Міф про створення світу

Уся земля була вкрита океаном. Страшне чудовисько заважало богам відокремити землю від води. Головний бог вступи у бій з чудовиськом, убив його і розрубав його тіло на дві половини. З верхньої половини тіла бог зробив небозвід і прикрасив його зорями. З нижньої половини чудовиська бог створив землю, посадив на ній рослини, заселив її тваринами. З глини бог виліпив перших людей, подібних до богів своїм зовнішнім виглядом і розумом.

Міф про всесвітній потоп

Боги вирішили знищити людей, затопивши всю землю. Але бог води розповів про це рішення очеретові, з якого була зроблена хатина одного чоловіка. Очерет передав звістку господареві хатини. Той збудував великий корабель, взяв у нього свою родину, вмілих ремісників, а також різних тварин і птахів. У день, призначений богами, чорна хмара затьмарила небо, почалася злива, вода залила землю. Загинули всі люди, крім тих, що сховалися на кораблі.

Через 6 днів буря вщухла. Вода почала спадати. Ворон, що вилетів з корабля, знайшов тверду землю, на яку потім вийшли люди і тварини.

Шумерська література та вся культура справили великий вплив на ассірійську та вавилонську літературу. Основна думка поеми полягає в тому, що навіть найвеличніший герой не в змозі досягти вічного життя і повинен змиритися перед богами. Блаженство у загробному житті мають лише ті, хто виконує заповіти релігії, вимоги жерців, обряди релігійного культу. Такі самі повчання та релігійно-філософські тенденції зустрічаємо в “Поемі про Адапа”, “Поемі про Етана” та в інших творах.

Ще в шумерську добу з’являються перші зразки релігійної драми. Основний цикл релігійної драми був пов’язаний з культом вмираючого та воскресаючого бога природи.

Астрономія, арифметика.

Шумери склали перші астрономічні календарі. Жерці вирахували тривалість року (365 днів, 15 хв., 41 секунда), визначили тривалість години – 60 хвилин (60 – священне число для шумерів). Ці відкриття трималися в таємниці, використовувалися для зміцнення влади над народом. Жерці та маги використовували знання про рух зірок, Місяця, Сонця, про поведінку звірів під час ворожінь , магічних ритуалів. Вони були тонкими психологами, умілими екстрасенсами, гіпнотизерами.

Особливо цінувалися знання, що давали змогу уникнути нещастя або позбутися його наслідків за допомогою передбачення майбутнього. Не дивно, що серед текстів на глиняних табличках, що їх шумери, а згодом й вавілоняни використовували для свого клинописного письма, найчастіше трапляються саме таблиці для ворожби та астрологічних пророцтв. З цією метою жерці у своїх обсерваторіях на дахах храмових башт-зиккуратів вели систематичні астрономічні спостереження. Небозвід був поділений ними на дванадцять сузір'їв та зодіакальних знаків, що символізували ці сузір'я. Знання в галузі астрономії Дали змогу їм створити перший у світі календар, схожий на сучасний, точно передбачати сонячні та місячні затемнення.

Тут була винайдена арифметика, зародилася геометрія, для обчислювання використовувалися таблиці множення, дроби, квадратні й кубічні корені.

Архітектура.

Шумери заклали основи монументальної архітектури, пов’язаної з храмовим зодчеством: використання високих штучних платформ, на яких установлювався центральний храм. Алтарі храмів були облицьовані мозаїкою з різнокольорових полірованих плиток. Такі храмові башти – зиккурати – були невід’ємною часткою кожного шумерського міста. Терасна композиція зиккуратів уособлювала «світову гору» і була протиставленням неба і земля, верху і низу. Тераси пофарбовані у різні кольори: нижня – чорна – символізувала підземний світ, середня – червона – землю, верхня – біла – небо. Тераси пронизувалися велетенськими прямими сходами, що символізували єднання світів.

Шумерські архітектори поклали початок будівництву міст, оточених мурами, багатоповерхових будинків.

Скульптура відома порівняно мало. Переважно це невеликі (до 40 см) фігурки з каменю. Для скульптур не вимагалося конкретної подібності з оригіналом, досить було короткого надпису на фігурці. Шумерські статуї завжди мали великий гачкуватий ніс, густі брови, що сходяться на переніссі, круглу голену голову, кучеряву бороду, коротку шию, міцні плечі. Типовою є поза моління (складені руки в молитві), широко відкриті очі, звернені до божества, великі вуха, що символізували мудрість, розтулений рот, який нібито промовляє молитву. Такі статуї у храмах призначалися для символічного моління замість їх господаря, тому на їх спині викладалося прохання бо бога.

Вірування.

Особливості світосприймання, релігійних віруваннях та міфологічних уявленнях жителів Месопотамії пов'язані з обожненням природи. Страх перед грозою й повенями породив уявлення про богів водяного хаосу Апсу і Тіамат, верховного бога землі та грому Енліля. Але з початком використання штучного зрошення у землеробстві настає час усвідомлення благодатної сили води, поклоніння доброму богу води й мудрості. Виникає землеробський культ вмираючого і воскресаючого бога Думузі (Таммуза). Обожнення природи знайшло відображення і в уявленнях про космос як вищий порядок, що управляє усім світом, не допускаючи анархії. Особливу популярність здобули астральний культ (обожнення неба та небесних світил) і зв'язане з ним астрологічне передбачення майбутнього на основі розміщення планет та зірок. Бог неба Ану стає верховним богом («батьком», «царем богів») у шумерському пантеоні.

Яскраве відображення у міфологічній літературі знайшли спроби пояснити існуючу світобудову. Так, зокрема, виник міф про створення світу з водяної стихії та міф про божественне творення людини з глини, щоб вона вела доброчинне життя, виконуючи волю богів й прислуговуючи їм. У шумеро-вавілонській культурі, що розглядала Всесвіт як всезагальний порядок, єдину «космічну державу», доброчинне життя, насамперед, виступало саме як слухняне життя, починаючи від послуху старшим у сім'ї, продовжуючи покірністю державній владі й завершуючи служінням богам. Шлях слухняності уявлявся шляхом набуття божественної милості та досягнення земного щастя, почесного становища у суспільстві.

У шумерському епосі також знайшли відображення мрія про безсмертя, проблема життя та правомірності смерті. У відомій «Поемі про Гільгамеша» (кінець III— початок II тис. до н. є.) знайшла свій типовий вираз сформульована саме на Близькому Сході міфологічна концепція жорстокого детермінізму людського життя, закономірною кульмінацією якого є смерть, яка, натомість, не може перекреслити цінності життя, його земні звершення та радощі. В епічній літературі Месопотамії існували й міфи про Золотий вік людства та райське життя, які згодом увійшли до складу релігійних уявлень інших народів Передньої Азії, до біблійної літератури.

Звертає на себе увагу еволюція давнього культу природи. Поступово боги з уособлень сил природи перетворюються на покровителів держави й царської влади, стають втіленнями абстрактних понять справедливості й могутності, небесними суддями, войовниками та царями.

Право.

Шумерські мислителі прагнули пояснити сутність природи та власної цивілізації, спираючись, передусім, на традиційні релігійно-міфологічні уявлення. Характерним зразком цього є оригінальна концепція божественних законів «Ме», виклад яких міститься у міфі про Енкі та Інанну. У цих законах, на думку авторів, знаходиться вся мудрість і наука, бо вони створені богами для забезпечення гармонії в існуванні природи та суспільства.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та багатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприяли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруіиімгіна (остання третина III тис. до н. є.), правитель Лаваша, який склав і запровадив найстаровинніший правовий кодекс. Своїм зведенням законів, яких повинні були дотримуватись усі без винятку громадяни, пишався відомий цар третьої династії Ура Шульга. Цими законами він «встановив у країні справедливість, викорінив безладдя й беззаконня».

Шумерське право згодом стало зразком для складання законодавства наступних цивілізацій як у самій Месопотамії, так і в сусідніх країнах.

Культура Вавилону.

Вавилонське царство (ІІ – УІ ст. до н.е.) було засноване завойовниками Месопотамії – кочовими семітськими племенами аморитів. Спочатку місто мало назву Баб-Ілу (Врата Бога), пізніше греки дали назву Вавилон. (Приблизно в 90 км від сучасного Багдаду.) Населення досягало 200 тисяч чоловік, його площа – 405 гектарів. Оточувало місто два кола кріпосних стін, у яких розміщувалося вісім головних воріт (всього 100 мідних воріт). Зовнішні стіни були настільки широкими, що нагадували вулицю по якій можуть проїхати поруч декілька колісниць. Найбільш відомі ворота – Ворота богині Іштар, висотою 12 метрів, що нагадували тріумфальну арку з чудовим орнаментом із кольорових зображень 575 левів, священних драконів і биків.

Місто займало два береги річки Євфрат, через яку було перекинуто один з найдавніших кам’яних мостів на 7 скульптурних биках, обламки яких збереглися до нашого часу. Вавилон був збудований за правильним планом: одні вулиці йшли паралельно річці, інші перетинали їх під прямим кутом і впиралися в набережну річки. Ці вулиці закінчувалися мідними воротами.

Більшість будинків мали декілька поверхів, систему водопроводу і каналізації.

Архітектура.

Для архітектури були характерні монументальність, застосування цегли-сирцю, асиметричність у внутрішньому плануванні. Храми зводили на великих штучних насипах, що захищали їх від повені. Стіни прикрашали вертикальними виступами, нішами, мозаїчними фризами. Дерев’яні колони, на які спиралися примітивні склепіння, іноді вкривали міддю. Більшість храмів мали вигляд багатоступінчатої п’яти – семиповерхової башти.

Згідно з однією з клино­писних табличок, у Вавилоні було 53 храми великих богів, 55 невеликих храмів верховного бога Мардука, 300 малих святилищ земних та підземних богів, 180 жертовників богині війни та кохання Іштар та 200 жертов­ників, присвячених іншим богам.

Значний інтерес становив палац вавилонського царя Навуходоносора ІІ (УІІ – ХІ ст. до н.е.), в якому було 172 кімнати, загальною площею 52 000 кв. метрів. Частиною палацу були відомі Висячі сади Семіраміди. (Семіраміда – напівлегендарна ассірійська цариця). Це був подарунок царя своїй дружині – Амітіс – лідійській царівні, яка дуже сумувала за своєю батьківщиною.

Висячі сади були розбиті на насипних терасах, які трималися на кам’яних виступах. Виступи підтримувалися міцними високими колонами, розміщеними всередині кожного поверху. Платформи терас являли собою складну конструкцію: в основі лежали масивні кам’яні плити із шаром очерету, залитого асфальтом. Потім йшов подвійний ряд цегли, поєднаної гіпсом, ще вище – пластини зі свинцю для затримки води. Саму терасу покривав товстий шар родючого ґрунту, в якому могли пустити коріння великі дерева. Поверхи садів підіймалися виступами і поєднувалися широкими пологими сходами, вкритими рожевим і білим каменем. Висота поверху досягала майже 28 метрів і давала досить світла для рослин.

Возами, запряженими биками, привозили до Вавилону дерева, завернуті в мокру тканину, насіння рідкісних трав, квітів і кущів. Навуходоносор наказав своїм воїнам викопувати всі невідомі рослини, що траплялися їм під час дальніх експедицій і негайно доставляти до палацу. Не було караванів і кораблів, які б не привозили нові екзотичні рослини. Так у Вавилоні був створений перший ботанічний сад. День і ніч сотні рабів крутили колесо з шкіряними відрами, подаючи наверх воду з Євфрату. Вода стікала з верхньої тераси до самої нижньої. В літній час, коли температура повітря досягала 50 градусів і Вавилон страждав від спеки, у садах було затишно і прохолодно. На терасах були розбиті мініатюрні річки, водограї. В невеличких ставках плавали вутки.

Довгий час існування цього «чуда світу» викликало сумніви. Але у 1898 році німецький археолог Роберт Кольдвей, витративши 18 років на пошуки, знайшов залишки цих садів.

Головним святилищем вавілонян була Есагіла – храм бога Мадрука. Це була квадратна споруда, довжина кожної сторони рівнялася 400 м. Єдине ціле з Есагілою складав семиступеневий зиккурат Етеменанки, висотою 91 м, названий й Біблії Вавилонською вежею.

Література.

Релігійні погляди наклали свій відбиток майже на всю вавилонську лірику. На честь богів складалися гімни. Вершина вавилонської поезії – це “Поема про страждаючого праведника” та “Бесіда пана з рабом”. Ідея останнього твору – вельможа такий же безсилий перед царем, як і раб перед вельможею.

Наука.

Наукова діяльність також розвивалась під сильним впливом релігійно міфологічного світогляду, оскільки нею займались переважно жерці. Разом з тим потреби повсякденного життя примушували людину уважно стежити за явищами природи та, по можливості, об’єктивно розуміти їх зміст.

Накопичувались знання у ветеринарії та медицині. III тис. до н.е. датується створення порадника з виготовлення ліків з мінеральних, рослинних та інших речовин. Зароджувались хірургія.

Релігія.

Щодо релігійних уявлень населення Месопотамії, то тут домінуючими стали сили, яким приписувалась здатність забезпечувати йому існування й виживання. Це були передусім Божества родючості, що шанувалися безпосередньо в житлах або в культових приміщеннях. Формується і культ богів – покровителів міст. В міфологічних і культових текстах у літературній формі розповідалося про створення світу, стосунки Богів.

Давній землеробський бог Мардук набуває вигляду «владики неба і землі», верховного державного бога Вавілону. А бог сонця Уту (Шамаш) стає богом правосуддя, що дарує закони земному царю Хаммурапі. Якщо боги починають зображатися у вигляді «небесних царів», то обожнювані деспоти розглядаються як «земні боги». На їх честь будують храми, приносять жертви.

Одночасно ускладнювалися й ритуали поклоніння небесним та «земним» богам, обрядова сторона культу, який дедалі набував офіційно-державного характеру. З жерців формується окремий соціальний прошарок, який з розвит­ком шумерського суспільства перетворюється на його керівну еліту. Вищі жрецькі посади зосереджуються в руках царів (лугаль) та правителів залежних від них міст і провінцій (патесі, енсі). Серед служителів храмів, які називали «будинками Бога», були жерці-адміністратори, що розпоряджались їх майном, й жерці, що займалися здійсненням обрядів жертвоприношень та ворожбою на нутрощах принесених в жертву тварин. Спеціально навчені жерці супроводжували ці церемонії грою на лірах, арфах, цимбалах та флейтах. Нарівні зі жерцями існували й жриці, до обов'язків яких входило «служіння богам тілом». Храмова проституція була оточена ореолом святості.

З часом жерці захоплюють монополію не лише на релігійні знання, проголосивши їх «вищим таємним знанням "усього, що відбувається на небі та землі», а й на світські знання, використовуючи їх для зміцнення свого виняткового становища у суспільстві. В сакральних цивілізаціях Шумеру та Вавілону усі галузі знання були спрямовані, насамперед, на управління суспільною системою. Тому жерці володіли обширними знаннями про психіку людини, набутими протягом тривалого часу, мали великий досвід навіювання та гіпнозу.

Право.

Досягнутий шумерами високий рівень культури та багатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприяли появі юридичних норм. Найвидатнішою пам’яткою давньосхідної правової думки стали закони царя Хаммурапі, викарбовані по чорному базальтовому стовпі. Кодекс намічує 282 статті, що охоплюють майже всі сторони життя вавилонського суспільства.

Уся ця культурна спадщина Шумеру, а згодом і Вавілону значною мірою була сприйнята на Близькому Сході. Своєрідність й вишуканість мистецтва Шумеру і Вавилону, багатство та досконалість художніх прийомів створених тут релігійно-міфологічних епосів були продовжені іншими цивілізаціями Передньої Азії — халдейською, ассирійською, урартською, сірійською, хеттською, фінікійською, іудейською. З середини II тис. до н. є. клинопис став міжнародним дипломатичним письмом багатьох країн Близького Сходу, сприяючи взаємовпливу їх культур. Наприкінці II тис. до н.е. принципи архітектури та особливості будівельного мистецтва шумерів були використані ассірійцями. Досягнення духовного життя та художньої творчості Вавілону були також запозичені його завойовниками — персами. Образи та сюжети вавілонської міфології, у яких відбилась культура Месопотамії, через біблейську літературу й живопис увійшли до скарбниці християнської духовності, надихаючи багатьох славетних мислителів, митців.

Ассірійське царство.

У УІІІ – УІІ ст. до н.е. утворилося могутнє Ассірійське царство на берегах річки Тигр. Воно було знищене наприкінці УІІ ст. до н.е.

Ассирійці трансформували культуру, релігію та мистецтво Вавилонії, внесли в них новий пафос могутності, державності. Ассирійська культура була цілком сповнена пафосом сили, уславлювала міць, перемоги та завоювання своїх царів.У ній домінувала не релігійна, а мілітарно-світські засади й мотиви.

Не культова архітектура, а будівництво палаців і фортець при­таман­не ассирійському періоду. Палаци царів підносилися над містом, їх будували на штучних пагорбах, які насипали раби. Всередині палацу стіни були вкриті кам’яними плитами з вирізьбленими на них барельєфами (випукле зображення).Зазвичай зображували богів і воєнні сцени. Відомим виразом державої могутності був палац царя Саргона II. Вхід до нього сторожували крилаті бики з людськими головами, з величезними прямокутними бородами. Це добрі міфолологічні створіння – шеду, що повинні були охороняти оселю царя від всіляких видимих і невидимих ворогів. У рельєфах та розписах асси­рійських палаців переважають світські мотиви. Головною особою тут виступає сам цар.

Одним із найбільших досягнень було створення бібліотек. Найбільшу із відомих нам заснував ассірійський цар Ашшурбаніпал у своєму палаці. Глиняні «книги» були розміщені у певному порядку. За наказом царя Ашшурбанапала у його палаці було зібрано найзначнішу в усьому стародавньому світі бібліотеку, яка складалася з десятків тисяч клинописних табличок. Цар особисто слідкував за її комплектуванням. «Я пізнав заховані таємниці мистецтва письма,- сповіщав він в одному з написів,- я читав у небесних та земних і міркував над цим. Я був присутній на зібраннях царських переписувачів».

Внесок фінікійців.

На початку І тис. до н.е. швидко зростали і багатіли міста, розташовані на східному узбережжі Середземного моря. В них жив невеликий народ фінікійці. Найбагатшим із фінікійських міст було місто Тір, що стояло на острові поблизу берега. Фінікійці були найкращими в Передній Азії будівничими кораблів і моряками.

Вони також зробили значний внесок у розвиток писемності. Торгівля потребувала, щоб різні записи робилися швидко. Ієрогліфи і клинопис були для цього надто складними. Фінікійці використали досвід єгиптян, у яких були знаки, що означали не тільки слова, а й окремі звуки. Вони розробили абетку, яка складалася з 22 приголосних знаків, голосні на письмі пропускалися.

Додаток № 2: Творчі завдання