі потреби не задовільняються, людина не гине, але людське у ній сильно страждає.Прикладом такого виду потреб може бути потреба використання ложки під час їжі. За характером предмета, що задовольняє потребу, їх поділяють на матеріальні та духовні. У матеріальних потребах виражається залежність людини від предметів матеріальної культури (предмети побуту), а у духовних – від продуктів людської свідомості (ділитись своїми думками, читати книжки). Такий поділ потреб є досить умовним, оскільки для задоволення духовних потреб необхідні матеріальні речі – щоб задовольнити духовну потребу у створенні, наприклад, творів мистецтва, перш за все потрібно купити фарбу. Отже, природна за походженням потреба може бути матеріальною за предметом, а культурна за походженням – матеріальною або духовною за предметом.