8.3. Зовнішні обставини вчинення злочину (ситуація)

Злочинець під час вчинення злочину завжди діє у певній "кримінальній" ситуації. Однак до цієї ситуації він немовби вносить власні особистісні якості, які є результатом формуван­ня його як особи.

Отже, конкретна ситуація — це сукупність зовнішніх для суб'єкта обставин, що безпосередньо передують злочину і вза­ємодіють з особистісними якостями суб'єкта, що вчинив зло­чин. Ситуації, що передують злочину, виходячи з їх змісту по­діляються на криміногенні (такі, що створюють об'єктивні передумови злочину) і некриміногенні (нейтральні або такі, що навіть створюють перешкоди для злочину).

Криміногенна ситуація має певний об'єктивний зміст і тому в ній існують обставини, що реально впливають на особу. Разом з цим ситуація має також суб'єктивний зміст — певну оцінку ситуації, яка залежить виключно від суб'єкта і не обо­в'язково збігається з її об'єктивним змістом. В цій оцінці вияв­ляється результат формування особи і саме цим можна поясни­ти, що один суб'єкт у певній ситуації вчиняє злочин, а інший відмовляється від його вчинення.

Поява мотиву і прийняття рішення про вчинення протиза­конного діяння здійснюються під впливом ситуації (зовнішніх умов), що є в даний конкретний момент. Причому, в одних випадках злочинець сам навмисно створює умови для здійс­нення свого наміру, а в інших випадках обставини можуть суттєво обмежувати можливість обрання суб'єктом того чи ін­шого варіанта поведінки. Законодавцем останні обставини конкретної ситуації можуть визначатись як такі, що пом'як­шують кримінальну відповідальність або взагалі виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння. Так, згід­но з ч. 1 ст. 40 КК України вчинення злочину через збіг тяж­ких особистих або через сімейні обставини, під впливом по­грози чи примусу або через матеріальну залежність, у стані сильного душевного хвилювання, що викликане неправомір­ними діями потерпілого, при захисті від суспільно небезпеч­ного посягання, хоча і з перевищенням меж необхідної обо­рони визнаються обставинами, що пом'якшують кримінальну відповідальність. Вчинення діяння, що містить ознаки зло­чину, особою, що перебувала у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності (ст. 15, 16 КК України) або діяла під впливом непереборної сили, є підставами, що виключають су­спільну небезпечність або протиправність такого діяння. У пе­релічених ситуаціях блокується чи обмежується можливість обрання способу дії.

Конкретна життєва ситуація може містити привід, що без­посередньо викликає в особи рішучість вчинити злочин, або умови, що сприяють вчиненню злочину. Привід — це події, стани або вчинки людини, що стають останнім імпульсом до дії. Умови, що сприяють злочину, роблять можливим здійс­нення злочинного посягання. Розрізняють умови необхідні й достатні. Необхідними вважаються умови, без яких вчинення злочину взагалі неможливе. Наприклад, для крадіжки такою умовою є наявність предметів крадіжки. Достатні умови в конкретній, певній ситуації полегшують вчинення злочину.

Ситуації, в яких починається, триває й завершується злочин, класифікують на різних підставах. Наведемо деякі з них.

За джерелом походження криміногенні ситуації можуть бути такими, що створені:

• внаслідок дій злочинця;

• за волею інших осіб;

• внаслідок дії природних і техногенних факторів (пожежі, аварії, катастрофи, повінь тощо);

• ситуації змішаного походження — такі, що виникли через поведінку людей, дію природних і техногенних факторів.

За змістом криміногенні ситуації поділяються на проблем­ні, конфліктні та ін.

За характером впливу на діючу особу розрізняють такі кри­міногенні ситуації:

• екстремальні;

• провокуючі;

• сприятливі;

• перешкоджаючі;

• нейтральні.

Дослідження і вивчення криміногенних ситуацій є необхід­ною передумовою ефективної профілактичної діяльності орга­нів внутрішніх справ, що здійснюється шляхом запобігання виникненню таких ситуацій або нейтралізацією криміногенних ситуацій, що вже виникли.

У кримінології не існує однозначного погляду щодо значен­ня ситуації в механізмі вчинення злочину. Беззаперечним є тільки те, що в механізмі індивідуальної злочинної поведінки наявна взаємодія зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (су­б'єктивних) факторів. Як свідчить практика, може існувати багато співвідношень між властивостями особи і обставинами (ситуацією), що передували вчиненню злочину. Крайніми точ­ками таких співвідношень можуть бути сильний вплив конк­ретної життєвої ситуації за відсутності антисуспільної установ­ки і глибока та стійка антисуспільна установка без будь-якого впливу зовнішньої ситуації. Між цими крайніми точками існу­ють перехідні випадки, коли взаємодіють більш-менш напру­жена ситуація і більш-менш розвинені антисуспільні якості особи.

Отже, ситуація відіграє певну роль як детермінаційний еле­мент у механізмі злочину й іноді ця роль може стати вирішаль­ною. Однак не може існувати випадків, коли б дія суб'єктивного фактора в механізмі злочину була повністю виключена. Суб'єк­тивне ставлення як рушійний, спонукальний елемент присутній завжди. Взаємодії ситуації і особи може й не бути, якщо все ви­рішує особа внаслідок реалізації своїх негативних якостей. Не може бути детермінації злочину тільки за рахунок прояву кри­міногенної ситуації, оскільки ситуація завжди опосередковуєть­ся особою. Якщо ж це не так, то немає й вини суб'єкта, бо ситуа­ція не надає йому можливості вибору.