2

Види господарських товариств,

їх характеристика та правовий статус.

розрізняють такі форми (види) господарських товариств:

· повне товариство;

· командитне товариство;

· акціонерне товариство;

· товариство з обмеженою відповідальністю;

· товариство з додатковою відповідальністю.

Повне товариство – це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Основні риси:

· різновид господарського товариства;

· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України (частини 6 і 8 ст. ) [2], Цивільний кодекс України (статті 119-132) [3], Закон «Про господарські товариства» (статті 66-74) [ 4];

· установчий документ – засновницький договір;

· відсутність законодавчих вимог щодо розміру та порядку формування майна, що регулюється засновницьким договором;

· відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному засновницьким договором товариства;

· можливість використання таких схем управління: а) управління здійснюється спільно всіма учасниками; 6) управління доручається або одному, або частині учасників, які діють на підставі підписаного рештою учасників доручення;

· повна відповідальність товариства за власними зобов’язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);

· субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

· обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива у разі: а) відступлення частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б) правонаступництва у зв'язку з реорганізацією учасника – юридичної особи або спадкуванням у разі смерті учасника – фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства таких учасників; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь повідомити; г) виключення учасника з повного товариства; д) вибуття учасника з незалежних від нього причин (смерті чи визнання померлим учасника – фізичної особи; реорганізації та ліквідації учасника – юридичної особи; визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним чи банкрутом; звернення стягнення на частку учасника в майні товариства);

· вимога до учасників товариства – наявність статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання (ч. ст. Господарського кодексу України) [2];

· законодавчо встановлена заборона для учасників конкурувати з повним товариством;

· додаткові підстави ліквідації повного товариства як юридичної особи: якщо в товаристві залишається один учасник і протягом 6 місяців з цього моменту повне товариство не перетворюється в інше господарське товариство, що може функціонувати у складі однієї особи.

Командитне товариство – це таке господарське товариство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть щодо боргів додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники).

Основні риси:

· різновид господарського товариства;

· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України (частини 7 і 8 ст. ), Цивільний кодекс України (статті 133-139), Закон “Про господарські товариства” (статті 75-83) [4 ].;

· наявність двох категорій учасників, як мінімум, по одному учаснику кожної категорії: а) повних учасників і б) вкладників;

· установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності в товаристві лише одного повного учасника – установчим документом відповідно до Цивільного кодексу (ч. ст. ) є підписаний такою особою меморандум[ 3];

· відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його формування (ці питання регулюються засновницьким договором);

· обмеження сукупної частки вкладників 50% майна товариства ;

· відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками;

· порядок управління справами товариства визначається засновницьким договором;

· правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників повного товариства, включаючи й вимогу ч. ст. Господарського кодексу України щодо наявності статусу зареєстрованого суб’єкта господарювання;

· можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники.

Акціонерне товариство – це таке господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів, а останні не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, і у межах вартості належних їм акцій.

Характерні риси:

· різновид господарського товариства;

· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України (ч. ст. , ст. )[2], Цивільний кодекс України (ст. ) [3], Закон України «Про акціонерні товариства» (ст. ) [12 ], Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок»(статті 4-9 та ін.) [ 11], Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [9 ];

· поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями;

· відповідальність акціонерного товариства за своїми зобов'язаннями лише майном, що належить йому на праві власності;

· відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

· засновники – фізичні та/або юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або териториріальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства;

· можливість створення акціонерного товариства однією особою і функціонування у складі однієї особи (акціонера);

· законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду (на менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення акціонерного товариства);

· придатність форми акціонерного товариства для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки (банків, страхових організацій, інвестиційних фондів фондових бірж тощо), господарських об'єднань;

· органи управління і контролю акціонерного товариства: вищий орган – загальні збори акціонерного товариства (вирішують питання стратегічного характеру); виконавчий орган – правління, дирекція чи директор (забезпечує виконання рішень загальних зборів та здійснює керівництво поточною діяльністю товариства); можуть (а в певних випадках – обов’язково) створюється наглядова рада (проміжний орган між загальними зборами і виконавчим органом) і ревізійна комісія (ревізор) як суто контрольний орган;

· чисельність складу акціонерів - власників простих акцій (10 та більше осіб) обумовлює необхідність наявності в системі органів управління спеціального органу – наглядової ради;

· участь акціонерів в управлінні залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності;

· можливість у засновників (акціонерів) вибору виду акціонерного товариства – приватного або публічного;

· можливість залучення крупних інвесторів на правах власників привілейованих акцій;

· визначення обсягу прав акціонерів залежно від типу акцій (прості чи привілейовані), що їм належать;

· вихід акціонера з акціонерного товариства здійснюється шляхом відчуження акцій.

Акціонерні товариства бувають двох видів: приватне акціонерне товариство і публічне акціонерне товариство (ст. ЗУ «Про Акціонерні товариства» [ 12 ], ст..81 Господарського кодексу України) [2 ] .

Відмінності між приватним акціонерним товариством і публічним акціонерним товариством:

- способом розміщення акцій (у приватному — тільки приватне розміщення; в публічному акціонерному товаристві —публічне і приватне розміщення акцій);

- порядком обігу акцій : (акції приватного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону. Для акцій публічного товариства закон не тільки дозволяє біржовий обіг, але й вимагає обов’язкового проходження лістингу та обігу акцій виключно на тій біржі, де товариство пройшло процедуру лістингу);

- порядком відчуження акцій ( відповідно до ст..7 Закону акціонери публічного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства, у той час як статутом приватного товариства може бути передбачено переважне право й1ого акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонується їх власником до продажу третій особі);

- порядком прийняття рішень ( законодавець надав можливість приватному товариству закріпити в статуті інший порядок прийняття рішень загальними зборами акціонерів);

- порядком формування наглядової ради ( на відміну від публічного товариства, де обрання членів наглядової ради може здійснюватись виключно шляхом кумулятивного голосування, в приватному товаристві обрання членів наглядової ради може здійснюватись одним із способів, визначених його статутом - шляхом кумулятивного голосування або за принципом пропорційності представництва у складі наглядової ради представників акціонерів відповідно до кількості належних акціонерам голосуючих акцій);

- кількістю акціонерів ( у приватному товариство кількість власників простих акцій не може перевищувати 100 осіб);

- порядком скликання та проведення загальних зборів ( особливості стосуються акціонерних товариств, які налічують певну кількість акціонерів);

- порядком проведення перевірок фінансово-господарської діяльності товариства ( в приватних товариствах запроваджується посада ревізора або обирається ревізійна комісія, в публічних товариствах обов’язково обирається ревізійна комісія шляхом кумулятивного голосування);

- обсягом публічності діяльності: згідно зі ст..78 Закону публічне акціонерне товариства зобов'язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розмістити інформацію, що підлягає оприлюдненню відповідно до вимог законодавства,а також :

- статут товариства, зміни до статуту, засновницький (установчий договір), свідоцтво про державну реєстрацію товариства;

- положення про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію, інші внутрішні документи та зміни до них;

- положення про кожну філію та кожне представництво товариства;

- принципи ( кодекс) корпоративного управління товариства;

- протоколи загальних зборів;

- висновки ревізійної комісії(ревізора) та аудитора товариства;

- річна фінансова звітність;

- документи звітності, що подаються відповідним державним органам;

- перелік афілійованих осіб товариства із зазначенням кількості, типу та /або класу належних їм акцій;

- особлива інформація про товариство згідно з вимогами законодавствва[12].

Додаткові вимоги щодо розкриття інформації ставляться до публічних акціонерних товариств, які пройшли лістингу. Такі товариства зобов’язані подавати відповідній фондовій біржі інформацію, визначену законом, а саме:

1) протягом 10 днів після прийняття рішення про виплату дивідендів публічне товариство повідомляє фондову біржу про дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів;

2) надіслати повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний та зміни в порядку деному;

3) повідомити про прийняте рішення про припинення акціонерного товариства шляхом поділу, перетворення, злиття або приєднання, а також про виділ.

Правове становище акціонерного товариства як різновиду господарського товариства визначається Господарським кодексом (статті 79-92) [2] , Цивільним кодексом (статті 152-162) [3], Законом «Про акціонерні товариства» [12] , проте низка положень цих актів законодавства є колізійними, зокрема: щодо порядку створення (Цивільний кодекс – шляхом розподілу акцій між засновниками; Господарський кодекс – при заснуванні публічного акціонерного товариства – шляхом публічного та приватного розміщення акції, приватного акціонерного товариства –тільки шляхом приватного розміщення акцій); щодо назви ради товариства (спостережна рада – відповідно до Господарського кодексу, наглядова рада – згідно із Цивільним кодексом) та ін.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків.

Основні риси:

· різновид господарського товариства;

· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України(ч. З ст. ) [2 ],

Цивільний кодекс України (статті 140-150)[3], Закон «Про господарські товариства» (статті 50-64) [4];

· наявність статусу юридичної особи;

· мінімальний розмір статутного фонду – сума, еквівалентна 1 (одній) мінімальній заробітній платі за ставкою на момент створення товариства;

· Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб.

· поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

· віповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм майном;

· відсутність у учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

· наявність у учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених статутом товариства;

· наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган – збори учасників, виконавчий орган – дирекція або одноособовий директор, контрольний – ревізійна комісія (ревізор);

· незначні вимоги щодо персональної участі в діяльності товариства його учасників, завдяки закріпленим у законі принципам: 1) діяльності зборів товариства (а саме: визначення кількості голосів, що належать кожному учасникові (пропорційно розміру частки у статутному фонді); визначення кворуму зборів учасників за умови, якщо на них присутні учасники чи їх представники, які володіють у сукупності більш як 60% голосів); 2) можливості формування виконавчого органу з найманих працівників, які не є учасниками товариства;

· обов'язковість для учасників майнової участі в товаристві: сплатити основний і додаткові (якщо останні передбачені установчими документами або рішенням зборів учасників) внески;

· можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учасникові (учасникам) або третім особам (якщо учасники товариства протягом місяця з дня повідомлення про продаж частки не реалізують своє переважне право на купівлю частки);

· обмежений рух учасників; зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасника з товариства; б) відступлення частки іншому учасникові (учасникам) або третій особі; в) спадкування частки учасника – фізичної особи або правонаступництва учасника - юридичної особи; г) виходу учасника з товариства;

· припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника – фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника - юридичної особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) виключення учасника з товариства; г) добровільного виходу учасника з товариства з викупом його частки самим товариством; д) звернення стягнення на частку учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна.

Слід відзначити, що частина 2 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» тепер містить обмеження за кількістю учасників ТОВ[4]. Оскільки довгий час не було ніяких обмежень за кількісним критерієм складу ТОВ, то тепер досить дивним є законодавче обмеження в 10 учасників. Для порівняння: згідно з ч. 3 ст. 7 Федерального Закону Російської Федерації «Про товариство з обмеженою відповідальністю» кількість учасників обмежується числом 50[26]. Аналізуючи положення даної статті, можна зробити висновок, що законодавець мав на меті виведення з правового «підпілля» великих ТОВ та бажання заставити їх перереєструватися в акціонерні товариства (далі - АТ), оскільки втручання з боку держави у діяльність АТ через Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (далі – ДКЦПФР) є набагато ширшим. Наприклад, з ДКЦПФР АТ має справу не тільки при реєстрації, але і додатковій емісії акцій (при збільшенні статутного капіталу) чи зменшенні статутного капіталу, продажу акцій. Всі ці дії АТ має проводити виключно через професійних учасників з торгівлі цінними паперами (окрім деяких випадків згідно з ч. 9 ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фоновий ринок» [10 ]). Тоді як ТОВ має справу з ДКЦПФР хіба що на етапі емісії облігацій. [41]

У разі перевищення кількості учасників ТзОВ зобов’язане протягом першого року ТОВ перетворити на акціонерне товариство. Якщо за цей термін перетворення не відбулося і кількість учасників не було зменшено до встановленого рівня, ТОВ підлягатиме ліквідації в судовому порядку[23].

Товариство з додатковою відповідальністю – це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності – також майном учасників у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них.

Основні риси:

· різновид господарського товариства;

· спеціальне регулювання: Господарський кодекс України (ч. ст. 80) [2 ], Цивільний кодекс України (ст. ) [3], Закон «Про господарські товариства» (ст. ) [ ], Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» [13];

· мінімальний розмір статутного фонду – сума, еквівалентна 1(одній) мінімальній заробітній платі за ставкою, що діє на момент створення товариства (крім довірчих товариств, вимоги до розміру майнової бази яких встановлюються вищеназваним Декретом);

· максимальна кількість учасників товариства з додатковою відповідальністю становить 10 осіб;

· поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

· наявність системи органів управління: збори учасників – вищий орган, дирекція (колегіальний) або директор (одноособовий) - виконавчий орган, ревізійна комісія – контрольний орган;

· субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) та/або установчими документами товариства з додатковою відповідальністю в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;

· характер субсидіарної відповідальності учасників – солідарний;

· подібність правового становища товариства з додатковою відповідальністю і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (у т. ч. змісту статуту).

3.Обєднання

Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об’єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Закон України “Про підприємства в Україні” (ст. 3) надає підприємствам право об’єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Такі групи підприємств у теорії господарського права визначаються як господарські об’єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об’єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об’єднання – це один з видів суб’єктів господарського права. Підприємства, які ввійшли до об’єднання, є його членами або його учасниками (ст. З Закону України “Про підприємства в Україні”, ст. 27 Закону України “Про власність”).

Як суб’єкт права об’єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.

По-перше, підприємства консолідуються у групи – об’єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Закон України “Про підприємства в Україні” визначає їх відкритим переліком. Це об’єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо.

Матеріальні інтереси як основу об’єднання визначають засновники у договорі або статуті як мету, завдання та функції об’єднання. Договір укладають між собою підприємства – засновники об’єднання. Статут затверджують власники майна об’єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об’єднання – це його економічна ознака.

По-друге, об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридичне відокремлене від майна членів об’єднання. Майном об’єднання є: а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами об’єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б) майно, набуте об’єднанням у результаті господарської діяльності; в) майно створених об’єднанням підприємств.

Майно такого суб’єкта є колективною власністю. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об’єднання і його членів як суб’єктів права: об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного. Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила. Після припинення діяльності об’єднання майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами. Порядок розподілу (як правило, відповідно до часткової участі) встановлюється договором або статутом. Цю ознаку об’єднання можна вважати економіко-юридичною ознакою.

Третьою ознакою об’єднання є централізація в руках об’єднання як суб’єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об’єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовні (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегування членами об’єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених Законом України “Про підприємства в Україні”, з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об’єднання. Правовою формою делегування є договір або статут об’єднання.

Четвертою ознакою об’єднання є особлива (складна) право-суб’єктність. її особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства (організації) – юридичні особи, кожне з яких при вхо-дженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на основі Закону України “Про підприємства в Україні”. Цим об’єднання відрізняється від підприємства, яке не має у своєму складі Інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права. Разом з тим об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права. Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє майном, яке юридичне відокремлене від майна членів об’єднання; має самостійний (власний) і зведений (спільний для членів) баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об’єднання як суб’єкта права здійснюється у тому самому порядку, який встановлено для підприємств.

Отже, з точки зору правосуб’єктності об’єднання являє собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об’єднання. У теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, у теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.

Таким чином, господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.

У господарському законодавстві немає окремого спеціального нормативного акта, який би містив норми про господарські об’єднання. Загальними для всіх видів об’єднань актами є, по-перше, Закон України “Про підприємства в Україні” (ст. 3), який визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове становище підприємств – членів об’єднання; по-друге, Закон України “Про власність”, яким визначено господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст. 21), об’єкти права власності господарського об’єднання (ст. 27); по-третє, декрети і постанови Кабінету Міністрів, якими створено господарські об’єднання в окремих галузях народного господарства (зв’язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства тощо), а також договори, статути та положення про окремі об’єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об’єднань).

Оскільки, як зазначалося вище, створення господарських об’єднань не може суперечити законодавству про захист економічної конкуренції, законодавство про господарські об’єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

Види об’єднань – це їх класифікація за певними матеріальними та юридичними критеріями з урахуванням законодавчих ви-значень.

Матеріальним критерієм класифікації об’єднань на види закон визначає мету або інакше – основу їх створення та діяльності, це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших ін-

тересів членів об’єднання, координація їхньої діяльності, централізоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту (програми) тощо.

Юридичним критерієм класифікації об єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об’єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об’єднання. Договірними згідно зі ст. З Закону України “Про підприємства в Україні” є асоціації та корпорації. Статутними (недого-вірними) закон визначає концерни і консорціуми.

Договірні і статутні об’єднання класифікуються також залежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані.

Наведена класифікація об’єднань не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об’єднуватися і в інші структури за галузевим чи територіальним принципом. До них відносять як договірні, так і статутні об’єднання, що мають свої власні назви, відмінні від наведених у ст. З Закону України “Про підприємства в Україні”. Це можуть бути компанії, виробничі об’єднання, комбінати, трести та інші об’єднання підприємств з традиційними назвами (наприклад, Південно-Західна залізниця, Українська державна авіакомпанія “Авіалінії України”).

Договірні об’єднання. Серед об’єднань цього виду помітне місце посідають корпорації – найпоширеніший вид об’єднань державних підприємств.

Корпорацію як договірне об’єднання можуть створювати підприємства будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об’єднання. Для централізованого управління діяльністю групи члени об’єднання делегують правлінню частину своїх повноважень, визначених законом. Певний ступінь централізації управлінських функцій і повноважень у руках правління – це основна кваліфікаційна ознака корпорації як договірного об’єднання.

Іншим видом договірного об’єднання визначено асоціацію. Це договірне об’єднання, яке створюється учасниками для координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій стосовно, наприклад, номенклатури продукції (робіт, послуг), освоєння ринків збуту (маркетинг), визначення цін.

Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об’єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об’єднання укладають між собою багатосторонній установчий договір, у якому визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною основою створення договірного об’єднання є волевиявлення сторін договору.

Основним у правовому становищі договірних об’єднань, що відрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об’єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу діючого договірного об’єднання. У разі виходу зберігають силу взаємні зобов’язання та укладеш договори підприємств з об’єднанням і між собою. Це загальне правило.

Право самостійного виходу з об’єднання не поширюється на чотири категорії суб’єктів права, що входять до складу об’єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об’єднання до 1 квітня 1991 р. (дата набрання чинності Закону України “Про підприємства в Україні”), можуть вийти з нього за згодою власника майна (уповноваженого органу) і з участю трудового колективу. Аналогічний порядок виходу встановлено для структурних підрозділів (одиниць) об’єднань. При виході цим суб’єктам надаються права підприємств. За згодою об’єднання має право вийти з його складу підприємство, створене об’єднанням (ст. 27 Закону України “Про власність”). Право підприємств на вихід з об’єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів України, згідно з якими створено відповідні об’єднання. Це стосується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об’єднань належать галузеві об’єднання: залізниці, пароплавства та інші об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.

Статутні об’єднання. Основним видом статутних об’єднань визначено концерн. Це об’єднання промислових, будівельних, транспортних, торговельних підприємств, наукових організацій, банків та ін., яке створене на основі повної фінансової залежності членів об’єднання від одного або групи підприємців.

Особливості правового становища статутних об’єднань полягають у тому, що:

- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни державної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів України (декретами, постановами). Склад членів і статути цих об’єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Мінекономіки, Мінфіном України). Статутні об’єднання галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети (Мінтранс, Мінпаливенерго, Держкомзв’язок). Територіальні статутні об’єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами чи держадміністраціями;

- статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі члени об’єднань;

- особливістю правового становища державних статутних об’єднань є обмежене право виходу з них підприємств. Державні підприємства мають право вийти з державних об’єднань за згодою органів, визначених в актах про їх створення.

Третім видом статутних об’єднань визначено консорціум.

Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми, за загальним правилом, створюються для реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів (програм).

Після досягнення статутної мети консорціум або ліквідується, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об’єднання.

4.

Господарські об'єднання - добровільні об'єднання юридичних осіб, створені ними з метою координації діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення загальних інтересів у державних та інших органах, а також міжнародних організаціях. Метою таких об'єднань є захист і реалізація інтересів їх учасників, консолідація зусиль у забезпеченні роботи його структур.

Ознаки:

q добровільний порядок створення;

q правовий статус юридичної особи;

q наявність права власності на майно, передане йому засновниками;

q учасники - тільки комерційні юридичні особи, які зберігають статус юридичної особи.

Види господарських об'єднань:

асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності, забезпечення захисту прав учасників, представлення загальних інтересів тощо;

корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Перелік функцій визначається в договорі;

консорціум - це тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети. Створюється на основі тимчасової угоди учасників про об'єднання ресурсів і зусиль із метою фінансування виконання яких-небудь завдань. Визнання Законом консорціуму самостійним видом об'єднання дає змогу вважати його юридичною особою;

концерн - статутне об'єднання підприємств промисловості, торгівлі, транспорту, наукових організацій, банків тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців. Концерн дає змогу об'єднати ресурси і зусилля його учасників при зберіганні їхньої повної правової самостійності і юридичної можливості вступу в інші відносини з іншими суб`єктами підприємницької діяльності;

інші види об'єднань за галузевим, територіальним та іншими принципами.