4) Методи:

а) загальнонаукові (діалектичний, матеріалістичний);

б) часткові (системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний);

в) спеціальні (кібернетичні, математичні, конкретно-соціологічні, статистичні, психологічні та ін.);

г) спеціально-юридичні (порівняльно-правовий, формально-юридичного аналізу, державно-правового моделювання, судової статистики, державно-правового експерименту, вироблення державно-правових рішень, тлумачення правових норм та ін.).

3. Матеріалізм як концептуальний підхід. Основні філософські категорії

Концептуальний підхід – це сукупність основних, фундаментальних засад, що визначають стратегію правового дослідження.

Матеріалізм – світогляд, згідно із яким первинною є матерія, а існування світу та державно-правових явищ є незалежним від свідомості суб’єкта пізнання (рух, простір, час).

В класичній метафізиці матеріалізм є доктриною Демокріта та Левкіпа, що все у всесвіті є матерією чи матеріалом. Всі події пояснювалися в рамках рухів та змін, започаткованих цією матерією. На противагу, Платон намагався встановити існування деяких безтілесних об'єктів, які він називав формами. Арістотель теж не обмежив себе повністю матеріалістичним поясненням світу та вірив, що душа є нематеріальною. Хоча саме його доктрина призвела до більш витончених матеріалістичних поглядів у порівнянні з досократиками, вона в жоден спосіб не вплинула на безкомпромісний матеріалізм Гоббса.

Діалектичний матеріалізм Маркса й Енгельса, у якому людські дії та вірування пояснюються суто в межах економічних сил, був розвинутий Леніним. Деякі недавні матеріалістичні філософи, вивчаючи відношення між розумом та тілом, скоротили думку до (фізичних) нервових процесів. У всіх цих значеннях матеріалізм є метафізичною доктриною.

Види матеріалізму: 1) Відвертий матеріалізм; 2) непрямий матеріалізм.

Відвертий матеріалізм — філософія, яка щиро твердить, що у всесвіті немає жодних причин окрім матеріальних і що всі феномени, котрі звуться духовними або моральними, є функціями матерії, — на сьогодні чується рідко. Проте, непрямий матеріалізм, тобто підкреслююча, невиражена концепція, що матеріальні причини пояснюють усі речі — зберігається. На сьогодні люди зазвичай не говорять, як послідовники механістичного матеріалізму, що людина повинна розумітися як машина чи набір хімічних формул. Вони більше категорично не заперечують, у будь-яких значних кількостях, існування нематеріальних факторів у Всесвіті.

Основні категорії: буття (те, що існує), спокій (стабільність об’єкта), речовина, поле (вид матерії, що немає маси спокою), розвиток (висхідний рух, прогрес тощо).

4. Ідеалізм як концептуальний підхід. Основні філософські категорії

Ідеалізм – світогляд, що ототожнює світ із свідомістю суб’єкта пізнання (суб’єктивний ідеалізм), або стверджує про можливість існування ідеального, духовного незалежно від свідомості суб’єкта.

Форми ідеалізму: 1) суб’єктивний; 2) об’єктивний.

1) Суб’єктивний ідеалізм – це сукупність відчуттів і вражень окремого суб’єкта, індивідууму. Суб'єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів. Суб'єктивно-ідеалістичні погляди можуть привести до соліпсизму, тобто визнання існування тільки свого «я». Система суб'єктивного ідеалізму найбільш повно була викладена у XVIII ст. у філософії англійського єпископа Дж. Берклі. У формі скептицизму та агноцистизму суб'єктивний ідеалізм розробляли англійський філософ Д. Г'юм та німецький філософ І. Кант. Відомим представником суб'єктивного ідеалізму був Й. Фіхте. В Україні суб'єктивний ідеалізм пропагували П. Юркевич та інші. Сучасний суб'єктивний ідеалізм розпадається на численні школи: емпіріокритицизм, прагматизм, семантичний ідеалізм, логічний позитивізм, емпіричний реалізм, екзистенціалізм та інші. Для більшості течій сучасного ідеалізму характерний ірраціоналізм — заперечення об'єктивного змісту логічного мислення та заміна його інтуїцією.

2) Об’єктивний ідеалізм відображає світ як вищу духовну субстанцію, що є основою буття (світ – це духовне явище). Об'єктивний ідеалізм в основу всього існуючого кладе свідомість як таку, світовий дух, абсолютну ідею. Найбільш цілісну систему об'єктивного ідеалізму в стародавні часи дав Платон. Свого вищого розвитку об'єктивний ідеалізм досяг у філософії Геґеля, який розробив систему ідеалістичної діалектики. В Україні філософські принципи об'єктивного ідеалізму обстоювали С. Гоцький, О. Новицький, Г. Челпанов. Сучасні поширені школи об'єктивного ідеалізму неотомізм і персоналізм.

Основні категорії: відчуття, свідомість, уявлення, рефлекси, дух, духовність, ідея, поняття, теорії.