21. Структурно-функціональні прийоми пізнання

Структурно-функціональний метод базується на основі виокремлення у цілому певної структури, тобто взаємозв’язків між елементами.

Основні вимоги до структурно-функціонального методу:

1. об’єкт, що вивчається як система має бути складно організованим;

2. виявлення структури в системі що пізнається;

3. дослідження елементів та їх функціональна характеристика;

4. аналіз змін в елементах та їх функціях;

5. аналіз системи як цілого, яке з’являється в результаті функціонування елементів, які забезпечують таку цілісність.

Функціонування – це процес реалізації доцільних властивостей системи, що забезпечують досягнення мети, а способом її досягнення є функції.

Будь-яка система виступає як єдність функцій та структури, які взаємообумовлені і виражають сутність цілого. Структура по відношенню до функцій є внутрішньою основою і визначає процедуру їх реалізації. На момент утворення будь-якої системи структура і функції є взаємо узгодженими, але в процесі розвитку ця узгодженість порушується, а дієвість системи знижується.

Структурно-функціональний метод дозволяє встановити стабільність елементів та усталених зв’язків у межах системи, виявити стан забезпеченості, впорядкованості системи, наступності та розвитку навіть за умов майбутніх чи наступних змін.

22. Синергетична парадигма: прийоми та засоби пізнання.

Предметом синергетичного аналізу є механізм самоорганізація, утворення та руйнування структур, переходу від хаосу до порядку і навпаки.

Виникнення нових явищ (структур в системі) пов’язане з існуванням таких умов як відкритість, не лінійність, нерівноважність.

Взаємопереходи:

1. організація – дезорганізація;

2. рівноважність – нерівноважність;

3. необхідність – випадковість;

4. стабільність – динаміка.

Основні засоби синергетичного піходу:

1. порядок;

2. хаос;

3. невизначеність;

4. нелінійність;

5. біфуркація (той момент системи, з якого починається перетворення системи);

6. футуація (фактори впливу на систему).

Синергетичний підхід в теорії права містить чотири основні елементи, які складають базу структурної зв'язку: (Шишкін В. В. Синергетичний підхід в теорії права.)

а) правило відкритого середовища;

б) принцип нелінійного розвитку;

в) прийом малих впливів;

г) спосіб хаосу (хаотичного моделювання).

Правовий синергізм - це критерій співвідношення нормативних установок у правовій структурі, що відображає матеріальні і духовні потреби суспільства, який визначається ступенем відхилення від загальноприйнятих стандартів соціального співжиття і характеризується як високий, середній, низький.

24. Порівняльно-правовий метод та засоби дослідження.

Порівняльно-правовий метод - це спосіб пізнання правових явищ, що складають систему прийомів, за допомогою яких виявляються подібні та відмінні (риси) ознаки, створюються класифікація або типологія, групи.

В порівняльно-правовому методі основним є прийом порівняння, який дозволяє виявити подібні і відмінні ознаки, що дозволяє вирізняти утворювану групу серед інших. На основі таких подібних ознак здійснюється групування і класифікація.

Спеціальний об’єкт і порівняльно-правового дослідження обумовлює потребу в таких прийомах: 1) збору і вивчення фактів; 2) аналіз; 3) абстрагування;4)порівняння; 5)оцінювання;6) узагальнення.

Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-науково порівняльного методу і заснований на зіставленні різних державних і правових систем, окремих державно-правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно-правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зіставлення елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні, при порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законодавства.

Принципи у порівняльному правознавстві основні і деї і положення, що пронизують усю порівняльно-правову матерію. Принципи яких необхідно дотримуватися при використанні порівняльно-правового методу (наприклад при порівнянні правових систем) :

• Врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних та інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові системи;

• Встановлення загальних, особливих і специфічних порівнюваних правових систем;

• Порівняння правової матерії у динаміці;

• Порівняння правових явищ і правових інститутів;

• Відповідність один-одному різних рівнів, форм і видів елементів по порівнюваних систем.