11,12. Поняття і терміни, їх міграція.

В перекладі з лат.”термін” – границя, межа. Термін близький за змістом до слова, до мовної одиниці, а не до поняття, яке є мисленою одиницею. Проте термін і слово розрізняються між собою: термін має завжди лише одне значення, а слово може мати кілька значень.

Термін повинен бути нейтральним з точки зору емоційного забарвлення, тобто він має бути позбавлений емоцій, переживань тощо. Термін не повинен мати синонімів та дублюючих його форм. Проте кожен термін хоч і має лише одне значення, воно не залишається незмінним протягом всього періоду його застосування у мові. Термін відображає не лише статику у мові, а й його динаміку. Термін є слово, або словосполучення зі спеціальних галузей знань. Він слугує для точно визначеної назви явищ, предметів чи процесів, які досліджуються відповідною галуззю науки. Він виконує пізнавальну функцію, оскільки сприяє виявленню нового чи незвіданого в предметах чи явищах.

Історія розвитку людства засвідчує, що в усі епохи мова не залишається незмінною. В результаті цих процесів „мігрантами” стають самі слова, словосполучення і терміни, які впливають на мову, до обсягу якої вони входять.

Терміни і слова, якими оперує наука, формуються не лише науковим мисленням, а частіше за все виникають в цілком визначеній культурі, яка характеризується певною системою цінностей і світоглядних орієнтирів конкретного суспільства.

На перших порах термінами науки стають слова, вироблених в уже існуючих сферах культури, побуті, міфах, техніці, моралі тощо.

13. Основні форми наукового пізнання.

У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєвого та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його ос­новні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія, факт.

Факт — це не лише чуттєво-дане у відчуттях, сприйняттях і переживаннях суб’єкта, як стверджують суб’єктивні ідеалісти. Матеріалістична філософська традиція розглядає факт як явища, події, процеси, форми руху матерії, котрі увійшли в сферу пізнання, стали предметом і надбанням людської діяльності й культури.

Факт — це те, що нам відоме, про що ми дізналися в процесі спостереження, експерименту, досвіду, практики. Знання про об’єкт загалом чи окремі сторони, грані предмета, явища стають об’єктивними, незалежними за змістом від свідомості суб’єкта. В цьому розумінні “факт — це неспростовна річ”.

Спростувати факт можна тільки фактом. Проте в контекст науки входять, зберігаються й обробляються не самі по собі події чи явища, а їх теоретичні конструкції — як опис цих подій, фактів, як емпіричне знання.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності І спрямована на її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є: ]) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Проблема — це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.

Проблема — це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Розвиток пізнання можна уявити як перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та подальшого вирішення їх.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена.

Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від неповного, неточного знання до більш повного, точного.

На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній діалектичній єдності формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії.

Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія на відміну від гіпотези є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Теорія дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює багатоманітність наявних фактів і може передбачити нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Дві найважливіші функції теорії — пояснення та передбачення.

Усі форми наукового пізнання (ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія) діалектично взаємопов'язані, і взаємообумовлюють одна одну.