Заняття № 4 «досягнення успіху»

Ведучий. Навесні 1871 року один юнак зустрів у книзі фразу, - всього 21 слово, - які зробили величезний вплив на все його наступне життя. Студент-медик Монреальської лікарні був заклопотаний майбутніми випускними іспитами, а також тим, що на нього чекає попереду, як далі жити. 21 слово, що він прочитав у 1871 році, допомогли стати йому знаменитим лікарем покоління. Він заснував всесвітньо відомий медичний інститут ім. Джона Гопкінса. Він став професором і очолив кафедру в Оксфорді, засновану англійським королем, тобто удостоївся найбільшої почесті, яку може заслужити людина, що займається медициною в Англії. Коли він помер, була видана книга, що складається з двох товстих томів, із розповідями про його життя. Його ім'я сер Вільям Ослер.

От 21 слово, що він зустрів навесні 1871 року, 21 слово з Томаса Кармеля: «Наша головна справа не дивитися на те, що лежить у мрячному серпанку на відстані, а робити те, що лежить безпосередньо під рукою».

42 роки поспіль, теплим весняним вечором сер В. Ослер розмовляв із студентами Єльського університету. І сказав тоді їм, що люди помиляються, коли вважають, що він, професор чотирьох університетів і автор книг, володіє «мозками особливої якості». Він сказав, що близькі друзі знають, що в нього найзвичайнісінькі здібності.

У чому ж секрет його успіху? Він зумовлений тим, що ця людина намагається жити в рамках одного дня. Що сер Ослер мав на увазі? За кілька місяців до свого виступу він перетнув Атлантику на великому океанському лайнері, на якому капітан, що стоїть на містку, міг натисканням кнопки перекрити лайнер водонепроникними перебірками.

«Кожний із вас, - сказав сер Ослер, - має більш високу організацію, ніж цей лайнер, і розрахований на більш тривале плавання. Я хочу переконати вас навчитися жити в рамках одного дня для того, щоб забезпечити велику безпеку плавання. Забирайтеся на місток, натискайте кнопку і слухайте, як залізні двері захлопують померлі вчорашні дні. Натискайте іншу кнопку і захлопуйте залізно занавісок» майбутнє - ще ненароджені завтрашні дні. Тоді ви в без , пені - у безпеці сьогодні. Захлопніть минуле! Дайте минулому по ховати себе. Відгородиться від завтрашніх днів, що полегшили багатьом дорогу до смерті. Вантаж завтрашніх турбот, складений с учорашніми і з тими, які потрібно нести сьогодні, причавить і най дужчих. Закрийте майбутнє так само щільно, як і минуле. Майбутнє - сьогодні. Немає завтра. День порятунку - саме сьогоднішній день. Депресії й заклопотаність слідують за людиною, що турбується про майбутнє. Перебудуйте «корму і ніс», виробляйте звичку жити в межах одного дня.

Хіба сер Ослер сказав про те, що ми не повинні намагатися підготуватися до завтрашнього дня? Зовсім ні. У своєму зверненні він каже, що найкращий спосіб підготуватися до завтрашнього дня - це сконцентрувати весь інтелект та ентузіазм на найкращому виконанні сьогоднішнього дня, його справ. Це єдино можливий шлях добре підготуватися до майбутнього.

Отже, якщо ви хочете виключити з вашого життя почуття занепокоєння, робіть те, що зробив сер Ослер: відгородіться перегородками від минулого й майбутнього. Живіть справами сьогоднішнього дня.

Спробуйте поставити собі і записати відповіді на наступні запитання:

1. Чи є в мене часте занепокоєння про майбутнє, чи не мрію я про чарівний сад із троянд десь удалині, за обрієм?

2. Чи не отруюю я часом сьогодення тим, що мало місце в минулому, що давно відбулося, до чого немає вороття?

3. Чи встаю я ранком із наміром «схопити день», зробити максимум можливого за ці 24 години?

4. Чи можна краще себе почувати, живучи справами одного дня?

5. Коли почну виконувати це правило? З наступного тижня? Завтра? Сьогодні?

Якщо у вас виникла ситуація, що породжує почуття занепокоєння, зробіть три речі:

1. Запитаєте себе: Що відбудеться в гіршому випадку?

2. Приготуйтеся до того, щоб найгірше прийняти, якщо прийдеться.

3. Потім спокійно розберіться в ситуації і постарайтеся знайти спосіб поліпшити цей найгірший варіант.

Як аналізувати й вирішувати проблеми, що породжують почуття занепокоєння. Чи може допомогти магічна формула? Ні, звичайно. Так якою ж може бути відповідь? Відповідь полягає в тому, що для того, щоб навчитися мати справу з різними ускладненнями, треба взяти на озброєння три ступені аналізу. Ось вони:

1. Зберіть факти.

2. Проаналізуйте факти.

3. Знайдіть рішення - і потім дійте відповідно до прийнятого рішення.

Цьому учив ще Аристотель, що користався подібним методом.

Візьмемо перше правило: «Зберіть факти». Чому це так важливо? Тому що якщо ми не будемо мати факти, ми, можливо, і не зможемо розв'язати проблему. Без знання фактів ми будемо борсати­ся в плутанині. Це не моя ідея, це ідея М. Хокеса, що пропрацював 22 роки деканом колумбійського університету. Він допоміг вирішити проблеми 200 тисячам студентів. «Плутанина — от головна причина для почуття занепокоєння»,— говорив Хокес.

Для рішення проблеми, що породжує почуття занепокоєння, застосуємо підхід Г. Літчфілда, директора страхової компанії:

1. Точно запишіть, чим ви стурбовані.

2. Напишіть, що ви можете з цим зробити.

3. Вирішіть, що потрібно зробити.

4. Негайно починайте виконувати це рішення.

Як витиснути з голови почуття занепокоєння? Великий вчений Пастер говорив про спокій, що панує в бібліотеках, лабораторіях. Чому? Тому що люди в бібліотеках і лабораторіях настільки поглинені своїми задачами, що їм не до занепокоєння про себе. У до­слідників рідко бувають нервові зриви. Для подібної розкоші в них бракує часу. Чому така проста річ як зайнятість, допомагає витісняти почуття занепокоєння? Є один із фундаментальних законів психології: один, навіть видатний розум, не може думати більш ніж про одну річ у даний момент. Ви не зовсім вірите? Добре, проведемо експеримент. Відхилитеся назад, закрийте очі і спробуйте одночасно думати про статую свободи і про ваші плани на завтрашній ранок. Ви переконаєтеся, сподіваюся, що можете зосередитися на кожній думці по черзі, але ніяк не одночасно. Подібне справедливо стосовно емоцій. Ми не можемо одночасно займатися чим-небудь цікавим і бути подавленими занепокоєнням. Один вид емоцій витісняє інші. І це просте відкриття допомогло військовим психіатрам робити чу­деса під час війни. Коли люди виходили під час бою в такому стані, що їх називали «психоневротиками», військові лікарі організовували їм постійну зайнятість.

Кожна хвилина пильнування цих хворих була зайнята діяльністю, як правило, на повітрі,— рибним ловом, полюванням, грою в м'яч, фотографуванням, роботою в саду, танцями. На міркування про пережите часу не залишалося.

«Терапія зайнятістю» — ця терапія зараз широко використовується в психотерапії, коли роботу призначають як ліки. Давньогрецькі лікарі використовували цей метод ще за 500 років до нашої ери.

Я шкодую про те, що не відвідував школу Дж. Вашингтона в Нью-Йорку і не вчився у доктора Пауля Брандвастна, викладача, у якого вчився Аллен Саундерс. А. Саундерс розповідав, як його викладач курсу гігієни дав учням один із самих цінних уроків: якось ранком наша група прийшла на заняття в лабораторію, де знаходився доктор Брандвастн. На краю його столу стояла пляшка молока. Ми сіли й уп'ялися на неї, дивуючись, яке відношення молоко має до курсу гігієни. Зненацька доктор Брандвастн прокричав: «Не плачте над розлитим молоком». Потім він змусив нас підійти до раковини і подивитися на порожню пляшку. «Подивіться гарненько, - сказав він, - я хочу, щоб ви запам'ятали урок на все життя. Ви бачите - молоко все вилилося, і скільки б ви ні зчиняли шуму або ридали - жодна крапля не повернеться назад. Якби ми прийняли деякі запобіжні заходи, молоко можна було б зберегти. Але зараз занадто пізно. Усе, що ми можемо зробити - це списати його, забути й перейти до подальших справ».

«Я забув геометрію й латинь, - казав А. Саундерс, - а цей невеликий урок запам'ятався мені на все життя. Він дав мені для практичного життя більше, ніж все інше, чого мене вчили у вищій школі протягом чотирьох років. Він навчив мене по можливості не розливати молоко, але якщо це сталося - забути цілком і ніколи не згадувати».

Наші думки роблять нас тими, хто ми є. Наше мислення визначає нашу долю.

Емерсон сказав: «Людина - це те, про що вона думає протягом дня». Я глибоко переконаний, що найбільшою проблемою, із якою ми зустрічаємось, фактично єдиною проблемою, із якою ми маємо справу, є вибір правильного напрямку думок. Якщо у вас це виходить, значить ви стоїте на правильному шляху рішення всіх ваших проблем.

Великий філософ, один із правителів Рима Марк Аврелій уклав Цю думку у вісім слів - вісім слів, що можуть змінити вашу долю: «Наше життя таке, яким роблять його наші думки».

Так, якщо нам приходять у голову радісні думки, ми будемо почуватися щасливими. Якщо приходять похмурі думки, ми будемо почуватися нещасливими. Якщо ми будемо думати про хвороби, то, можливо, занедужаємо. Якщо ми будемо думати про провал, то обов'язково зазнаємо невдачі. Якщо ви будете сповнені жалості До себе, то станете скиглієм і вас почнуть уникати. Як сказав Норман Пив: «Ви є не те, що про себе думаєте. Ви - те, про що ви думаєте.»

Життя - непроста річ, і ми повинні перейматися нашими проблемами, але не бути стурбовані ними. Яка різниця між заклопотаністю й занепокоєнням? Розглянемо це на прикладі.

Щораз, коли я переходжу забиті машинами вулиці Нью-Йорка, я почуваюся заклопотаним, але не стурбованим. Заклопотаність означає необхідність рішення проблеми і спокійне ухвалення рішення. Занепокоєння ж означає літання навколо проблеми марними сумбурними колами.

Психологічний стан робить майже неймовірний вплив на наші фізичні сили. Відомий англійський психіатр Дж. Хеффілд дає блискучу ілюстрацію цьому положенню в книзі «Психологія сили»: «Я попросив трьох осіб випробувати на собі вплив психіки на силу, що я виміряв за допомогою динамометра».

Він попросив їх стискати динамометр із максимальною силою. Вони проробили це за трьох різних умов. За звичайних умов вони в середньому вижимали по 100 фунтів. Потім він їх загіпнотизував і вселив їм, що вони стали дуже слабкими. Після цього вони вижимали в середньому по 29 фунтів, менше третини того, що вижимали за звичайних умов. Коли Хеффілд провів іспит утретє, уселивши їм, що вони стали дуже сильними, чоловіки вижали по 142 фунти в середньому. Коли їхній мозок сприйняв позитивні думки про силу, вона збільшилася майже на 50 %.

Я глибоко переконаний, що наш душевний спокій і відчуття радості залежить не від того, де ми, що в нас закладено, і хто ми є, а цілком визначаються нашим розумовим настроєм. Зовнішні умови значать дуже мало.

Візьмемо до приклада Джона Брауна, що був повішений за спробу підняти повстання рабів і захоплення арсеналу в Харпері Реррі. На страту він їхав сидячи верхи на власній труні. Тюремник, що його віз, нервував і був весь у тривозі, а Джон Браун залишався спокійним. Дивлячись вгору, він викликнув: «Яка гарна країна! Раніше у мене не було можливості роздивитись її по-справжньому».

Прекрасними ілюстраціями до сказаного є Наполеон і Нелен Келлер. Наполеон, здається, мав усе, про що може мріяти людина: славу, владу, багатство, - і все-таки він зізнався на острові св. Єлени: «У мене не було і шести щасливих днів за все моє життя». А Нелен Келлер - сліпо-глухо-німа заявила: «Життя таке, прекрасне».

Якщо ви хочете знайти спокій душі й щастя, дійте за правилом: думайте про світле, бадьоритеся і ви будете выдчувати, що життя прекрасне.

Джонатан Свіфт, автор «Подорожі Гуллівера», був, ймовірно, найбільшим песимістом у всій англійській літературі. Він так шкоду­вав, що народився на світ, що в дні народження обряджався в жалобу. Однак цей найбільший песиміст високо цінував засоби, що несуть радість і щастя. «Кращі доктори у світі, - заявляв він, - це доктор дієта, доктор тиша й доктор весела людина».

Ви і я можемо користатися послугами «доктора весела людина» щогодини, якщо наша увага зосередиться на багатствах, якими ми володіємо, багатствах, що не йдуть у порівняння з тими, які були в Алі-Баби.

Чи продасте ви обоє очей хоча б за мільйон доларів? За скількох б ви віддали свої ноги? Руки? Ваших дітей? Родину? Підрахуйте, і ви зрозумієте, що те, що ви маєте, ви не віддасте за все золото Рокфеллерів, Фордів, Морганів разом узятих.

А чи цінуємо ми це? Як сказав Шопенгауер: «Ми рідко думаємо про те, що в нас є, зате завжди про те, чого нам не дістає».

Так, звичка рідко думати про те, що в нас є, а постійно про те, чого не вистачає, обертається найбільшою трагедією у світі. Вона, можливо, принесла більше горя, ніж всі війни й хвороби за всю історію людства.

І вам і мені треба соромитися себе. Усі дні ми живемо в оточенні казкової краси, але ми такі сліпі, що не бачимо цього. Якщо ми хочемо знайти спокій, почати жити повноцінним життям, то будемо пам'ятати правило: рахуйте благодаті, у чому вам пощастило, а не ваші нещастя!

Великий психіатр Альфред Адлер мав звичай говорити своїм пацієнтам, які страждали від почуття пригніченості: «Ви можете вилікувати самі себе, якщо дослідуєте такій раді: постарайтеся щодня думати про те, чим ви можете кого-небудь порадувати».

Адлер рекомендує щодня робити «добрі справи». А що це таке? «Добра справа, - говорить пророк Магомет, - це те, що освітить посмішкою чиєсь обличчя».

Чому добра справа робить такий разючий ефект на того, хто її зробив? Тому що бажання порадувати інших знімає постійні думки про себе - головну причину, що викликає почуття пригніченості.

Щоб знайти спокій і щастя робіть за правилом: не думайте про себе, виявляйте цікавість до інших людей, намагайтеся щодня зробити щось добре, що принесе радість людям.

Щоб забути свої болячки, намагайтеся принести хоча б небагато радості іншим. «Коли ви робите добро іншим, ви в першу чергу робите добро собі» - це слова Франкліна. Намагайтеся щодня зробити щось добре, що принесе радість людям.

Замість того щоб засмучуватись з приводу чиєїсь невдячності, будемо вважати це за норму, будемо пам'ятати про те, що Ісус Христос зцілив десять прокажених і тільки один подякував йому. Чому ми повинні розраховувати на більшу подяку? Будемо пам'ятати про те, що єдиний шлях знайти щастя полягає в тому, щоб не очікувати подяки, а одержувати щастя, віддаючи, роблячи добро.

Пам'ятайте про те, що почуття подяки виховується. Якщо ми хочемо, щоб наші діти володіли їм, ми повинні прищеплювати їм це почуття.