Тема 2. Особистість і її структура

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.

Особистість — соціальна істота, суб'єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку.

Індивідуальність - своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.

За К. Платоновим до структури особистості входить:

1) спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

2) досвід (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.

3) форми відображення, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.

4) біологічно зумовлені психічні функції особистості

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її "Я", яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

Розроблена З.Фрейдом психологічна теорія особистості одна з найбільш відомих та популярних. З.Фрейд вважав, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її як особистість, актуально нею усвідомлюється. Тільки незначну частину своїх вчинків людина може вірно зрозуміти та пояснити.

Структура особистості, за Фрейдом, має три стани.

“Воно” - несвідоме, що містить в собі глибинні потяги, мотиви та потреби. “Воно” діє за принципом задоволення. Це продуктом успадкованого від тварин біологічного досвіду або несприятливого індивідуального досвіду життя.

“Я”- свідомість, орієнтується на принцип реальності. Це сприймання та оцінка людиною власної особистості та поведінки.

“Над - Я”- представлене на свідомому та несвідомому рівнях, керується прийнятими в суспільстві нормами моралі та цінностями. Основні джерела формування цієї сфери – це батьки, вихователі, вчителі, інші люди, з якими спілкуються та контактують протягом життя.

Вчення І. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності внесло істотні зміни в наукове розуміння темпераменту. Поєднання різного ступеня сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири основні типи нервової системи.

1. Сильний, врівноважений, але рухливий — жвавий тип.

2. Сильний, врівноважений, але інертний — спокійний, але малорухливий тип.

3. Сильний, неврівноважений з переважанням збудження над гальмуванням — збудливий, нестриманий тип.

4. Слабкий тип.

У сучасній психології користуються гіпократівською класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверхневість.

Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності, різкість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за відсутності належного виховання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в певних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю .дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і невиразність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабким є їх зовнішнє вираження. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена (аж до хворобливості) емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань.

Характер - сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що формується і виявляється в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поведінки.

Характер виявляється в системі відношень людини до навколишньої дійсності, до яких насамперед відносяться:

відношення до інших людей ( правдивість або брехливість, тактовність або грубість і т.п.);

відношення до справи (сумлінність або недобросовісність, працьовитість або лінощі і т.п.);

відношення до себе (самокритичність або самовпевненість, скромність або самозакоханість і т.п.);

відношення до власності (акуратність або неохайність, ощадливість або марнотратство і т.п.).

Здібності людини - індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом.

Література:[1, 3, 5, 8, 13, 16 ]