Оборона проти татар.

Ми знаємо вже, що заселення Слобідської України велося разом з обороною країни. Оборона перш усього була обов'язком самої Московської держави. Безмірні грошові кошти, багато людей мусила відправляти Москва, щоб підтримувати оборону держави проти наглих несподіваних татарських нападів. Для цього будувалися кріпості й цілі оборонні лінії з кріпостей, валів, ровів, засік, тощо. На південному пограниччі була збудована велика лінія міст-кріпостей, так звана Бєлгородська лінія.

За нею оселилася Слобідська Україна, немов якийсь єдиний військовий плацдарм, єдиний козацький табір, де усе життя мусило приладнатися насамперед до військових потреб, до боротьби з татарами. У таких обставинах йшло й заселення країни.

В Слобідській Україні перш заселялася її північна частина, потім південна — Ізюмський полк, а потім вже за Слобідською Україною проведена була Українська лінія, а за нею потім будувалися інші лінії аж до самого Кавказу. Після зруйнування Січі узято було й Крим — тільки тоді у Слобідській Україні зробилося тихо і вона увійшла у спокійне становище. Але до того ще далеко, а поки Слобідська Україна захищала собою московську Бєлгородську лінію і тому повинна була приймати на себе перші татарські напади.

Татарські напади 1680 і 1691 pp.

Татари рушали або цілою ордою, на чолі котрої стояв сам хан, або невеличкими загонами. Великих ханських нападів було небагато, але це був немов страшенний вихор, котрий нищив та руйнував усе, що траплялося йому на його шляху. У 1680 році пограбовані й знищені були Деркачі, Лозова, Липці, Борщова, Жихор і деякі інші села Харківського повіту, Богодухів і село Павлівка Богодухівського повіту, Валки, Огульці, Перекоп Валківського, Сінне, Ольшана, Краснокутськ, Городнє Охтирського повіту.

Татари грабували усюди худобу та збіжжя, вбивали та брали у неволю багацько народу і спалювали по селах багато хат, усяких будинків та хліба. У с. Борщевому вони пограбували церкву, захопили напрестольне Євангеліє, усі священні та дияконські убори, усю церкву й образи облупили. Усього убили і повели у неволю 2115 чол., захопили 11 299 голів товару, спалили 11 дворів з 8 хуторами, пограбували і спалили багато хліба в зерні й копицях. У Богодухові убили і повели у неволю 233 чол. козаків та міщан з жінками й дітьми, у Павлівні 49 чол., спалили 400 дворів з 2 млинами, узяли й спалили 19 984 четвертей хліба, захопили 1566 голів худоби, 2043 вулика бджіл, 600 цебер горілки, 19 бочок пива, 9 казанів з винниць

В другому татарському нападі у 1691 p. вони знищили й пограбували Чугуївський повіт, Зміїв, слободи Лиман і Бишкин. Усього побито і уведено у неволю 1915 чол. (109 великоросіян і 1806 українців), одігнано 4902 гол. рогатої худоби, 1358 коней, 2272 голів волів та корів, 2272 голів овець.

Нападів було не мало, і їх мусили терпіти ледве не всі оселі Слобідської України.

У 1678 році татарський загін явився під Слав’янськ. Мешканці прохали дати їм хліба, бо вони гинуть з голоду; сіяти хліб за татарськими нападами вони не могли, бо їм завжди приходилось стояти на вартах.

Місто Ізюм було добре захищено, але у 1690 році татари зробили напад на городян саме тоді, як вони виходили з церкви. Під Тор (Слов’янськ) приходили татари у 1690 році великою ватагою.

Приходили татарські орди і під Печеніги, Малинівку і Андрієві Лози.

Очікуючи татарського нападу, українці на лани свої не ходили, хліба не жали. Бакалійський поп писав: «На тій Україні жити ніяк не можливо, нічого їсти, бо пахати й сіяти через татар не можливо».

У 1680 році харківський полковник Донець розбив татарську орду під Харковом і одбив у неї невільників та худобу. У 1687 році Азовська орд (5000 чоловік) палила та грабувала оселі харківського та ізюмського полків, поки знов її не розбив той же Донець. У 1710 році хан спустошив оселі Харківського полку.

Немало терпіли і Валки, Перекоп. Їх палили й захоплювали і у 1680, і у 1699, і у 1711 роках. Всіх мешканців забрали у неволю з худобою і майном.