
- •Визначення психології як науки та її завдання.
- •Основні історичні етапи розвитку психології.
- •Психіка в світлі теорії відображення.
- •Рефлекторна природа психічного.
- •Психіка і свідомість. Характеристика структури свідомості.
- •Сучасна психологія, її зв’язок з іншими науками та місце в системі наук. Структура сучасної психології.
- •Характеристика взаємозв’язку педагогіки і психології.
- •Аналіз основних напрямів сучасної зарубіжної психології.
- •Розвиток психології та її завдання на сучасному етапі розвитку.
- •Характеристика методів психології. Критика інтроспекції.
- •Виникнення психіки як результат еволюції матерії.
- •Розвиток психології в філогенезі: тропізми, інстинкти, інтелектуальна поведінка.
- •Спілкування і мова тварин.
- •Умови виникнення людської свідомості. Роль праці і мови у виникненні свідомості.
- •Поняття про діяльність, характер діяльності. Єдність свідомості і діяльності.
- •Будова людської діяльності.
- •Інтеріоризація та екстеріоризація діяльності.
- •Навички, їх структура і закономірності формування.
- •Вміння та їх формування. Звички та їх роль у поведінці людини.
- •Поняття про спілкування. Єдність спілкування і діяльності. Сторони спілкування. Педагогічне спілкування.
- •Вербальна і не вербальна комунікації. Механізми мови.
- •Роль і рольові очікування у спілкувані. Психологічний контакт у спілканні вчителя і учнів. Міжособистні конфлікти, їх корекція.
- •Психологічні механізми сприймання людини людиною. Тренінг спілкування. Психологічна служба школи.
- •Сучасне уявлення про сутність особистості людини. Особистісний підхід педагога до навчання. Розуміння і вховання учнів.
- •Структура особистості. Біологічне і соціальне в структурі індивідуальності. Зарубіжні підходи до трактування особистості.
- •Активність особистості. Критика зарубіжнх теорій активності особистості.
- •Спрямованість особистості. Мотиви поведінки та їх види.
- •Інтереси особистості. Мотиви поведінки та їх види.
- •Самосвідомість і самооцінка особистості. Рівень домагань. Психологічний захист особливості.
- •Поняття про групу. Класифікація і вид груп.
- •Міжособистісний вибір. Соціометрія. Мотиваційне Ядро вибору. Референтометрія.
- •Лідерство в групах і колективах.
- •Колективістична ідентифікація. Згуртованість як цоє.
- •Формування колективізму у школярів.
- •Поняття про увагу та її види.
- •Фізіологічні основи уваги.
- •Характеристика структурних особливостей уваги.
- •Поняття про відчуття. Відчуття в світі теорії відображення.
- •Класифікація і види відчуттів. Механізм виникнення відчуттів.
- •Загальні властивості відчуттів. Чутливість та її вимірювання.
- •Адаптація органів чуття та її види.
- •Взаємодія відчуттів. Сенсибілізація. Синестезія.
- •Сприймання та його характерні особливості.
- •Класифікація і види сприймань. Сприймання часу.
- •Характеристика сприймання простору. Зорові ілюзії.
- •Спостреження та умови його продуктивності.
- •Поняття про пам'ять. Характеристика теорії памяті.
- •Характеристика видів памяті.
- •Мимовідьне запам’ятовування та його продуктивність.
- •Довільне запам’ятовування та його продуктивність.
- •Уявлення памяті та їх види.
- •Характеристика відтворення та його види.
- •Забування та причини, що його викликаюьб.
- •Поняття про мисленя, його соціальна природа і детермінація.
- •Поняття, їх види і формування в процесі навчання.
- •Характеристика суджень.
- •Характеристика умовиводів.
- •Характеристика мислитель них операцій.
- •Проблемна ситуація і задача. Характеристика процесу розв’язування задач.
- •Характеристика видів мислення.
- •Індивідуальні особливості мислення.
- •Поняття про уяву, її роль в проблемній ситуації і творчості.
- •1) Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
- •2) Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттями та емоціями.
- •4) Уява - складова творчості.
- •5) Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.
- •Аналітико-синтетичний характер процесів уяви. Прийоми створення образів уяви.
- •Характеристика видів уяви. Індивідуальні особливості уяви.
- •Почуття та їх функції в діяльності людини.
- •Фізіологічні механізми емоцій.
- •Основні емоційні стани та їх вираження.
- •Характеристика вищих почуттів.
- •Характеристика форм переживання почуттів.
- •Поняття про волю як форму активності людини. Потяги, бажання і прагнення особистості. Ризик.
- •Характеристика структури вольового акту.
- •Характеристика вольових якостей людини та їх формування.
- •Темперамент людини. Історія розвитку вчення про темперамент.
- •Фізіологічні основи темпераменту.
- •Характеристика типів темпераменту.
- •Роль темпераменту в трудовій і навчальній діяльності школярів.
- •Характер людини, його структура. Риси характеру. Акцентуація рис характеру.
- •Структура характеру
- •Формування характеру в колективі.
- •Здібності людини, їх кількісна і якісна характеристика.
- •Характеристика структури здібностей. Талант. Формування здібностей у школярів.
-
Поняття, їх види і формування в процесі навчання.
-
Характеристика суджень.
Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що небудь про предмети та явища об'єктивної дійсності.
Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв'язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв'язки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах. Так, висловлюючи судження: "Право є воля панівного класу"; "Право є надбудова"; "Право є сукупність правил поведінки"; "Право не існує без держави"; "Право є засіб проведення політики" і т. д., ми виявляємо найрізноманітніші сторони права і його зв'язок із іншими явищами.
Таким чином, судження — це не просто зв'язок понять чи уявлень, за котрими немає ніякої реальності, як твердить ідеалістична логіка, а відображення дійсно існуючих суттєвих зв'язків і відношень між предметами.
Судження може бути або істинним, або хибним. Істинним називається такс судження, котре правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді.
Хибним с судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.
Так, судження: "Народ — творець історії"; "Суд — орган правосуддя"; "Вирок суду має бути законним і обґрунтованим" — є істинними, вони відповідають дійсності, правильно відображають її. А таке судження, як "Харків більший від Києва", "Мистецтво не відображає дійсності", "Крадіжка не є злочин" — хибні, оскільки те, що висловлюється у кожному з них, не відповідає дійсності.
Питання про те, яким є кожне конкретне судження — істинним чи хибним, розв'язується практикою.
-
Характеристика умовиводів.
Ум о в и в о д о м називається така форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень отримують нове судження.
Умовивід складається із:
- засновків та
- висновку.
З а с н о в к а м и називаються раніше відомі судження, на підставі яких робиться висновок.
В и с н о в к о м називається нове судження, отримане в результаті співставленая засновків.
Наприклад,
1. Будь-який обвинувачуваний має право на захист.
2. Мій приятель є обвинувачуваним.
3. Отже, мій приятель має право на захист.
1 і 2 судження будуть засновками, а 3 судження - висновком.
Процес отримання нової думки (надалі - виведення), базується на певних правилах та законах логіки. Тому виведення в умовиводі носить закономірний характер. Це зумовлює таку особливість умовиводу, на відміну від поняття і судження, що він характеризується не адекватністю, істинністю або хибністю, а правильністю чи неправильністю.
Всю множину умовиводів за характером зв'язку між засновками та висновком поділяють на:
- дедуктивні та
- індуктивні.
Назва "дедуктивний умовивід" походить від латинського слова deductio (виведення).
У дедуктивних умовиводах між засновками та висновком існує відношення логічного слідування.
А назва "індуктивні умовиводи" походить від латинського слова inductio (наведення).
В індуктивних умовиводах між засновками та висновком існує відношення наведення.
У традиційній логіці умовиводи за напрямком виведення наслідку поділяються на дедуктивні, індуктивні.
У дедуктивному умовиводі ми переходимо від загального до часткового, або одиничного; в індуктивному - від одиничного до загального.
За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяють на:
- демонстративні та
- правдоподібні (імовірні).
У демонстративних умовиводах висновок необхідно істинний, а в правдоподібних - імовірно істинний.
За кількістю засновків умовиводи поділяються на
- безпосередні та
- опосередковані.
Б е з п о с е р е д н і м умовиводом називається такий умовивід, в якому висновок отримують із одного засновку.
О п о с е р е д к о в а н и м умовиводом називається такий умовивід, в якому висновок отримують із двох і більше засновків.
В залежності від того, чи випливає висновок із засновків з урахуванням логічної структури засновків, чи ні, умовиводи поділяються на силогізми та умовиводи логіки суджень.