Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Проблематика еомунікації_.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
26.11.2018
Размер:
947.71 Кб
Скачать

8. Діти-підопічні держави

(Статті 9, 10, 18-21, 24-26)

Нема нічого кращого для розвитку дитини, аніж сім’я. Альтернативним закладам слід краще піклуватися про те, аби діти могли жити в нормальних умовах.

Після розвалу комуністичної системи міжнародна спільнота схвильована тим, що у притулках та інтернатах у надзвичайно поганих умовах живе багато дітей. За півтора десятка років кількість покинутих дітей зросла у колишніх радянських країнах від 50 до 150 %.

Відсутність у держави фінансів призвело до створення велетенських інтернатів, у яких можуть одночасно мешкати і до півтисячі дітей, де вони позбавлені ласки і любові. Як альтернатива їм створюються будинки сімейного типу, де може мешкати 10-120 дітей. Але їх поки що небагато – бо на їх утримання прийомним батькам потрібні надзвичайно великі кошти.

В гірших випадках в інтернатах діти страждають від негуманних умов і негуманного поводження з ними, від недоїдання, холоду, нестачі одягу і поганого навчання.

Головні причини цього – недостатнє фінансування і небажання потенційних батьків, теж через фінансові причини, всиновлювати дітей. Більше того, діти, які живуть у притулках, часто мають живих батьків, які від них відмовились і не завжди з самого народження.

Пропоновані сюжети

Що робиться державою для покращення закладів для дітей? Чи існує стійка тенденція до роздрібнення великих дитбудинків на менші і комфортніші? Як здійснюється підготовка їх працівників та контроль за ними?

Чи широко використовуються у дитбудинках тілесні покарання? Яким чином виявляються злочини щодо дітей у таких закладах? Чи мають діти можливість безпечно повідомити про злочини щодо них?

При розробці такого сюжету найкраще почати з місцевого прийомника-розподільника для дітей. Хто і як потрапив сюди? Історії, які розкажуть вам діти, зможуть багато у чому розкрити очі на недосконалість державної системи опіки.

Скільки дітей у вашому регіоні і з якої причини знаходиться під опікою держави і як складаються їхні долі (опіка, всиновлення, можливість роботи, чого вони чекають від життя). Держава зобов’язана надати випускникам дитбудинку помешкання. Чи робиться це у вашому регіоні? За статистикою, третя частина випускників дитбудинків помирають від самогубства або насильницькою смертю, третина потрапляє за ґрати. А як складається ситуація у вашому регіоні? поспілкуйтесь з колишніми мешканцями інтернатів, де вони зараз? Як перебування у дитячому будинку вплинуло на їхнє подальше житті?

Що робиться для заохочення усиновлення? Чи зважують при цьому на думки і права дітей?

Останнім часом дуже багато іноземців бажають всиновити українську дитину. При цьому процес всиновлення стає дедалі корумпованішим і дорожчим. Напишіть, що відбувається з цим у вашому місті. Розкажіть, як відстежується доля дитини після всиновлення закордон. Багато глядачів і читачів навіть не підозрюють, що іноземні батьки після всиновлення надсилають звіти, листи, фотографії дітей. Опишіть долю однієї такої дитини. Зв’яжіться за можливості з прийомними батьками, наприклад, електронною поштою, опублікуйте переписку, з дозволу дитини. Не всі діти, які потрапляють в іноземні сім’ї, зазнають там дискримінації, як звикли ми вважати. Багато дітей живуть там дуже добре і щасливо. Розкажіть про таких дітей.

Запитання і завдання для самоконтролю:

  1. Які права передбачає конвенція ООН про права дитини?

  2. Які дитячі проблеми найактуальніші для вашого регіону?

  3. Як потрібно писати про дітей-інвалідів, біженців, іммігрантів, нацменшин?

  4. Де шукати інформацію і як писати про дітей-сиріт, позбавлених батьківської опіки?

  5. Знайдіть у пресі і проаналізуйте матеріали з дитячої проблематики.

Рекомендована література до теми:

1. Средства массовой информации и конвенция ООН о правах ребенках: Справочник для работников СМИ. – М., ЮНИСЕФ, 2000.

2. Конвенція ООН про права дитини.

3. Положениед етей в мире, 2005 год: Детство под угрозой. – М., ЮНИСЕФ, 2005.