Культура стародавнього Сходу Шумеро-вавилонська література

Містерії, як і в Давньому Єгипті, в країнах Передньої Азії мали витоками погребальні плачі. Найпоширенішими в цьому регіоні були містерії на честь Думузі (або Тамузу, Фамузу) - божества, схожого з давньоєгипетським Озірісом. Думузі - бог весняного пробудження, життя та землеробів. За міфом, кожного року демони вбивають Думу зі, але він знову відроджується. Цей мотив став ос­новою багатьох чудових міфологічних творів, отримав різноманітні літературні розробки. За однією міфо-поетичною версією, богиня Інанна (богиня війни, плотського кохання міста Урук) потрап­ляє в пекло, в «країну без повернення». Повернутися у світ вона може лише за умови, що хтось інший її замінить у царстві мертвих. Інанна йде шукати сво­го чоловіка Думу зі. За нею йдуть демо­ни, яким доручено вбити бога, забрати його в пекло. Думузі ховається від де­монів у своєї сестри Гештінанни (в пере­кладі: «Виноградна лоза небес»). Ця лагідна та мужня жінка погоджується піти до вічної темряви замість брата. Проте Інанна вирішує інакше: півроку під землею перебуватиме Думузі, а пів­року - його сестра.

Як цей міфологічний сюжет відтворю­вався у храмовій інсценізації - невідо­мо. Можливо, що літературні виклади міфу про Думузі та Інанну в стилізації казкових поем з елементами плачів власне і становили сценарії матеріаль­них драм. Проте цілком імовірно, що сценарії, тексти, аксесуари, обставини містерій були суворо засекречені жерця­ми і передавалися лише посвяченим персонам. Цікаво, що міф про Думузі, Гештінанну та Іннану мав аналогію у давньогрецьких міфах про Орфея та Еврідіку, міфі про Деметру та її дочку Персефону, який був сюжетною осно­вою містерійних драм, що розігрували в місті Елевксині.

Інша містерійна драма шумеро-вавилонців відтворювала ритуал священного шлюбу між Думузі (його роль виконував цар або верховний жрець міста) та Інанною (в ролі якої виступала храмова жри­ця цього культу). Містерія була відверто еротичною. Поетичні тексти, присвячені цьому сюжету, містять багато реалістич­них життєвих епізодів: залицяння до дівчини, наївні хитрощі коханців, спря­мовані на уникнення невсипущого нагля­ду з боку родичів, суперечки молодих щодо знатності їхніх родів тощо (шу­мерський текст «Коли я, господиня, в небесах стояла»). Аналогічні містерійні шлюби розігрували фінікійці, сирійці, іудеї. Навіть в часи культу Яхве в іудейсько-ізраїльських містах інколи відправляли обряд-містерію шлюбу Ела (Всевишнього) та Ашери (Астарти, бо­гині родючості).

Сакральні танці в країнах Передньої Азії також були складниками багатьох релігійних обрядів, особливо еротичних обрядів культів Молоха та Астарти у Фінікії, Ізіди в Ассиро-Вавилонії. При храмах цих божеств спеціальні служи­тельки виконували обрядові пісні-танці, а водночас і обов'язки «жриць кохання». Хороводні танці-кружляння сприяли еро­тичному збудженню шанувальників куль­ту й самих танцюристок і часто перетво­рювались на справжні оргії.

Відлуння екстатичних ритуальних тан­ців відчутні навіть у текстах Біблії. На­приклад, танок царя Давида попереду ковчега Яхве, його стрибки і кружлян­ня, які описані у другій книзі «Царств», нагадують старовинний вавилонський обряд царського танцю. Можна припус­тити, що традиція передньоазійського еротико-екстатичного танцю мала свій аналог, або продовження (внаслідок «гастролей» фінікійських та сирійських танцюристок), в грецькій та римській культурах, зокрема в діонісіиських іг­рах, сатурналіях, дифірамбічній поезії.

«Гільгамеш» - один із найстаріших епосів світу - почав складатися ще на­прикінці 3 тис. до н. е. і формувався три­валий час. Майже закінчена версія цього епосу належить до середини 1 тис. до н. е. Почали створювати цей епос шумери, а закінчили вавилонці.

Головний герой епосу - Гільгамеш, син бога, звитяжний богатир, прекрас­ний статтю й обличчям цар міста Урука. Поема об'єднує кілька міфологічних розповідей про славетні подвиги Гільгамеша. За характером цих подвигів Гіль­гамеш - міфологічний типаж «культур­ного героя». Він приручив дику людину Еабані, створену з глини богом Аруру. Еабані спочатку не знав ні землі, ні лю­дей, разом з газелями він їв траву, із звірами ходив до водопою і лякав мис­ливців у пустелі. Гільгамеш хитрістю, за допомогою жінки-блудниці, виманив цього могутнього дикуна з пустелі, роз­крив перед ним усі блага «культурного» життя у місті, зробив своїм першим дру­гом і вельможею (можливо, цей міф у метафоричній формі розповідає про пев­ний політичний союз міста з пустельним плем'ям).

Спільний подвиг Гільгамеша та Еаба­ні - переможний похід проти таємничої напівфантастичної істоти Хумбаби, який «не жаліє ані людей, ані малих в жіно­чому череві». Хумбаба - лихе божество, лісовий цар, символ дикого світу, воро­жого жителям міст-держав. Далі Еабані долає жахливого бика, якого наслала прямо з неба на місто Урук розлютована богиня Іштар. Причиною її гніву була суперечка між нею та Гільгамешем, ко­хання якого вона домагалася. Герой відверто і сміливо докоряв владичиці Іштар за її розбещеність, невірність своєму чоловікові богу Таммузу з чис­ленних коханців. (Таке приниження об­разу богині в міфах - звичайна річ.) Гільгамеш задля пізнання істини, досяг­нення сенсу життя, смерті та безсмертя подорожує в інший світ, до великого бо­га Утнапиштима, володаря таємних знань про світ і людей. Герой долає по­хмуру печеру, де ховається сонце і вхід до якої охороняють гігантські люди-скорпіони, досягає океану, де віща Сабеянка умовляє його зупинитися, запевня­ючи, що життя - у владі богів, смерть - нездоланний талан людей.

Однак герой проходить через усі го­ри, перепливає всі моря і зустрічається з Утнапіштимом. Той відкриває герою правду про гнів та нищівну силу богів. Він розповідає про всесвітню зливу, яку насилають боги на землю, про розумного й майстерного Шуріппака, який побуду­вав великий корабель і на ньому вряту­вався від потопу (цей сюжет майже відтворено в Біблії). Завершується по­ема оповіддю про те, як Гільгамеш видо­був з дна океану чудодійну рослину, що повертає людям юність. Проте змій вик­рав корінь безсмертя і герой змушений іти до царства мертвих, де зустрічається з померлим раніше улюбленим другом Еабані.

Дуже багато епічних переказів містить Біблія. Зокрема, розповіді про героїв іудейського народу: царів і патріархів, воєначальників, вождів народних пов­стань, нездоланних духом мучеників за віру, відважних чоловіків та жінок. Ба­гато з цих сюжетів стали дуже популяр­ними надалі, на їхні мотиви створені чис­ленні шедеври мистецтва.

Визначте, якими цифрами на плані Вавилону в VІІ – VІ ст. до н.е. позначені ворота богині Іштар, Вавилонська вежа, святилище Мадрука, Дорога процесій, міст через Євфрат, міські вулиці, стіни міста.