- •Статистика травматизму в Україні за останні п'ять років
- •Основні поняття у галузі охорони праці, їх терміни та визначення
- •Предмет, структура, зміст, мета курсу „основи охорони праці"
- •Правові та організаційні питання охорони праці
- •1.1. Законодавча та нормативна база україни про охорону праці
- •1.1.1. Основні законодавчі акти про охорону праці
- •112 Основні положення закону україни „про охорону праці"
- •Основні принципи державної політики в галузі охорони праці
- •1.1.3. Найважливіші надбання закону україни „про охорону праці"
- •1.1.4. Охорона праці жінок
- •1.1.5. Охорона праці неповнолітніх
- •1.1.6. Фінансування охорони праці
- •1.1.7. Державні нормативні акти про охорону праці
- •1Л.8. Нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства
- •1.1.9. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці
- •1.1.10. Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці
- •1 2. Державне управління охороною праці та організація охорони праці на виробництві
- •1.2.1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і повноваження
- •1.2.2. Система управління охороною праці
- •1.2.3. Служба охорони праці підприємства
- •1.2.4. Комісія з питань охорони праці підприємства
- •1.3. Навчання з питань охорони праці
- •1.3.1. Навчання з питань охорони праці при прийнятті на роботу і в процесі роботи
- •1.3.2. Вивчення питань охорони праці в закладах освіти
- •1.3.3. Інструктажі з питань охорони праці Види інструктажів
- •Порядок проведення інструктажів для працівників
- •1.3.4. Стажування (дублювання) та допуск працівників до роботи
- •1.4. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці
- •1.4.1. Органи державного нагляду за охороною праці, їх основні повноваження і права
- •1.4.2. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці
- •1.5.2. Розслідування та облік хронічних професійних захворювань і отруєнь
- •1.6. Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності на виробництві
- •1.6.1. Методи аналізу виробничого травматизму і профзахворюваності
- •1.6.2. Основні причини виробничого травматизму і профзахворюваності та заходи щодо їх попередження
- •2.1. Загальні положення 2.1.1. Законодавство в галузі гігієни праці
- •2.1.2. Фізіологічні особливості різних видів діяльності
- •2.2.2. Вплив параметрів мікроклімату на самопочуття людини
- •2.2.4. Визначення параметрів мікроклімату
- •2.2.5. Загальні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату
- •2.3.3. Захист від шкідливої дії речовин на виробництві
- •3600ЦрдНв(у3-ув)гв
- •2.4.4. Основні вимоги до систем вентиляції
- •2.6. Освітлення виробничих приміщень 2.6.1. Значення виробничого освітлення
- •0" ІсР 2ср . Зср Рис. 2.8.Типові криві сили світла
- •2. 7.1. Гігієнічні характеристики та нормування вібрацій
- •2.7.2. Захист від вібрацій
- •Добавки до більш високого рівня в залежності від різниці двох додаваних рівнів
- •2.9.2. Вплив іонізуючих випромінювань на організм людини
- •2.10. Електромагнітні поля та електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону
- •2.10.1. Класифікація електромагнітних полів і випромінювань
- •2.10.3. Нормування електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону
- •2.10.4. Захист від електромагнітних випромінювань
- •2.13. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємств, до виробничих і допоміжних приміщень
- •2.13.1. Основні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємства та планування його території
- •2.13.2.0Сн0вні вимоги до виробничих будівель та споруд
- •2.13.4. Основні вимоги до водопостачання та каналізації
- •3.1. Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів
- •3.1.1. Безпечність технологічного обладнання
- •3.1.3. Вимоги безпеки щодо розташування виробничого обладнання
- •3.4. Електробезпека
- •3.4.1. Електротравматизм та дія електричного струму на організм людини
- •3.4.3. Причини летальних наслідків від дії електричного струму
- •3.4.4. Фактори, що впливають на наслідки ураження електричним струмом
- •Характеристика найбільш поширених шляхів струму в тілі людини
- •3.4.5. Класифікація приміщень за ступенем ураження електричним струмом
- •3.4.8. Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок
- •3.4.11. Організація безпечної експлуатації електроустановок
- •3.4.13 Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом
- •4.1. Основні поняття та значення пожежної безпеки
- •4.1.1. Основні нормативні документи в галузі пожежної безпеки
- •4.1.2. Небезпечні та шкідливі фактори, пов'язані з пожежами
- •1994 1995 1996 1997 1998 Роки
- •4.2. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин
- •4.2.1. Теоретичні основи горіння
- •4.2.3. Показники пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів
- •4.3. Пожежовибухонебезпечність об'єкта
- •4.3.1. Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою
- •4.3.2. Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних приміщень (зон) відповідно до правил улаштування електроустановок (пуе)
- •4.4.1..Порядок сумісного зберігання речовин та матеріалів
- •Межі вогнестійкості та розповсюдження вогню для будівельних конструкцій
- •V Не ноимуються
- •II. Державні нормативні акти про охорону праці (днаоп)
3600ЦрдНв(у3-ув)гв
де
/прі
/в—
необхідна кількість (за масою) повітря,
яке відповідно надходить і видаляється
з приміщення, кг/год;
ц
— коефіцієнт витрат, що залежить від
конструкції отвору; у3
і
у в
— питома вага зовнішнього і внутрішнього
повітря, кг/м3;
Нні
Ив—
відстань від центра відповідно нижнього
(припливного) і верхнього (витяжного)
отвору до нейтральної зони, м; д
— прискорення вільного падіння, 9,8 м/с2.
Для збільшення природної тяги за рахунок
енергії вітру над витяжними каналами
встановлюють спеціальні насадки, які
отримали назву дефлекторів. Дія дефлектора
базується на тому, що при його обтіканні
вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки
утворюється розрідження, внаслідок
чого у витяжному каналі збільшується
тяга.
Діаметр
горловини (патрубки) дефлектора наближено
визначають за формулою:
(2.10)
де
І — продуктивність дефлектора, м3/год;
\/в—
швидкість вітру, м/с. Дефлектори необхідно
розташовувати на найвищих ділянках
покрівлі, вище гребеня даху в зоні
ефективної дії вітру.
Перевагою
природної вентиляції є її дешевизна та
простота експлуатації. Основний її
недолік в тому, що повітря надходить в
приміщення без попереднього очищення,
а видалене відпрацьоване повітря також
не очищується і забруднює довкілля.
2.4.3. ШТУЧНА ВЕНТИЛЯЦІЯ
Штучна
(механічна) вентиляція, на відміну від
природної, дає можливість очищувати
повітря перед його викидом в атмосферу,
вловлювати шкідливі речовини безпосередньо
біля місць їх утворення, обробляти
припливне повітря (очищувати, підігрівати,
зволожувати), більш цілеспрямовано
подавати повітря в робочу зону. Окрім
того, механічна вентиляція дає можливість
організувати повітрозабір в найбільш
чистій зоні території підприємства і
навіть за її межами.
Загальнообмінна штучна вентиляція
Загальнообмінна
вентиляція забезпечує створення
необхідного мікроклімату та чистоти
повітряного середовища у всьому об'ємі
робочої зони приміщення. Вона застосовується
для видалення надлишкового тепла при
відсутності токсичних виділень, а також
у випадках, коли характер технологічного
процесу та особливості виробничого
устаткування виключають можливість
використання місцевої витяжної
вентиляції.
Розрізняють
чотири основні схеми організації
повітрообміну при загальнообмінній
вентиляції: зверху вниз, зверху вверх,
знизу вверх, знизу вниз {рис. 2.3 ).
в г
Рис.
2.3. Схема організації повітрообміну
при загальнообмінній вентиляції
Схеми
зверху вниз (рис. 2.3а) та зверху вверх
(рис. 2.36) доцільно застосовувати у
випадку, коли припливне повітря в
холодний період року має температуру
нижчу температури приміщення. Припливне
повітря перш ніж досягти робочої зони
нагрівається за рахунок повітря
приміщення. Інші дві схеми (рис.2.3в та
2.3г) рекомендується використовувати
тоді, коли припливне повітря в холодний
період року підігрівається і його
температура вища температури внутрішнього
повітря.
Якщо
у виробничих приміщеннях виділяються
гази та пари з густиною, що перевищує
густину повітря (наприклад, пари кислот,
бензину, гасу), то загальнообмінна
вентиляція повинна забезпечити видалення
60% повітря з нижньої зони приміщення та
40% — з верхньої.
Якщо
густина газів менша за густину повітря,
то видалення забрудненог» повітря
здійснюється у верхній зоні.
Припливна
вентиляція.
Схема припливної механічної вентиляц
(рис.2.4) включає: повітрозабірний пристрій
1; фільтр для очищенні повітря 2;
повітронагрівач (калорифер) З; вентилятор
5; мереж, повітроводів 4 та припливні
патрубки з насадками 6. Якщо нема
необхідності підігрівати припливне
повітря, то його пропускают безпосередньо
у виробничі приміщення через обвідний
канал 7.
• б
Рис.
2.4.Схема припливної вентиляції
Повітрозабірні
пристрої необхідно розташовувати в
місцях, і повітря не забруднене пилом
та газами. Вони повинні знаходитись і
нижче 2 м від рівня землі, а від викидних
каналів витяжної вентиляї по вертикалі
— нижче 6 м і по горизонталі — не ближче
25 м.
Припливне
повітря подається в приміщення, як
правило, розсіяни потоком для чого
використовуються спеціальні насадки.
Ж
Витяж» вентиляція (рис. 2.5) складається
із очисного пристрою 1, вентилято{ 2,
центрального З та відсмоктуючих
повітроводів 4.
їгагі **
Рис.
2.5. Схема витяжної вентиляції
Повітря
після очищення необхідно викидати на
висоті не менше ніж 1 м над гребенем
даху. Забороняється робити викидні
отвори безпосередньо у вікнах.
В
умовах промислового виробництва найбільш
розповсюджена припливно-витяжна система
вентиляції із загальним припливом в
робочу зону та місцевою витяжкою
шкідливих речовин безпосередньо з місць
їх утворення.
У
виробничих приміщеннях, де виділяється
значна кількість шкідливих газів, парів,
пилу витяжка повинна бути на 10% більшою
ніж приплив, щоб шкідливі речовини не
витіснялись у суміжні приміщення з
меншою шкідливістю.
В
системі припливно-витяжнбї вентиляції
можливе використання не лише зовнішнього
повітря, але й повітря самих приміщень
після його очищення. Таке повторне
використання повітря приміщень
називається
рециркуляцією і
здійснюється в холодний період року
для економії тепла, витраченого на
підігрівання припливного повітря. Однак
можливість рециркуляції обумовлюється
цілою низкою санітарно-гігієнічних та
протипожежних вимог.
Місцева вентиляція
Місцева
вентиляція може бути припливною і
витяжною.
Місцева
припливна вентиляція, при якій здійснюється
концентроване подання припливного
повітря заданих параметрів (температури,
вологості, швидкості руху), виконується
у вигляді повітряних душів, повітряних
та повітряно-теплових завіс.
Повітряні
душі
використовуються для запобігання
перегріванню робітників в гарячих
цехах, а також для утворення так званих
повітряних оазисів (ділянок виробничої
зони, які різко відрізняються своїми
фізико- хімічними характеристиками від
решти приміщення).
Повітряні
та повітряно-теплові завіси призначені
для запобігання надходження в приміщення
значних мас холодного зовнішнього
повітря при необхідності частого
відкривання дверей чи воріт. Повітряна
завіса створюється струменем повітря,
що подається із вузької довгої щілини,
під деяким кутом назустріч потоку
холодного повітря. Канал зі щілиною
розміщують збоку чи зверху воріт
(дверей).
Місцева
витяжна вентиляція здійснюється за
допомогою місцеви витяжних зонтів,
всмоктуючих панелей, витяжних шаф,
бортови відсмоктувачів (рис. 2.6).
Рис.
2.6. Приклади місцевої витяжної вентиляції:
а — витяжний зонт, б — всмоктувальна
панель, в — витяжна шафа з комбінованою
витяжкою, г — бортовий відсмоктувач
з передувом
♦
і
4
//>/////////
777777777777777- 77777777777777777
/////і////////
Конструкція
місцевої витяжки повинна забезпечити
максимальне вловлювання шкідливих
виділень при мінімальній кількості
вилученого повітря. Крім того, вона не
повинна бути громіздкою та заважати
обслуговуючому персоналу працювати і
наглядати за технологічним процесом.
Основними
чинниками при виборі типу місцевої
витяжки є характеристики шкідливих
виділень (температура, густина парів,
токсичність), положення робітника при
виконанні роботи, особливості
технологічного процесу та устаткування.
У
випадках, коли джерело виробничих
шкідливостей можна помістити всередині
простору, обмеженого стінками, місцеву
витяжну вентиляцію влаштовують у
вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних
відсмоктувачів. Якщо за умовами
технології або обслуговування джерело
шкідливостей не можна ізолювати, тоді
встановлюють витяжний зонт або
всмоктувальну панель. При цьому потік
повітря, що видаляється, не повинен
проходити через зону дихання робітника.
Окремим
випадком місцевої витяжної вентиляції
є бортові відсмоктувані, якими обладнують
ванни (гальванічні, травильні) чи інші
ємкості з токсичними рідинами, оскільки
необхідність використати при їх
завантаженні підіймально-транспортного
обладнання унеможливлює використання
витяжних зонтів та всмоктувальних
панелей. При ширині ванни 1 м і більше
необхідно встановлювати бортовий
відсмоктувач з передувом (рис. 2.6г), у
якого з
одного боку ванни повітря відсмоктується,
а з іншого — нагнітається. При цьому
рухоме повітря ніби екранує поверхню
випаровування токсичних рідких продуктів.
Методи розрахунку систем штучної вентиляції
Основне
завдання розрахунку загальнообмінних
систем штучної вентиляції — визначити
кількість повітря, що необхідно подати
і вилучити з приміщення. При розрахунку
вентиляції в цехах, повітрообмін, як
правило, визначають розрахунковим
шляхом за конкретними даними про
кількість шкідливих виділень (теплоти,
вологи, парів, газів).
(2.11)Для
цехів, де виділяються шкідливі речовини,
повітрообмін визначають за кількістю
шкідливих газів, парів, пилу, що надходять
в робочу зону, з метою розбавлення їх
приливним повітрям до гранично допустимих
концентрацій.
1
=
к
_к
(м3/год),
де
и — кількість шкідливих виділень в
цеху, мг/год;
к1
— гранично допустима концентрація
шкідливих виділень в повітрі цеху,
мг/м3;
к2—
концентрація шкідливих виділень в
припливному повітрі, мг/м3.
Для цехів з виділенням надлишкового
тепла кількість припливного повітря
визначається із умови асиміляції цього
тепла.
(2.12)
де 0НАД— надлишкове тепло в цеху, кДж/год;
С — питома теплоємність повітря при постійному тиску, ЩС дорівнює 1 кДж/кгК;
у—
густина припливного повітря, кг/м3;
Ів — температура повітря, що
виходить з цеху; іп
— температура припливного повітря. Для
приміщень, де немає шкідливих виділень
(або кількість їх незначна) приплив
(витяжку) повітря можна визначити за
кратність
повітрообміну (к)
— відношенням об'єму вентиляційного
повітря Ь (м3/ год) до об'єму
приміщення V (м3):
Кратність повітрообміну показує скільки разів протягом години необхідно замінити весь об'єм повітря в даному приміщенні для створення нормальних умов повітряного середовища. Визначивши за довідником кратність повітрообміну можна порахувати об'єм припливного повітря чи витяжки.
Для приміщень, де не утворюються шкідливі виділення та надлишкове тепло і немає необхідності у створенні метеорологічного комфорту можна використати формулу:
Ь = Іхп, (2.14)
де / — мінімальне подання повітря на одного працівника відповідно до санітарних норм (при об'ємі приміщення, що припадає на одного працівника, до 20 м3—ЗО м3/год, а при об'ємі більше 20 м3—20 м3/год);
п— кількість працівників в приміщенні. При розрахунку місцевої витяжної вентиляції кількість повітря, що вилучається місцевою витяжкою (зонт, панель, шафа) можна порахувати за формулою:
Ь = Рхух 3600, (м3/год) (2.15)
де Р — площа перерізу отвору місцевої витяжки, м2;
V — швидкість руху вилученого повітря в цьому отворі (приймається від 0,5 до 1,7 м/с в залежності від токсичності та леткості газів та парів).